Рішення № 39913346, 22.07.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р. справа № 911/2472/14

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа», Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ

про стягнення 27 726,76 гривень

за участю представників:

від позивача: Петренко А.С. (довіреність №18/10 від 25.06.2014)

від відповідача: Соловей М.Т. (довіреність №1 від 02.01.2014)

від третьої особи: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.05.2014 Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі-ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»/позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (далі-КП «Переяслав-Хмельницьктепломережа»/відповідач) про стягнення 27 726,76 грн., з яких: 13 482,42 грн. 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №06/10-2536 ТЕ-17 від 20.12.2010, 9 580,83 грн. інфляційних втрат та 4 663,51 грн. 3% річних, нарахованих внаслідок невиконання відповідачем рішення господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №8/105-12.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.06.2014 порушено провадження у справі №911/2472/14 та призначено справу до розгляду на 08.07.2014

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.07.2014 розгляд даної справи було відкладено на 22.07.2014, а також залучено до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

20.12.2010 між ДК «Газ України» (далі-постачальник) та КП «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (далі-покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2536 ТЕ-17 (далі-договір), відповідно до якого, постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого протягом січня-квітня, червня-вересня 2011 року газу, загальною вартістю 3 529 412,07 грн., 16.08.2012 ДК «Газ України» звернулась до господарського суду Київської області з позовом до КП «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про стягнення 1 542 134,32 грн., з яких: 1 358 212,07 грн. заборгованості, 102 246,21 грн. пені, 23 515,09 грн. інфляційних втрат та 58 160,95 грн. 3% річних. Розрахунок заявлених позовних вимог здійснено станом на 16.08.2012.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №8/105-12 позовні вимоги ДК «Газ України» до КП «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про стягнення 1 542 134,32 грн. задоволено повністю.

Посилаючись на те, що відповідач свої договірні зобов'язання в частині сплати 1 358 212,07 грн. заборгованості за договором та присудженої до стягнення рішенням господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №8/105-12 сплатив лише 21.12.2012, що підтверджується платіжними дорученнями останнього №7 від 23.11.2012 на суму 268 600,00 грн. (проведено банком 26.11.2012) та №2 від 13.12.2012 на суму 1 089 612,07 грн. (проведено банком 21.12.2012), тобто з порушенням встановлених умовами договору строків проведення розрахунків, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 13 482,42 грн. 3% річних, нарахованих за періоди:

з 17.08.2012 по 25.11.2012 на 1 358 212,07 грн.,

з 26.11.2012 по 20.12.2012 на 1 089 612,07 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 713 та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

З огляду наведеного, підписання відповідачем актів приймання-передачі природного газу за серпень-вересень 2011 року без будь-яких заперечень щодо обсягу поставленого газу свідчить про прийняття відповідачем цього газу та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі, у відповідності до п. 4.1 договору, до 20.09.2011 та 20.10.2011 відповідно.

При цьому, судом враховано, що як наявність у відповідача обов'язку по оплаті вартості газу, поставленого позивачем протягом серпня-вересня 2011 за договором, так і наявність 1 358 212,07 грн. заборгованості відповідача за договором, встановлено рішенням господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №8/105-12, а тому, в силу вимог ст. 35 ГПК України, не підлягає доведенню повторно, що спростовує покладені в основу відзиву проти позову посилання відповідача на відсутність в нього обов'язку по проведенню спірних грошових розрахунків за договором.

Пунктами 1 та 7 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Натомість, в порушення наведених законодавчих та договірних положень відповідач вартість поставленого протягом спірного періоду газу оплатив з порушенням погоджених сторонами строків, що свідчить про підставність вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих внаслідок порушення договірних зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

З огляду наведеного, а також беручи до уваги той факт, що арифметично вірний розмір 3% річних, обрахованих судом за вказаний позивачем період з урахуванням наведених вимог Закону та положень договору становить 13 513,95 грн., а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 13 482,42 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Крім того, посилаючи на те, що відповідач 102 246,21 грн. пені, нарахованої внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за договором та присудженої до стягнення рішенням господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №8/105-12 не сплатив, позивач просить суд стягнути з першого:

- 9 580,83 грн. інфляційних втрат, нарахованих з 01.12.2012 по 31.05.2014 на 102 246,21 грн. пені,

- 4 663,51 грн. 3% річних, нарахованих з 22.11.2012 по 19.06.2014 на 102 246,21 грн. пені.

За положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час, в силу положень ст. ст. 546, 549 ЦК України, штраф - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З огляду наведеного, неустойка носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити неустойку за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що неустойка є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Таким чином, оскільки рішенням господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №8/105-12 з відповідача стягнуто 102 246,21 грн. пені, у той час, як правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, тобто пеня не стала грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 509 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 у справі №3-2гс14 за позовом ДП «Одеська залізниця» до ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму присудженого до стягнення штрафу.

З огляду наведеного, а також враховуючи встановлену ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України обов'язковість рішень Верховного Суду України, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та зобов'язання судів привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 9 580,83 грн. інфляційних втрат та 4 663,51 грн. 3% річних, нарахованих на 102 246,21 грн. пені, присудженої до стягнення рішенням господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №8/105-12, не відповідає вимогам ст.ст. 509, 625 ЦК України, а тому задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 509, 530, 549, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. І.Мазепи, 33, ідентифікаційний код 20598264) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) 13 482 (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 42 коп. 3% річних та 888 (вісімсот вісімдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 25.07.2014

Суддя В.А. Ярема