Ухвала суду № 39911955, 15.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 р. Справа № 176655/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Щерби С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2012 року в справі за позовом Дочірнього підприємства «Шувар-продукт» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2012 року Дочірнє підприємство «Шувар-продукт» (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2012 №№0001522321, 0001532321. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Приватним підприємством «Інвідіа» (далі - ПП) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2012 року в справі №2а-6681/12/1370 заявлений адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що понесення позивачем валових витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що актом перевірки контрагента позивача встановлено нікчемність господарської діяльності останнього у зв'язку із відсутністю адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань. Позивачем не надано товарно-транспортних накладених (далі - ТТН) на транспортування придбаних у ПП продуктів харчування.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ДП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 03.03.1999, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 17.03.1999, 06.05.1999 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, алкогольними напоями та тютюновими виробами (а.с.10-11 т.1).

На підставі акта від 11.04.2012 №281/22-10/30337873 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ДП з питань правильності декларування податку на прибуток та податку на додану вартість (далі - ПДВ) при здійсненні взаєморозрахунків з ПП за весь період здійснення взаєморозрахунків податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (далі - Закон №334/94 ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2009 року в сумі 48871грн;

- пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено ПДВ за липень 2009 року в сумі 39097грн (а.с.9-24 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ПП використавши при цьому акт перевірки останнього від 23.09.2010 №4397/23-4/36312812 (далі - Акт-1; а.с.217-221 т.1) та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

28.04.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001522321, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податок на прибуток в сумі 61089грн (основний платіж 48871грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 12218грн);

№0001532321, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 48871грн (основний платіж 39097грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 9774грн) (а.с.25-26 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги Закону передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договором поставки від 01.07.2009, видатковими та податковими накладними на поставку продуктів харчування (в основному овочів та фруктів), платіжними дорученнями (а.с.120-160, 211-214 т.1).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про відсутність в ДП ТТН на транспортування приданих у ПП продуктів харчування, оскільки відповідно до п.2.1 вказаного договору поставки така поставка здійснюється силами постачальника (ПП) та за рахунок останнього на склад покупця (ДП), що також вірно зауважив суд першої інстанції.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані дрібнішим оптом своїм контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.3-246 т.2).

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ПП на час укладення вказаного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних (а.с.217 т.2).

Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ПП господарські операції відповідали основному виду його діяльності - посередництво в торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с.217 т.2).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ПП із його контрагентами, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Контрагентом позивача належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем. Також, податковим органом не представлено доказів участі ДП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ПП не представлено до перевірки жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням його місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за липень 2009 року, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем (а.с.217 т.2). Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Відсутність ПП за юридичною та фактичною адресою також не свідчить про безтоварність здійснених господарських операцій, оскільки такі операції мали місце в липні 2009 року, а відповідну відсутність було встановлено податковим органом лише 15.10.2009 (а.с.217 т.2).

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 18 липня 2014 року.