Ухвала суду № 39888243, 25.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2014 р. м. Київ К/9991/2260/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Пилипчук Н.Г., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року

у справі № 2-а-1766/2009/2270/1

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції у Хмельницькій області

про визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити дії та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції у Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання незаконними дій Старокостянтинівської ОДПІ у Хмельницькій області щодо неприйняття декларації про доходи за 3 квартал 2008 року; зобов'язання Старокостянтинівської ОДПІ у Хмельницькій області прийняти декларацію про доходи за 3 квартал 2008 року; визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 грудня 2008 року №0037801700/0 та №0037811700/0.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2009 року у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2009 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено. Визнано незаконними дії Старокостянтинівської ОДПІ у Хмельницькій області щодо відмови у прийнятті декларації про доходи за 3 квартал 2008 року фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та прийняття податкових повідомлень-рішень від 12 грудня 2008 року №0037801700/0 та №0037811700/0. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2008 року №0037801700/0 та №0037811700/0 та зобов'язано Старокостянтинівську ОДПІ у Хмельницькій області прийняти декларацію про доходи за 3 квартал 2008 року фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.

В касаційній скарзі Старокостянтинівська ОДПІ у Хмельницькій області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2009 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

10 листопада 2008 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 подала до Старокостянтинівської ОДПІ у Хмельницькій області податкову декларацію про доходи, одержаны за 3 квартал 2008 року (вх. № 30986) (арк. справи 40).

Разом з цим, 11 листопада 2008 року Старокостянтинівська ОДПІ у Хмельницькій області повідомила фізичну особ - підприємця ОСОБА_2, що в порушення вимог підпунктів 4.1.2, 4.1.3 пункту 4.1 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 15 квітня 2008 року № 250, подана платником податків декларації про доходи підписана не приватним підприємцем ОСОБА_3, оскільки підпис, яким посвідчено декларацію про доходи від 10 листопада 2008 року, не відповідає підпису, який зазначений в паспорті скрії НОМЕР_2, виданому 22 лютого 2005 року Старокостянтинівським РВ УМВС України в Хмельницькій області для ОСОБА_2. Виходячи з наведеного, Старокостянтинівська ОДПІ у Хмельницькій області запропонувала позивачу надати до податкового органу нову податкову декларацію зі сплатою відповідного штрафу (арк. справи 6).

Також, Старокостянтинівська ОДПІ у Хмельницькій області провела планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої був складений акт № 2115/17/НОМЕР_1 від 28 листопада 2008 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», які полягали у тому, що фізична особа - підприємець ОСОБА_2 не подала податкову декларацію про доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 3 квартал 2008 року; вимоги статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», які полягали у тому, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 був занижений оподатковуваний дохід за 2007 рік на суму 25003,52 грн., в результаті чого недоутримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2007 рік у сумі 3750,53 грн.; вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у тому, що фізична особа - підприємець ОСОБА_2, неправомірно включала до податкового кредиту відповідного податкового звітного періоду суми податку на додану вартість за податковими накладними, період виписки яких припадає на попередні податкові періоди, що призвело до завищення податкового кредиту на 471,00 грн.

12 грудня 2008 року Старокостянтинівська ОДПІ у Хмельницькій області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0037801700/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 3751,00 грн. за основним платежем.

12 грудня 2008 року Старокостянтинівська ОДПІ у Хмельницькій області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0037811700/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.1, 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 2483,00 грн., у тому числі: 471,00 грн. за основним платежем, 2012 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що факти виявлених перевіркою порушень позивачем вимог податкового законодавства не були спростовані позивачем в процесі розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані; підставою про невизнання податкової звітності є відсутність підпису платника податків, а не його невідповідність підпису, зазначеному у паспорті цієї особи; податковий орган при обчисленні чистого оподатковуваного доходу неправомірно не врахував витрати позивача, понесені ним у зв'язку з оплатою вартості орендної плати приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в якому позивач фактично здійснює господарську діяльність.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Абзацом 1 підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

За приписами абзацу 2 підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Відповідно до абзацу 3 підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Згідно абзацу 5 підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Відповідно до підпункту 4.1.3 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 15 квітня 2008 року № 250 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) на етапі приймання документа податкової звітності працівники, що здійснюють приймання, контролюють наявність: підписів посадових осіб; печатки платника податків; обов'язкових реквізитів; обов'язкових додатків до податкової звітності, які передбачені порядком заповнення відповідної звітності; прокреслень в значеннях показників, що не заповнюються через відсутність інформації. В даному контексті під обов'язковими реквізитами розуміються: тип документу (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період; назва платника; код платника згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України», або реєстраційний (обліковий) номер з ТРДПАУ для юридичної особи; код виду економічної діяльності (КВЕД); код форми власності; код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ (якщо передбачено формою); ідентифікаційний номер згідно з ДРФО або в разі відмови від нього серія та номер паспорту для фізичної особи; реєстраційний (обліковий) номер платника в разі спільної (сумісної) діяльності; місцезнаходження платника; ОДПС, до якого подається звітність; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію для платників ПДВ; дата подання звіту (або дата заповнення - в залежності від форми); ініціали, прізвища та ідентифікаційні номери посадових осіб для звітів, в яких це передбачено формою; підписи цих осіб, засвідчені печаткою.

Підпунктом 4.1.4 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 15 квітня 2008 року № 250 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо податкова звітність, що надана органу ДПС платником податків, заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, то вона може бути не визнана органом ДПС як податкова звітність. Підставою про визнання звітності недійсною є: відсутність підпису відповідних посадових осіб; відсутність скріплення печаткою підписів платника податків (факсиміле не дозволяється); відсутність обов'язкових реквізитів податкового документу; неможливість прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявність порваних аркушів, підчищень, помарок, виправлень, дописок і закреслювань; подання ксерокопії оригіналів звітних документів; порушення загальних вимог оформлення документів податкової звітності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, податкова декларація фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про доходи, одержані за 3 квартал 2008 року (арк. справи 40) містила усі обов'язкові реквізити, а також була підписана ОСОБА_2.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність дій Старокостянтинівської ОДПІ у Хмельницькій області щодо неприйняття декларації про доходи за 3 квартал 2008 року, з урахуванням того, що підставою про невизнання податкової звітності є відсутність підпису платника податків, а не його невідповідність підпису, зазначеному у паспорті цієї особи.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість та, зокрема, податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Абзацом 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, у випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вказує, що у разі, коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду, не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Згідно з підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виходячи зі змісту вказаного підпункту статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

З огляду на викладене, колегія суддів вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту відповідного податкового звітного періоду суми податку на додану вартість за податковими накладними, період виписки яких припадає на попередні податкові періоди.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 12 грудня 2008 року №0037811700/0 та наявність підстав для його скасування.

Положеннями частини 1 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Відповідно до частини 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Частиною 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності згідно оспорюваного рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат витрати позивача, понесені ним у зв'язку з оплатою вартості орендної плати приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з огляду на те, що з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб оподатковуваний дохід визначається шляхом зменшення валового доходу від продажу товарно-матеріальних цінностей на суму витрат, пов'язаних із придбанням таких товарно-матеріальних цінностей.

Разом з цим, як вбачається з пункту 2.3.2 акту перевірки, перевіркою було встановлено, що фактично фізична особа - підприємець ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність у приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, яке орендує згідно договорів оренди від 01 січня 2007 року та від 01 січня 2008 року та, відповідно, сплачує орендну плату.

З огляду на те, що в силу положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податковий орган при обчисленні чистого оподатковуваного доходу неправомірно не врахував витрати позивача, понесені ним у зв'язку з оплатою вартості орендної плати.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 12 грудня 2008 року №0037801700/0 та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Старокостянтинівської ОДПІ у Хмельницькій області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Н.Г. Пилипчук

______ Т.М. Шипуліна