Ухвала суду № 39888160, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2014 року м. Київ К/800/30191/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року

у справі № 2а/1570/7230/2011

за позовом Дочірнього підприємства «Управління механізації та транспорту» Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва «Одестрансбуд»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Дочірнє підприємство «Управління механізації та транспорту»Відкритого акціонерного товариства «Одестрансбуд» (надалі також - позивач, Підприємство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 липня 2011 року № 0003892301, № 0003912301, № 0074411701.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року адміністративний позов Підприємства задоволено повністю. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 20 липня 2011 року № 0003892301, № 0003912301, №0074411701.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 20 липня 2011 року №0074411701 (збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 5077,11 грн. (в т.ч. за основним платежем - 4061,69 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1015,42 грн.), №0003892301(збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 17566 грн. (у т.ч. за основним платежем - 14053 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3513 грн.), №0003912301, (збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 132493 грн. (у т.ч. за основним платежем - 105994 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 26499 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 6 липня 2011 року №198/23-213/04776080, про порушення позивачем вимог статті 3, підпункту 4.2.1 пункту 4.2, підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про з доходів фізичних осіб», підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14053 грн., у т.ч. у листопаді 2009 року в сумі 14053 грн.; підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 105994 грн. (у т.ч. у 4 кварталі 2009 року у сумі 12041 грн., у І кварталі 2011 року в сумі 93953 грн.).

Щодо висновків відповідача про протиправне неутримання позивачем податку з доходів фізичних осіб у сумі 3262,50 грн., що виплачена 31 жовтня 2009 року на користь громадянина ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) за послуги технічного обслуговування автомобіля з суми 21750 грн.; у сумі 799,19 грн., виплаченої 11 червня 2011 року на користь громадянина ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5) за ремонт автомобіля з суми 5327,93 грн. зважаючи на не підтвердження наявності на момент перевірки підстав для неутримання податку з доходів фізичних осіб підприємцем, оскільки до перевірки не надано зокрема, оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та платіжних повідомлень про сплату податку з доходів фізичних осіб, свідоцтва платника єдиного податку, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно звернули увагу на відсутність законодавчо встановленого обов'язку платника податків підтверджувати правомірність неутримання податку з доходу фізичної особи саме оригіналами Свідоцтва про державну реєстрацію інших осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та Свідоцтва платника єдиного податку не встановлено. Копії ж свідоцтв про державну реєстрацію СГД та свідоцтв про сплату єдиного податку за період дії угод щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивачем під час перевірки було надано посадовим особам відповідача, що останнім не заперечується.

Відповідно до підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід, одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є платниками єдиного податку, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про відсутність у позивача, як податкового агента, підстав для нарахування та сплати позивачем податку з доходів фізичних осіб з сум виплаченої на користь осіб, що обрали спеціальну (спрощену) систему оподаткування, за виконання робіт, та донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 4061,69 грн. за основним платежем та 1015,42 грн. за штрафними санкціями.

Висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства у сфері оподаткування ґрунтуються також на тому, що правочини позивача та його контрагента ПП «Сігма Ойл» є нікчемними, а господарські операції - такими, що не спрямовані на настання реальних наслідків, у зв'язку з чим відображення в податковому обліку сум податкового кредиту та валових витрат, що виникли за результатами таких операцій, є безпідставним.

При цьому ДПІ посилалась на неможливість фактичного здійснення контрагентами-постачальниками ПП «Сігма Ойл» господарських операцій.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2. статті 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Реальне здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей між позивачем та ПП «Сігма Ойл» підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що містяться в матеріалах справи та які були досліджені ДПІ під час перевірки саме: податковими та видатковими накладними, заявками на отримання товару, рахунками-фактурами, бухгалтерською довідкою, банківськими виписками, платіжними дорученнями.

Отримані від ПП «Сігма Ойл» товарно-матеріальні цінності використанні позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчить первинна документація підписана позивачем та ВАТ «Полтавський ГОК».

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Сігма Ойл».

Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Такі докази ДПІ не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено, а відтак, висновки відповідача про безпідставність відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій з ПП «Сігма Ойл» в ході розгляду справи не підтвердилися.

Щодо висновків відповідача про нездійснення позивачем розрахунку суми відсотків, умовно нарахованих на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від ДП «Апарат правління «ВАТ «Одестрансбуд», ВАТ «Одестрансбуд» та ТОВ «Укрпроммонтаж 21», що залишалась не повернутою на кінець першого кварталу 2011 року, що призвело до заниження суми валового доходу на суму відсотків, умовно нарахованих на суми поворотної фінансової допомоги, всього в сумі 35680 грн., у тому числі за І квартал 2011 року у сумі 35680 грн., суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємства є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 4.1 статті 4 зазначеного закону визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в ході розгляду справи ДПІ не надано ані реквізитів договорів про отримання поворотної фінансової допомоги, які залишалися неповернутими на кінець відповідних звітних періодів, ані розрахунку суми відсотків, умовно нарахованих на суми поворотної фінансової допомоги, що залишалися неповерненими на кінець звітного періоду - І кварталу 2011 року та доказів відмови посадових осіб підприємства позивача від надання пояснень щодо встановлених порушень, на які відповідач посилається в акті перевірки.

В свою чергу, Підприємством наявними в матеріалах справи письмовими доказами доведено, що отриману поворотну фінансову допомогу від ДП «Апарат правління» ВАТ «Одестрансбуд», ВАТ «Одестрансбуд», ТОВ «Укрпроммонтаж 21» в І кварталі 2011 року повернуто позивачем до закінчення звітного періоду - І кварталу 2011 року.

За таких обставин, висновки відповідача про протиправне нездійснення позивачем розрахунку суми відсотків, умовно нарахованих на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від ДП «Апарат правління «ВАТ «Одестрансбуд», ВАТ «Одестрансбуд» та ТОВ «Укрпроммонтаж 21», що залишалась неповернутою на кінець першого кварталу 2011 року не підтвердилися в ході розгляду справи.

Щодо висновків відповідача про завищення Підприємством у 4 кварталі 2009 року суми валових витрат на суму арифметичної помилки у сумі 126478 грн. без ПДВ, та у І кварталі 2011 року у сумі 340130 грн., а саме: сума витрат на придбання товарів (робіт, послуг), вказана підприємством у рядку 04.1 Декларації з податку на прибуток підприємства за 2009 рік дорівнює 55998804 грн. (в тому числі сума за 4 квартал 2009 року дорівнює 8872196 грн.), сума витрат на придбання товарів (робіт, послуг), вказана підприємством у рядку 04.1 Декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року дорівнює 5160811 грн., в той час як відповідно до даних первинних документів та даних бухгалтерського обліку (журнали - ордери по рахунках 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 3711 «Розрахунки за виданими авансами», 377 «Розрахунки з іншими дебіторами», 685 «Розрахунки з іншими кредиторами») сума витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у 4 кварталі 2009 року склала 8745718 грн., у І кварталі 2011 року склала 4820681 грн., - судами попередніх інстанцій встановлено, що такий висновок не є підтвердженим, з огляду на те, що відповідно до декларацій з податку на прибуток за 2009 рік та за І квартал 2011 року сума витрат Підприємства дорівнює сумам, вказаним в деклараціях за даний період, що підтверджується первинною бухгалтерською документацією, яка надана позивачем під час проведення перевірки, що відповідачем не спростовано. Більше того, в акті перевірки взагалі не вказано які саме операції та з якими контрагентами знімаються з задекларованих валових витрат підприємства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко