Ухвала суду № 39888200, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/10136/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Іноземного підприємства «ДАКСІ» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року

у справі № 2а/0470/11135/11

за позовом Іноземного підприємства «ДАКСІ»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі

міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної

податкової служби

про визнання неправомірними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Іноземне підприємство «Даксі» (надалі також - позивач, ІП«Даксі») звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання неправомірними і скасування податкових повідомлень-рішень від 19 серпня 2011 року № 0000862305 від про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за травень 2011 року на суму 193 351 грн., та № 0000872305 про донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 1538 грн., в тому числі, 1537 грн. основного платежу, 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2011 року у задоволенні позовних вимог Іноземного підприємства «ДАКСІ» відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року апеляційну скаргу Іноземного підприємства «ДАКСІ» залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року в адміністративній справі № 2а/0470/11135/11 - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 17 серпня 2011 року № 2391/235/33906388, про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2011 року на суму 193 351,00 грн. по уточнюючому розрахунку з ПДВ за травень 2011 року, а також в порушення вимог підпунктів 14.1.36, 14.1.138 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 ПК України - занижено позитивне значення декларації за квітень 2011 року на суму 1 537 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивач не має права на відображення в податковому обліку сум податкового кредиту та в кінцевому результаті отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, оскільки ввезений на митну територію України автомобіль Mersedes-Benz, за рахунок якого збільшено статутний фонд ІП«Даксі», не використовувався останнім у господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з наданою до перевірки ВМД від 5 квітня 2011 року № 110000010/2011/00610 відправник - AD VINAL INVEST LIMITED, він же єдиний учасник ІП «Даксі», вирішивши збільшити статутний фонд Підприємства на 90053 євро за рахунок легкового автомобіля Mersedes-Benz, здійснив внесок до статутного фонду, одержувачем товару є ІП «Даксі».

Вказані зміни відображені в Статуті підприємства в редакції від 25 травня 2011 року.

При ввезенні зазначеного автомобіля на митну територію України, декларантом було сплачено податок на додану вартість в сумі 221 589 грн. 75 коп. згідно платіжного доручення від 21 березня 2011 року № 597.

Позивач обліковує автомобіль на бухгалтерському рахунку 10 «Основні засоби», ввівши його в експлуатацію 8 квітня 2011 року, та зазначивши початкову балансову вартість - 1 090 765 грн. 85 коп., 5 липня 2011 року зареєстрував автомобіль за підприємством.

Відповідно до Статуту ІП «Даксі» (в редакції від 25 травня 2011 року), ввезений автомобіль призначений для представницьких цілей, а саме: перевезення посадових осіб для рішення виробничих питань, зустрічей та перевезення закордонних контрагентів по зовнішньоекономічним зв'язкам, супроводження та пересування VIP-персон.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач не має права на відображення в податковому обліку сум податкового кредиту та в кінцевому результаті отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, оскільки ввезений на митну територію України автомобіль Mersedes-Benz, за рахунок якого збільшено статутний фонд ІП«Даксі», не використовувався позивачем для представницьких цілей, визначених в статуті, а саме, для перевезення посадових осіб підприємства для рішення виробничих питань, зустрічей та перевезення закордонних контрагентів по зовнішньоекономічним зв'язкам, супроводження та пересування VIP-персон.

Вищий адміністративний суд України не погоджується із такими висновками попередніх судових інстанцій з огляду на наступне.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За змістом пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та отримання права на бюджетне відшкодування, є поставка товарів (робіт, послуг), в тому числі і тих, що відносяться до основних фондів, з метою їх використання у господарській діяльності.

Відповідно до пункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

За таких обставин, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що невикористання протягом 4 місяців (з дати введення в експлуатацію по дату проведення перевірки) автомобілю Mersedes-Benz у господарській діяльності виключає право позивача на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що положення Податкового кодексу України визначають таку обов'язкову умову для формування платником податків податкового кредиту як факт поставки (послуг) саме з метою їх подальшого використання в межах господарської діяльності.

При цьому суди попередніх інстанцій не належно перевірили чи наявна у позивача мета використання автомобіля Mersedes-Benz у господарській діяльності.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Іноземного підприємства «ДАКСІ» задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року скасувати.

Справу № 2а/0470/11135/11 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко