Ухвала суду № 39917717, 22.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5308/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

22 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Бабенка К.А., Бистрик Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Алко» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Петрус-Алко» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00001271710/1 та №0001281710/1 від 31.03.2014 року; № 0000601710 від 05.02.2014 року та податкову вимогу № Ю-807 від 31.03.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року вимоги адміністративного позову задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі акта фактичної перевірки від 27.01.2014 № 1/26-57-17-02-08/36942172 (далі по тексту - Акт перевірки) ТОВ «Петрус-Алко» було визначено податкові зобов'язання та нараховані штрафні санкції, зокрема:

- згідно податкового повідомлення-рішення від 05.02.2014 № 0000591710 збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 6 542,63 грн., в т.ч. 5 234,10 грн. - основний платіж, 1 308,53 грн. - штрафні санкції;

- згідно податкового повідомлення-рішення від 05.02.2014 № 0000601710 збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 510,00 грн., в т.ч. 0,00 грн. - основний платіж, 510,00 грн. - штрафні санкції;

- згідно рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.02.2014 № 0000611710 збільшено грошове зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 20 274,06 грн., в т.ч. 14 790,11 грн. - основний платіж, 5 483,95 грн. - штрафні санкції.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.03.2014 року № 2407/10/26-15-10-09-25 первинна скарга позивача задоволена частково: скасовано рішення щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 05.02.2014 № 0000611710 в сумі 20 274,06 грн., а також збільшено штрафну санкцію, визначену в податковому повідомленні-рішенні від 05.02.2014 № 0000591710 на 1 683,57 грн., у зв'язку з чим відповідачем:

- замість податкового повідомлення-рішення від 05.02.2014 № 0000591710 прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 31.03.2014 № 00001271710/1, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 8 226,20 грн., з яких 5 234,10 грн. - основний платіж, 2 992,10 грн. - штрафні санкції;

- замість рішення про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 05.02.2014 № 0000611710 прийнято нове рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.03.2014 № 0001281710/1, яким до позивача застосовано штрафну санкцію за донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 5 483,95 грн.;

- виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.03.2014 № Ю-807 про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 14 790,11 грн.

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і в нього відсутній обов'язок щодо своєчасного та повного нарахування, обчислення і сплати до бюджету єдиного внеску із заробітної плати ОСОБА_2, з огляду на відсутність бази нарахування і підстав обчислення єдиного внеску в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 7, ст. 9 Закону № 2464-VI.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

17.01.2014 № 11-юр позивач повідомив відповідача про відсутність трудових відносин та будь-яких відносин цивільно-правового характеру з гр. ОСОБА_2 і нарахування (виплату) останньому доходів у вигляді заробітної плати чи інших винагород за виконання договорів цивільно-правового характеру (а.с.20).

Крім того, обставини наявності чи відсутності трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 також перевірялися Територіальною державною інспекцією з питань праці у м. Києві під час проведення відповідної перевірки на підставі направлення від 20.11.2013 № 1621 (а.с.21).

За наслідками проведеної перевірки складений Акт від 22.11.2013 № 26-08-33/1292, згідно якого не виявлено будь-яких порушень законодавства з питань праці (а.с.22 - 34).

Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування на роботу.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», фактичним допуском працівника до роботи вважається укладання трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до п. 171.1 ст. 171, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, на якого покладений обов'язок своєчасного та повного нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за його рахунок.

В силу вимог пп. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464-VI) передбачено, що платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI базою нарахування єдиного внеску для вищезазначених платників є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що рішення відповідача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи не міститься жодних доказів (розписок, відомостей тощо) отримання гр. ОСОБА_2 від позивача грошових коштів у вигляді заробітної плати за перевіряє мий податковим органом період.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: К.А. Бабенко

Г.М. Бистрик

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Бабенко К.А

Бистрик Г.М.