Ухвала суду № 39911965, 15.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 р.

Справа № 179200/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопак» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Технопак» (далі – ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі – ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.02.2012 №0000052340. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Приватним підприємством «Ново-Ком» (далі – ПП), у зв’язку з не підтвердженням господарських операцій останнього із його контрагентами та неможливістю здійснювати господарську діяльність, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2012 року в справі №2а-6384/12/1370 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наданий позивачем акт прийому-здачі виконаних робіт по договору на обслуговування обладнання, яке є у власності позивача, не містить деталізації, які конкретно послуги надавалися щодо кожного різновиду обладнання, перелік якого наведений в цьому ж договорі. Не зазначено в чому полягає так званий дрібний ремонт та виправлення дрібних дефектів, технічне обстеження обладнання та доцільність витрачання щомісяця коштів на проведення навчання обслуговуючого персоналу зважаючи на те, що специфіка експлуатації переліченого в договорі обладнання є незмінною. У ПП відсутні можливості для здійснення фінансово-господарської діяльності. Усе наведене в сукупності стверджує, що відповідні послуги фактично не надавалися.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 19.10.1995, 31.10.1995 взято на податковий облік у відповідача, 05.11.2004 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основним видом його діяльності є виробництво тари з пластмас (а.с.5, 92-93, 104).

На підставі Акта від 23.01.2012 №56/23-4/23882480 (далі – Акт) документальної невиїзної перевірки ТОВ з питань господарських відносин з ПП за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за березень 2011 року на загальну суму 39900грн(а.с.5-9).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ПП, використавши при цьому Акт позапланової невиїзної документальної перевірки останнього від 14.11.2011 №1811/231-36917481(далі – Акт-1) та зробивши висновки про безтоварність (нереальність) господарських операцій між ними.

10.02.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000052340, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 39901грн (основний платіж 39900грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн) (а.с.10).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положенням пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) (п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Так, у разі якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договором на обслуговування обладнання від 02.01.2011, актом прийому-здачі виконаних робіт від 14.03.2011 №547 про виконання робіт з обслуговування обладнання в лютому та березні 2011 року, податковою накладною від 14.03.2011 №547, платіжними дорученнями, заявами працівників ТОВ про фактичне надання ПП послуг, відомостями про нарахування амортизації за січень-березень 2011 року (основні засоби) та іншими документами на придбання вказаного вище обладнання (а.с.11-14, 24-30, 40-41, 61-91).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган в апеляційній скарзі безпідставно висловлює зауваження, щодо неналежності відображення у вказаному акті прийому-здачі виконаних робіт фактично наданих послуг. Як вірно вказує позивач, в такому документі, з урахуванням змісту самого договору, чітко та доступно викладено перелік обладнання та які роботи необхідно та виконано для його обслуговування. Такі документи не можуть містити невиправданої деталізації.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеним основним видом діяльності позивача та фактичною наявністю на його балансі обладнання, яке постійно потребує обслуговування та належного персоналу для використання у виробництві тари з пластмас (а.с.61-91).

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що наявне у позивача обладнання постійно використовується ним у своїй господарській діяльності для виробництва тари з пластмас (а.с.25-27).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності послуг придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ПП на час укладення вказаного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. ПП належним чином задекларовано податкові зобов’язання по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності в інформаційних базах органу державної податкової служби виникли у зв’язку з відображенням результатів його перевірки на підставі Акта-1(а.с.31-39, 105-117).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Належних доказів участі ТОВ разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ПП із його постачальниками, які ґрунтувалися на висновках Акта-1, де зроблено висновок, що господарські операції ПП є нереальні(фіктивні).

Додатково, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані у зв’язку із тим, що ПП не представлено до перевірки жодних первинних документів (у зв’язку із не встановленням його місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем (а.с.6, 105-117). Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Крім того, слід зазначити, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2012 року, у справі №2а-11361/11/1270 за позовом ПП до Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ) про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії: визнано протиправними дії ОДПІ щодо проведення перевірки ПП за результатами якої складено Акт-1; визнано протиправними дії ОДПІ щодо визнання нікчемними всіх укладених правочинів ПП, викладені в Акті-1 за період з 01.02.2011 по 30.09.2011; зобов'язано ОДПІ вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати такої перевірки, оформленої Актом-1; зобов'язано ОДПІ привести до відповідності дані обліку та особливого рахунку платника податків ПП з даними, наведеними ним у наданих податкових деклараціях з ПДВ за вказаний період (а.с.122-136).

Зокрема цей Акт-1, якраз і використовувався ДПІ при проведенні перевірки позивача і виключно на його підставі зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Як вірно звернув увагу суд першої інстанції, наведеними судовими рішеннями встановлено, що ОДПІ не було вжито заходів, передбачених ПК України щодо отримання від ПП первинної документації, на підставі якої можливо здійснити документальну перевірку та зробити висновки щодо правочинів, укладених останнім у зазначений період.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін