Рішення № 39901689, 22.07.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 липня 2014 р. Справа № 902/935/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "НИРТИ" (вул. Млинна, 21-А, м. Миколаїв, 54055)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (вул. Заводська, 1, смт. Сутиски, Тиврівський р-н., Вінницька обл., 23320)

про стягнення 91 813,66 грн.

Суд:

Суддя Кожухар М.С.

Cекретар судового засідання Матущак О.В.-

Представники

позивача: не з"явився

відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "НИРТИ" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" 91 813,66 грн., з яких: 76 262,40 грн. боргу, 8 236,34 грн. інфляційних, 2 450,84 грн. – три відсотки річних, 4 864,08 грн. пені.

Ухвалою від 02.07.2014р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 22.07.2014р.

В судове засідання 22.07.2014р. позивач та відповідач повноважних представників не направили. Відповідач заперечень на позов не подав.

Про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать матеріали справи: заява представника позивача від 14.07.2014 р., у якій він просить розглянути справу 22.07.2014 р. у його відсутності, та поштове повідомлення про вручення відповідачу рекомендованої кореспонденції 08.07.2014 р. за № 2332010193672.

Отже судом вчинено усі можливі дії для повідомлення позивача та відповідача про час і місце розгляду справи.

За таких обставин, справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

22.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "НИРТИ" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (Покупець) укладено договір поставки № 14/13Н, відповідно до якого, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю Продукцію по ціні і в кількості згідно підписаних накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору, Покупець зобов'язується прийняти Продукцію згідно цін вказаних у відповідних накладних та оплатити на протязі 2 (двох) банківських днів з моменту отримання товару, або до передачі Продукції Продавцем.

Відповідно до п. 4.1. Договору, розрахунки за Продукцію здійснюються шляхом повної або часткової оплати грошових сум до повного розміру вартості Продукції згідно виписаних рахунків або накладних на розрахунковий рахунок Постачальника у терміни, визначені п 2.2.

Згідно з п. 5.1. Договору, за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в розмірі 0,3 % від суми вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки.

Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і діє до виконання Сторонами своїх обов'язків згідно цього Договору. В частині можливої заборгованості – до закінчення взаєморозрахунків сторін (п. 8.1. Договору).

На виконання умов договору, на підставі видаткових накладних позивач передав, а відповідач (через представника, що діяв на підставі довіреностей) прийняв товар на загальну суму 223 232,94 грн. (а.с. 11-26).

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши позивачу 146 970,54 грн., що стверджується платіжними дорученнями (а.с. 27-31).

Неоплаченою залишилась продукція, отримана відповідачем за видатковими накладними від 27.05.2013 року № НИ-0000218, № НИ-0000220.

31.05.2014р. позивач направив на адресу відповідача вимогу № 20 від 29.05.2014р. з вимогою сплатити суму заборгованості в розмірі 76 262,40 грн., а також пені, інфляційних та трьох відсотків річних (а.с. 32-36 ).

Відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість не погасив.

На день подання позову та розгляду справи у суді, заборгованість відповідача перед позивачем становить 76 262,40 грн.

Наведене стверджується:

- договором поставки № 14/13Н від 22.03.2013р.;

- рахунками-фактурами: № НИ-0000181,№ НИ-0000180, № № НИ-0000137, № НИ-0000130, № НИ-0000103;

- видатковими накладними: № НИ-0000220, № НИ-0000218, № НИ- 0000176, № НИ-0000169, № НИ- 0000133, № НИ-0000117;

- довіреностями відповідача: № 240 від 22.05.2013р., № 209 від 30.04.2013р., № 180 від 22.04.2013р., № 133 від 01.04.2013р., № 116 від 22.03.2013р.;

- платіжними дорученнями: № 436 від 21.05.2013р., № 97 від 26.04.2013р., № 9 від 29.03.2013р., № 29 від 21.03.2013р.;

- актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013р.;

- іншими матеріалами справи - та відсутністю будь-яких заперечень відповідача на позов.

Дослідивши і оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов такого висновку.

Ст. 193 Господарського кодексу України (ГК України) визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як випливає з наявних матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу ст. ст. 4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Пунктом 2.2 Договору передбачена оплата продукції покупцем протягом 2-х банківських днів з моменту отримання.

Оскільки станом на час розгляду справи відповідач не надав доказів оплати продукції у встановлений Договором строк, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 76 262,40 грн. боргу підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем, за неналежне виконання грошових зобов’язань пред'явлено до стягнення з відповідача 8 236,34 грн. інфляційних, 2 450,84 грн. – три відсотки річних, 4 864,08 грн. пені.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання по оплаті продукції у встанвлений Договором строк, він є боржником, що прострочив.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок позивача заявлених до стягнення 2 450,84 грн. грн. трьох відсотків річних, суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню, як такі що відповідають законодавству.

У розрахунку інфляційних втрат позивач припустився арифметичних помилок.

Враховуючи наведе, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 8 236,34 грн. - втрат від інфляції, підлягають частковому задоволенню у розмірі: 8 227,92 грн. (76262,4 грн. х 110,78896519% (індекс інфляції за період з червня 2013 р. по травець 2014 р.).

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 4 864,08 грн. пені (п. 5.1. Договору), суд дійшов такого висновку.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У статті 22 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) визначено поняття збитків, якими є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У пункті 5.1. Договору зазначено, що за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в розмірі 0,3 % від суми вартості не оплаченої продукції за кожен день прострочки.

Позивач зазначає, що даним пунктом Договору сторони передбачили неустойку у формі пені за прострочення оплати продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

За наявності спору щодо тлумачення договору, він може бути витлумачений судом на вимогу однієї або обох сторін (ч. 2 ст. 213 ЦК України).

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (ч. 3 ст. 213 ЦК України).

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 213 ЦК України).

Зміст виду відповідальності у п. 5.1 Договору, названому збитками, відповідає наведеному у ч. 3 ст. 549 ЦК України визначенню пені від вартості неоплаченої Продукції, а не збитків.в розумінні ст. 22 ЦК України. Відповідно до цього, позивачем витлумачений зазначений пункт Договору, з чим погодився і відповідач, оскільки будь-яких заперечень ні на вимогу позивача про сплату зокрема пені, ні на позовну заяву не подав.

Отже, розмір пені за період з 30.05.2013 р. по 29.11.2013 р. (в межах заявлених позовних вимог, що відповідає ч. 6 ст. 232 Господарськогго кодексу України, та з урахуванням обмежень, передбачених ст. 3 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" становить 5177,49 грн., а позовні вимоги про її стягнення підлягають задоволенню в межах позовних вимог, тобто у розмірі 4864,08 грн.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, 82, 84, 115, 116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (вул. Заводська, 1, смт. Сутиски, Тиврівський р-н., Вінницька обл., 23320; код ЄДРПОУ 37337356, п/р 26004110056001 в АТ КБ "Експобанк", МФО 322284) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НИРТИ" (вул. Млинна, 21-А, м. Миколаїв, 54055; код ЄДРПОУ 36099039, п/п 26006060117265 в ПАТ "КБ "ПриватБанк" м. Миколаєва, МФО 326610) 76 262,40 грн. (сімдесят шість тисяч двісті шістдесят дві грн. 40 коп.) боргу, 8 227,92 грн. (вісім тисяч двісті двадцять сім грн. 92 коп.) інфляційних, 2 450,84 грн. (дві тисячі чотириста п'ятдесят грн. 84 коп.) – три відсотки річних, 4864,08 грн. (чотири тисячі вісімсот шістдесят чотири грн. 08 коп.) пені та 1836,10 грн. (одну тисячу вісімсот тридцять шість грн. 10 коп.) у відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити у позові в частині стягнення 8,42 грн. інфляційних.

Повне рішення складено 25 липня 2014 р.

Суддя Кожухар М.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Млинна, 21-А, м. Миколаїв, 54055)

3 - відповідачу (вул. Заводська, 1, смт. Сутиски, Тиврівський р-н., Вінницька обл., 23320)