Постанова № 39906612, 17.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 липня 2014 року № 826/5719/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №101426552202 від 09.12.2013, №101326552202 від 09.12.2013 та №33326552202 від 05.03.2014, №642/26552203 від 05.03.2014

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №101426552202 від 09.12.2013, №101326552202 від 09.12.2013 та №33326552202 від 05.03.2014, №642/26552203 від 05.03.2014.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Позивач, не погоджуючись з висновками податкового органу викладеними в акті № 641/26-55-22-02/33831166 від 12.11.2013 щодо відсутності фактичного здійснення фінансово - господарських відносин за договорами непропорційного перестрахування на базі ексценденту збитковості укладеними з контрагентами ПАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "Страховик" та ТДВ "СК "Рада" зазначає, що у період, який перевірявся податковим органом, мав фінансово - господарські відносини з зазначеними контрагентами, які за твердженням позивача мали реальний характер, що підтверджується відповідними первинними документами.

Також позивач посилався на те, що він не повинен сплачувати збір за забруднення навколишнього середовища, оскільки не відбулось жодних викидів в атмосферу забруднюючих речовин, оскільки складання акту на списання МШП та ТМЦ свідчить тільки про встановлення ламп у світильники, а не про їх викидів, як відходів.

У судовому засіданні 29.05.2014 представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду 27.05.2014 надав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 641/26-55-22-02/33831166 від 12.11.2013, інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки представником відповідача не наведено.

У судове засідання 29.05.2014 представник відповідача не прибув.

Керуючись частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача суд , -

В С Т А Н О В И В:

В період з 25.09.2013 по 05.1.2013 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 1398 від 12.09.2013 проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт № 641/26-55-22-02/33831166 від 12.11.2013, яким встановлено порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої ніж страхова на загальну суму 2 405 894,00 грн. та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища в стягнення цього збору" в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання по збору за забруднення природного навколишнього середовища а сумі 29 771,71 грн.

27.11.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подані заперечення на акт № 641/26-55-22-02/33831166 від 12.11.2013 за результатами розгляду яких листом № 25618/10/26-55-22-08-10 від 04.12.2013 "Про результати розгляду заперечень" повідомлено про те, що висновки акту залишено без змін.

09.12.2013 на підставі акту № 641/26-55-22-02/33831166 від 12.11.2013 прийняті податкові повідомлення - рішення №101426552202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 2 613 680,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 522 736,00 грн. та №101326552202, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: збір за забруднення навколишнього середовища на загальну суму 37 214,63 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 7 442,92 грн.

18.12.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" до Головного управління Міндоходів у м. Києві подано скаргу на податкові повідомлення - рішення №101426552202 від 09.12.2013, №101326552202 від 09.12.2013 за результатами розгляду якої прийнято рішення № 1472/10/26-15-10-05-15 від 13.02.2014, яким скасовано податкове повідомлення - рішення №101326552202 від 09.12.2013 в частині сплати основного платежу на суму 15458,39 грн. та сплати штрафних санкцій на суму 3864,60 грн. та податкове повідомлення - рішення №101426552202 від 09.12.2013 в частині штрафних санкцій у розмірі 181243,00 грн., збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 314950,00 грн., а скаргу задоволено частково.

05.03.2014 прийняті податкові повідомлення - рішення №33326552202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 2 747 387,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 341 493,00 грн. та №642/26552203, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: збір за забруднення навколишнього середовища на загальну суму 17891,64 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 3578,32 грн.

26.02.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" до Міністерства доходів і зборів України подано скаргу на податкові повідомлення - рішення №101426552202 від 09.12.2013, №101326552202 від 09.12.2013 за результатами розгляду якої прийнято рішення № 7162/6/99-88-10-00-15 від 18.04.2014, яким податкові повідомлення - рішення з урахуванням рішення № 1472/10/26-15-10-05-15 від 13.02.2014 залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями №101426552202 від 09.12.2013, №101326552202 від 09.12.2013 та №33326552202 від 05.03.2014, №642/26552203 від 05.03.2014, вважаючи їх недійсними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо оскарження позивачем податкових повідомлень - рішень №101426552202 від 09.12.2013 та №101326552202 від 09.12.2013 суд звертає увагу на наступне.

Підпунктом 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, встановлено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Згідно з пунктом 60.4 статі 60 Податкового кодексу України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Отже, у випадку зменшення контролюючим органом суми грошового зобов'язання визначеного в податковому повідомленні - рішенні, таке податкове повідомлення рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання .

Податкові повідомлення - рішення №101426552202 від 09.12.2013 та №101326552202 від 09.12.2013 було скасовано рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві № 1472/10/26-15-10-05-15 від 13.02.2014, а саме, податкове повідомлення - рішення №101326552202 від 09.12.2013 в частині сплати основного платежу на суму 15458,39 грн. та сплати штрафних санкцій на суму 3864,60 грн. та податкове повідомлення - рішення №101426552202 від 09.12.2013 в частині штрафних санкцій у розмірі 181243,00 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 314950,00 грн.,

05.03.2014 були прийняті податкові повідомлення - рішення №33326552202 та №642/26552203, факт отримання яких позивачем не заперечується.

Таким чином, станом на дату звернення позивача з позовом до суду податкові повідомлення - рішення №101426552202 від 09.12.2013 та №101326552202 від 09.12.2013 були відкликаними.

З урахуванням наведеного, враховуючи те, що податкові повідомлення - рішення №101426552202 від 09.12.2013 та №101326552202 від 09.12.2013 станом на дату звернення позивача з позовом до суду, вже було відкликано, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині щодо визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень №101426552202 від 09.12.2013 та №101326552202 від 09.12.2013.

Стосовно податкового повідомлення - рішення №33326552202 від 05.03.2014 суд звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Статей 1 Закону України "Про страхування" встановлено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Частинами першою, другою та третьою статті 12 зазначеного Закону встановлено, що перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України. Договори перестрахування підлягають реєстрації в порядку, затвердженому Уповноваженим органом.

Відповідно до статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування. Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

З наявних в матеріалах справи документів та пояснень наданих представником позивача встановлено, що між позивачем (Перестрахованик) та ТДВ «СК «Відродження України» (Перестраховик) укладено Договори про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості № 208/2010/2 від 01.10.2012, № 01/10/2010 від 01.10.2010 та між позивачем Перестрахованик) та ТДВ "СК"Сяйво" (Перестраховик) укладено Договір про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості № 01/04/2010 від 01.04.2012, згідно умов яких Перестраховик бере на себе зобов'язання після перевищення Пріоритету Перестрахованого виплатити в межах своєї відповідальності, встановленої цим Договором, збитки, що можуть настати після виплат Перестрахованим страхових сум (їх часток) за договорами страхування, що складають визначений даним договором портфель.

Також між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України» було укладено договір № ВУ-0105/01 від 05.01.2009 про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) предметом якого є загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна зі сторін, що підписала даний Договір, може приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених в ліцензіях сторін.

Також умовами зазначеного договору передбачено, що на підставі даного договору, сторони можуть укладати договори факультативного перестрахування (ковер-ноти, сліпи) окремо по кожному ризику (чи групі ризиків) та предметом конкретного договору перестрахування (ковер-нота, сліпа) є зобов'язання однієї Сторони (Перестраховика. Цесіонера) за обумовлену в ковер-ноті плату (перестрахувальну премію) відшкодувати іншій Стороні (Перестрахувальнику, Цеденту) частину витрат, що виникли в результаті здійснення Перестрахувальником страхової виплати за оригінальним договором страхування.

На підтвердження реальності та фактичного існування правовідносин з контрагентами ТДВ «СК «Відродження України» та ТДВ "СК"Сяйво" позивачем надано суду копії договору про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), договорів про непропорційне перестрахування на базі ексценденту збитковості з доданими до них бордеро застрахованих ризиків, договорів страхування контейнерного обладнання, договорів страхування наземного транспорту, договорів перестрахування Ковер - нот, договорів добровільного страхування майна, договорів перестрахування, заяв на добровільне страхування вантажів, договорів добровільного медичного страхування з додатками та додатковими угодами, заяв про добровільне страхування майна юридичних осіб, договорів добровільного страхування майна та відповідальності перед третіми особами з додатками, договорів страхування майна, опитувальних листів по страхуванню майна, договорів страхування пов'язаних з кредитом (позикою), страхових полісів, Ковер-нот, договорів перестрахування (ретроцесії), договорів страхування від нещасного випадку з додатками, генеральних договорів страхування грузов з доданими до них актами, договорів страхування ризиків діяльності з додатковими угодами до них, платіжних доручень, наказів на виплату страхового відшкодування, страхових актів, розрахунків страхового відшкодування, видаткових касових ордерів, договорів страхування відповідальності за непогашення кредиту (позики).

З наявних в матеріалах справи документів та пояснень наданих представником позивача встановлено, що позивач періоді, що перевірявся податковим органом мав фінансово - господарські взаємовідносини з ПрАТ "Прогрес-Фонд" за договорами перестрахування №315-29417-11Re від 01.02.2011, № 209-19460-10.25Re від 14.01.2011, на підтвердження реальності правовідносин за якими позивачем надано суду копії відповідних договорів, та копії договору страхування, договору страхування вантажів, додаткову угоду до договору співпраці в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № ПФ-0901/12 від 01.09.2008.

Також позивачем на підтвердження належної правосуб'єктності контрагентів ПАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "Страховик" та ТДВ "СК "Рада" надано суду копії свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб, свідоцтв про реєстрацію фінансової установи, довідок з ЄДРПОУ, ліцензій на провадження страхової діяльності та статутів.

Відповідачем доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що ПАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "Страховик" та ТДВ "СК "Рада" не відобразило у своїх податкових звітностях операції з позивачем, а також, що ними не було сплачено податок на прибуток з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ПАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "Страховик" та ТДВ "СК "Рада".

Стосовно посилань відповідача на факти встановлені в актах № 28/22-4/30779308 від 19.07.2013, № 445/2250/30303336 від 19.07.2013 та акт документальної позапланової виїзної перевірки ТДВ "СК "Сяйво" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 суд звертає увагу на наступне.

На підставі акту №445/2250/30303336 податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення 18.09.2013 №0004752202 від 18.09.2009, яке ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» оскаржило в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2013 у справі №826/18310/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, позов ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» було задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення №0004752202. від 18.09.2013, при цьому судами була досліджена реальність вчинених ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» правочинів з його контрагентами та встановлена їх реальність.

На підставі акту №28/22-4/30779308 від 19.07.2013 податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004862204 від 07.08.2013, яке ТДВ «СК «Рада» оскаржило в судовому порядку.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 №810/5624/13-а позов ТДВ «СК «Рада» було задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004862204 від 07.08.2013, при цьому судом була досліджена реальність вчинених ТДВ «СК «Рада» правочинів з його контрагентами та встановлена їх реальність.

За результатами перевірки ТДВ "СК "Сяйво" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 складено акт № 28/22-1/32704920 від 22.07.2013на підставі якого прийнято податкове повідомлення- - рішення № 0000212200 від 07.08.2013, яке ТДВ "СК "Сяйво" оскаржило в судовому порядку. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 у справі №810/5421/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014, позов ТДВ "СК "Сяйво" було задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000212200 від 07.08.2013, при цьому судами була досліджена реальність вчинених ТДВ "СК "Сяйво" правочинів з його контрагентами та встановлена їх реальність.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на зазначене, суд відхиляє посилання відповідача на матеріали вказаних актів, як доказ протиправності та невідповідності вимогам законодавства, укладених між позивачем і даними контрагентами договорів.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності фактичного здійснення фінансово - господарських взаємовідносин між позивачем та ПАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "Страховик" та ТДВ "СК "Рада" відповідачем суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПАТ "Прогрес-Фонд", ТДВ "Страховик" та ТДВ "СК "Рада" мали реальний товарний характер.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення №33326552202 від 05.03.2014

Щодо податкового повідомлення - рішення №642/26552203 від 05.03.2014 суд зазначає наступне.

Відповідно до статі 1 Закону України "Про відходи" відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними; розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Частинами першою та третьою статті 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (обчислюється пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів, а також для експлуатуючої організації ядерних установок атомних електростанцій - на основі показників виробництва електричної енергії за певний період, для інших суб'єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, - пропорційно активності радіоактивних матеріалів, та стягується одночасно з їх придбанням) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками (обчислюється пропорційно терміну зберігання радіоактивних відходів понад встановлений строк з урахуванням їх обсягу та активності). Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.4 пункту Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України № 162/379 від 19.07.1999 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.08.1999 за № 544/3837 за цією Інструкцією обчислюються суми збору, який справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин (далі - викиди) стаціонарними і пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти (далі - скиди)*; розміщення відходів

Підпунктом 2.1 пункту 2 зазначеної Інструкції платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Згідно з пунктом 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999 збір за забруднення навколишнього природного середовища (далі - збір) справляється, зокрема, за розміщення відходів. Територіальні органи Мінприроди подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів. Невключення підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності до зазначеного переліку не звільняє їх від сплати збору.

Пунктами 4 та 8 зазначеного Порядку встановлено, що суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2. У разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі.

Відповідно до пункту 9 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999 базовий податковий (звітний) період збору дорівнює календарному кварталу. Платники збору складають податкові розрахунки за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, і подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби.

Згідно з пунктом 10 зазначеного Порядку платники збору протягом десяти календарних днів, що настають після граничного строку подання податкового розрахунку, сплачують збір за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів - у разі розміщення відходів.

Згідно з таблицею 1.9 додатку № 1 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999 норматив збору за розміщення люмінесцентних ламп становить 1,5 грн./шт. та коригуючий коефіцієнт згідно з таблицями 2.4, 2.5 додатку № 2 до зазначеного Порядку становить 3 (місце розміщення відходів) та 3 (характер місць розміщення відходів).

Пунктом 13 зазначеного Порядку встановлено, що платники несуть відповідальність за правильність обчислення та своєчасну сплату збору згідно із законодавством. Не внесені своєчасно кошти збору стягуються з платників у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до актів про списання ТМЦ № 276 від 31.07.2010, № 363 від 30.09.2010 та № 1210.1 від 31.12.2010 копії яких наявні в матеріалах справи, протягом 2010 року позивачем було списано на витрати у бухгалтерському обліку люмінесцентних та інших ртутьвміщуючих ламп всього 52 шт.

Актом № 641/26-55-22-02/33831166 від 12.11.2013 встановлено, що позивачем договори на послуги по прийому відпрацюванню люмінесцентних ламп не укладались, ліміти на утворення та розміщення відходів не отримувались та збір за забруднення природного навколишнього середовища в частині розміщення відходів не справлявся. Зазначені факти позивачем не заперечуються.

Посилання позивача на те, що акти № 276 від 31.07.2010, № 363 від 30.09.2010 та № 1210.1 від 31.12.2010 засвідчують факт встановлення ламп у світильники у світильники, а не факт списання їх як відходів не приймаються судом до уваги з огляду на те, що позивачем не надано суду доказів та обґрунтувань на підтвердження факту того, що відповідні лампи не було встановлені замість відпрацьованих, у той час, як відсутність відомостей про відпрацьовані лампи в групі "Відпрацьовані лампи (зняті зі свитильників)" свідчить лише про факт того, що встановлення відповідних ламп здійснювалось не позивачем а орендодавцем приміщень, які перебувають в оренді у позивача з огляду на що в обліку позивача відповідні лампи не обліковувались.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення №642/26552203 від 05.03.2014.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов - задовольнити частково.

2. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №33326552202 від 05.03.2014.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов