Рішення № 39900224, 24.06.2014, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2229/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2014 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі

головуючої судді Сарай А.І.

при секретарі Козар Г.В.

з участю позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку в квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку в квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності. Посилається на те, що 25.07.1991 року виконавчим комітетом Холмківської сільської Ради народних депутатів їй було видано на підставі рішення виконкому сільської Ради народних депутатів від 25.07.1991 року № 114 ордер № 65 на право зайняття жилої площі за адресою: Ужгородський район, Закарпатська область, АДРЕСА_1. У вказаній квартирі проживаю вона та її сім'я, яка складається з 4 осіб. Вказана квартира належить на праві спільної часткової власності відповідно чотирьом співвласникам: їй, її чоловіку ОСОБА_3 та синам ОСОБА_2 і ОСОБА_4 Відповідачу ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, про що свідчить технічний паспорт на квартиру, виданий Ужгородським комбінатом хлібопродуктів № 1. Вона та відповідач не проживають спільно та не ведуть спільного господарства, в той час як між ними залишились лише родинні зв'язки. Посилаючись на норми ч.ч. 1, 2 ст. 365 ЦК України вказує на те, що розмір частки кожного із членів сім'ї та відповідача як співвласника квартири, у відповідності до технічного паспорту на квартиру, не дає можливості навіть виділити в натурі приміщення (кімнату) для володіння та користування, оскільки становлять менший розмір ніж площа будь-якого із приміщень житлової квартири. З наведених вище обставин випливає, що квартиру неможливо ні поділити в натурі між співвласниками, ні виділити частку у спільному майні одному із співвласників, ні встановити порядок користування житловим будинком між співвласниками, оскільки частки відповідача є незначними. Враховуючи те, що в даному випадку частки співвласників квартири є незначними, тобто становлять менший розмір ніж площа будь-якого із приміщення квартири, розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників в розмірі 1/4 з технічної точки зору не можливий, а тому квартира як річ за наявності такого розміру часток співвласників є річчю неподільною. Вона неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією здійснити ремонт квартири та сходинкової клітини, оскільки в квартирі не здійснювались ремонтні роботи досить давно і вона знаходиться в аварійному стані, а також облаштувати сходинкову територію, на що відповідач відповідав категоричною відмовою з посиланням на те, що воно йому не потрібно, в нього є інше житло, а права його на цю квартиру є незначними для того, щоб здійснювати вкладення в нього грошових коштів, оскільки проживати він там не збирається. При таких обставинах, відповідач відмовляється здійснювати капітальний чи косметичний ремонт квартири та сходинкової клітини, а також нести витрати по сплаті всіх комунальних послуг та поточні витрати на утримання квартири , що робить неможливим спільне володіння та користування майном. Вказані обставини свідчать про неможливість спільного володіння та користування майном, оскільки з боку відповідача не вчиняються жодні дії спрямовані на утримання , ремонт , облаштування та догляду за квартирою як його співвласника, а натомість вона не має бажання в подальшому здійснювати всі наведені вище дії стосовно квартири, права на які мають всі члени родини і відповідач. Просить суд припинити право ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 Ужгородського району Закарпатської області та визнати за нею право власності на 1/4 частку цієї квартири.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився та не повідомив суду причини неявки. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав заяву, в якій зазначив, що він відмовляється від 1/4 частини квартири згідно акта приватизації, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, АДРЕСА_1.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Згідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За правилами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ст.ст. 60, 61 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. У статті 64 ЦПК вказано, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Під час розгляду справи суд встановив, позивачці ОСОБА_1, відповідачу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право власності № 855 від 16.12.1994 року виданого Ужгородським комбінатом хлібопродуктів № 1, належить на праві приватної спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат, загальною площею 55.8 кв.м. та житловою площею 32.6 кв.м.

Посилаючись на норми ст.ст. 183, 365 ЦК України, позивачка просить припинити право ОСОБА_2 на 1/4 частку спірної квартири та визнати за нею право власності на 1/4 частку цієї квартири обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не проживає спільно з нею у вказаній квартирі та вони не ведуть спільного господарства, у зв'язку з чим спільне володіння та користування майном є неможливе, частка є незначною та не може бути виділена в натурі, розподіл домоволодіння в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників в розмірі 1/4 з технічної точки зору є не можливий, а тому квартира як річ за наявності такого розміру часток співвласників є річчю неподільною.

Спільна сумісна власність на нерухоме майно - це спільне право (володіння, користування, розпорядження) на об'єкт нерухомого майна двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у цьому праві.

Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

При цьому, відповідно до ст.ст. 356, 368 вказаного Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

У відповідності до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та те, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, тобто без визначення часток кожного із співвласників, суд вважає, що підстави для задоволення заявленого позивачкою позову відсутні. Вимога про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності на підставі ст. 370 ЦК України не заявлялася, а ст. 365 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється. За таких обставин, в задоволенні позову належить відмовити за безпідставністю.

Тому, керуючись ст.ст. 209, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 355, 356, 368, 370 ЦК України суд,

Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку в квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуюча Сарай А.І.