Постанова № 39913800, 04.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2014 р. Справа № 804/3298/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М.,

при секретарі судового засідання Колесник І.О.,

за участю:

представника позивача Приходько О.І.

представника відповідача Донцова Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чапаєва-Плюс» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чапаєва-Плюс» (далі - ТОВ «Чапаєва-Плюс», позивач) звернулось до суду з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Верхньодніпровська ОДПІ, відповідач), в якому просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" Верхньодніпровської ОДПІ № 0000422201 від 19.02.2014 р., яким ТОВ «Чапаєва-Плюс» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 313125, 00 грн., в тому числі 250500, 00 грн. за основним платежем та 62625, 00 грн. за нарахованими штрафними санкціями.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ«Чапаєва-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.08.2012 р. по 31.10.2013 р. відповідачем складено акт від 23.01.2014 р. № 45/4-16-22-01/36723329, в якому зафіксовано порушення позивачем п.209.2, п. «б» п.п.209.15.1 п.209.15 ст.209 Податкового кодексу України (далі - ПК України). На підстави акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Позивач не погоджується з висновками акту перевірки, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи та змісту первинних документів, а прийняте на підставі акта перевірки податкове повідомлення-рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач зазначив, що ТОВ «Чапаєва-Плюс» укладені з ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» договори оренди з правом викупу № 3009а від 30.09.2010 р., № 1002а від 10.02.2011р., № 2709-1а від 27.09.2011 р., № 01034 від 01.03.2012 р., № 1003а від 10.02.2011 р. Зазначені договори відповідач визначив як договори фінансового лізингу, з чим позивач не погоджується у зв'язку з безпідставністю. Позивач наголошував, що поширення відповідачем на вищевказані операції норм, які регулюють оподаткування операцій фінансового лізингу не відповідає вимогам чинного законодавства. Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив адміністративний позов задовольнити.

Представником відповідача надані суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що податкове повідомлення-рішення № 0000422201 від 19.02.2014 р. було прийнято відповідачем правомірно, підстави для задоволення позовних вимог відсутні у зв'язку з наступним. Верхньодніпровською ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Чапаєва-Плюс», за результатами якої складено акт від 23.01.2014 р. № 45/4-16-22-01/36723329, яким встановлено порушення норм ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 250500, 00 грн. В ході перевірки встановлено, що ТОВ «Чапаєва-Плюс» з ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» укладені за договори оренди з правом викупу № 3009а від 30.09.2010 р., № 1002а від 10.02.2011р., № 2709-1а від 27.09.2011 р., № 01034 від 01.03.2012 р., № 1003а від 10.02.2011 р. Відповідачем вказано на те, що договори № 3009а від 30.09.2010 р. та № 1002а від 10.02.2011р. укладені строком дії до 01.12.2012 р. та до 15.12.2012 р. відповідно, будь-яких документів на підтвердження продовження строку дії договору позивачем до перевірки не надано. Відповідач зазначає, що враховуючи те, що ТОВ «Чапаєва-Плюс» частково сплачувало вартість отриманих від ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» основних засобів, що в свою чергу підтверджує зобов'язання орендаря у придбання у власність сільськогосподарської техніки та враховуючи умови договорів - договори оренди з правом викупу № 3009а від 30.09.2010 р., № 1002а від 10.02.2011р., № 2709-1а від 27.09.2011 р., № 01034 від 01.03.2012 р., № 1003а від 10.02.2011 р. є договорами фінансового лізингу. Представник відповідача наголошував, що висновки акту перевірки та винесене на його підставі податкове повідомлення-рішення № 0000422201 є правомірними та законними, в судовому засіданні просив відмовити в позові в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ТОВ «Чапаєва-Плюс» (36723329) зареєстроване П'ятихатською районною державною адміністрацією 14.08.2012 року, взято на податковий облік 15.08.2012 р. у Верхньодніпровській ОДПІ; є платником податку на додану вартість. Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 445745, видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування інших однорічних і дворічних культур; розведення великої рогатої худоби молочних порід; розведення свиней; змішане сільське господарство; допоміжна діяльність у рослинництві. У періоді з 15.08.2012 р. по 31.10.2013 р. підприємство зареєстровано у Верхньодніпровській ОДПІ як платник спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість у сфері сільського господарства та спеціального податкового режиму з фіксованого сільськогосподарського податку.

Верхньодніпровською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Чапаєва-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.08.2012 р. по 31.10.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 15.08.2012 р. по 31.10.2013 р.

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт від 23.01.2014 р. № 45/4-16-22-01/36723329, в якому зазначається про встановлення таких порушень:

- п. 209.2, п. «б» п. п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 250500, 00 грн., в.т.ч. за серпень 2013 р. - 99132, 00 грн., за вересень 2013 р. - 123534, 00 грн., за жовтень 2013 р. - 27834, 00 грн.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що ТОВ «Чапаєва-Плюс» з ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» укладені за договори оренди сільськогосподарської техніки, а саме: № 3009а від 30.09.2010 р., № 1002а від 10.02.2011р., № 2709-1а від 27.09.2011 р., № 01034 від 01.03.2012 р., № 1003а від 10.02.2011 р. Зазначені договори відповідач визначає як договори фінансового лізингу.

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивачем до контролюючого органу подано заперечення від 07.02.2014 р. вих. № 9.

Листом від 14.02.2014 р. № 997/10/04-16-22-01 відповідач повідомив позивача про залишення без змін висновків акту перевірки від 23.01.2014 р. № 45/4-16-22-01/36723329.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 19.02.2014 року № 0000422201, яким згідно п. 54.3 ст. 54 гл. 4 розд. ІІ ПК України, п. 123.1 ст. 123 розділу ІІ ПК України за порушення п. 209.2, п. п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Чапаєва-Плюс» за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 313125, 00 грн., в тому числі за основним платежем на суму 250500, 00 грн. та штрафними санкціями на суму 62625, 00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Чапаєва-Плюс» (орендатор) з ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» (орендодавець) укладені договори оренди сільськогосподарської техніки з правом викупу: № 3009а від 30.09.2010 р., № 1002а від 10.02.2011 р., № 2709-1а від 27.09.2011 р., № 01034 від 01.03.2012 р., № 1003а від 10.02.2011 р. За умовами цих договорів орендодавець передає, а орендар (ТОВ «Чапаєва-Плюс») приймає в строкове платне користування сільськогосподарську техніку (комбайни зерноуборочні, жатки для соняшника, трактор колісний); орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату, а також має право викупити орендоване майно за встановленою договором вартості. Сторонами укладені додаткові угоди про продовження строку дії цих договорів.

Фактичність виконання позивачем зазначених господарських операцій та рух активів підтверджується наступними первинними документами: договорами, додатковими угодами до них, специфікаціями, актами приймання-передачі орендованого майна, актами здачі-приймання робіт (наданих послуг оренди), податковими накладними, фінансовими документами, які підтверджують сплату орендарем орендної плати; звітом про дебетові і кредитові операцій, актами приймання-передачі майна у власність.

Відповідно до ст.ст. 759, 760 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати річ наймачеві у користування за плату на певний строк; предметом договору може бути річ, яка має індивідуальні ознаки та зберігає свій первісний вигляд при багаторазовому використанні.

Статтею 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно ч. 1 ст. 289 ГК України, орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це передбачено договором оренди.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Аналізуючи наведені положення законодавства суд доходить висновку, що ст. 289 ГК України закріплено саме право на викуп об'єкта оренди за договором операційної оренди, а не імперативний обов'язок. А отже, суб'єкти господарювання на власний розсуд визначають умови договору операційної оренди та встановлюють, що об'єкт оренди може бути придбаний підприємством у власність, оскільки це не суперечить правовій природі договору операційної оренди.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п. п. 198. 2, 198. 3 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193. 1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст. 198 ПК України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо визначення договорів між ТОВ «Чапаєва-Плюс» (орендатор) з ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» як договорів фінансового лізингу.

Згідно п. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір фінансового лізингу це договір, згідно з яким лізингоотримувач зобов'язується придбати у власність у продавця (постачальника) річ відповідно до встановлених лізингоотримувачем специфікацій і передати її лізингоотримувачу в користування на певний строк (не менше одного року) за встановлену плату (лізингові платежі).

Суд зазначає, що договори між ТОВ «Чапаєва-Плюс» з ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» про оренду сільськогосподарської техніки з правом викупу не містять обов'язкового зобов'язання орендаря щодо викупу орендованого майна, тому, в силу наведених вище правових норм, не можуть вважатися договорами фінансового лізингу.

Відповідно до п. 153.7. ст. 153 ПК України, оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в такому порядку:

- передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій із оренди землі та жилих приміщень;

- передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.

Відповідно до п. п. 14.1.97. п. 14.1 ст.14 ПК України, лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Лізингові операції поділяються на:

а) оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою);

б) фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Під терміном "строк фінансового лізингу" слід розуміти передбачений лізинговим договором строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов'язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов'язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що слідують з прав на володіння, користування або розпоряджання таким майном, лізингоотримувачу (орендарю) та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору.

Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору.

Відповідно п. п. 14.1.203. п. 14.1 ст. 14 ПК України, продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

З вищевикладеного вбачається, що договір оренди з правом викупу не містить жодної з умов для віднесення його до договору фінансового лізингу.

Поряд з цим, під час укладення договорів № 3009а від 30.09.2010 р., № 1002а від 10.02.2011 р., № 2709-1а від 27.09.2011 р., № 01034 від 01.03.2012 р., № 1003а від 10.02.2011 р. сторони визначили такі операції для цілей оподаткування як оперативну оренду (лізинг), що відповідає положенням п. п. 14.1.97. п. 14.1 ст.14 ПК України.

Аналізуючи умови договорів оренди, які укладені позивачем з його контрагентом, суд погоджується з твердженням позивача, що під час їх укладення сторони правочину мали право визначити операції за цими договорами як операції для цілей оподаткування як оперативну оренду (лізинг). В свою чергу, наведені правові норми не підтверджують висновки відповідача, що на дані спірні операції позивача поширюються норми, які регулюють оподаткування операцій фінансового лізингу і тому підстав до зняття податкового кредиту за період лютий 2013 року - жовтень 2013 року в сумі 250500, 00 грн. у податкового органу не було.

Пунктом 209.1 статті 209 ПК України передбачено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до положень п. 209.2 ст. 209 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом б п.п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 ПК України встановлено, що до виробничих факторів, за рахунок яких формується податковий кредит суб'єкта спеціального режиму, відносяться, зокрема, товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції; отримання послуг з використання сільськогосподарської техніки, крім отримання її у фінансову оренду (лізинг).

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Фактичність виконання господарських операцій позивачем та рух активів підтверджується наступними первинними документами: договорами, додатковими угодами до них, специфікаціями, податковими накладними, актами задачі-прийняття робіт (надання послуг), відомостями про рух грошових коштів. Зазначені документи оформлені відповідно до вимог Закону № 996 та є належними доказами, що підтверджують здійснення господарських операцій за участю позивача. На підставі податкової накладної, позивачем було включено до складу податкового кредиту за перевіряємий період, сплачені за договором суми податку на додану вартість.

Відповідачем не спростовано факт належного оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит по операціях з ТОВ «Технік машинес Інтернешенел».

З вищевикладеного вбачається, що позивач правомірно, на підставі отриманих податкових накладних в декларації з ПДВ (в т.ч. скороченій) відобразив податковий кредит на суму ПДВ у розмірі 250500, 00 грн. та правильно відобразив витрати з придбання товарів за перевіряємий період та визначений податок на прибуток.

Відповідно до ст. ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, з проведеного судом аналізу первинних документів, суд доходить висновку, що відповідачем необґрунтовано було зроблено висновок про порушення ТОВ «Чапаєва-Плюс» п. 209.2, п. «б» п. п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 250500, 00 грн.

Відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, в той час як докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, є законними, допустимими, обґрунтованими, такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при винесенні податкового повідомлення-рішення № 0000422201 від 19.02.2014 р. відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до положень ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно платіжного доручення № 72 від 27.02.2014 р. у розмірі 487, 20 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області від 19.02.2014 р. № 0000422201 яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Чапаєва-Плюс» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 313125, 00 грн., в тому числі 250500, 00 грн. за основним платежем та 62625, 00 грн. за нарахованими штрафними санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України користь товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Чапаєва-Плюс» судовий збір у розмірі 487, 20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений 09 квітня 2014 року.

Суддя О.М. Неклеса