Ухвала суду № 39888119, 14.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2014 року м. Київ К/800/54463/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року

у справі № 2а-4749/09/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнеагромашінвест»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнеагромашінвест» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.06.2009 року: №0002312342/0/23-121 на суму донараховного податку на прибуток приватних підприємств 96 706, 50 грн.; №0002322342/0/23-121 на суму донараховного податку на додану вартість 89 844, 00 грн.; №0001311742/0/17-123 на суму донараховного податку з доходів фізичних осіб. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, відповідачем складено акт від 25.05.2009 року №651/23-100/31580525, яким встановлено порушення п. 1.32 ст.1, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 106 859, 00 грн.; п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 89 336, 00 грн.; п.п. 1.6, 1.15 ст.1, п.п.3.1.1, 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.2.9 п. 4.2, пп. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п.8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 9.12 ст. 9, пп. «а» п. 17.2 ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19, пп. «а» пп.20.3.1, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20, п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого встановлено порушення перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 9 681, 29 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.06.2009 року: - №0002312342/0/23-121, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 151 908, 50 грн. (в тому числі за основним платежем - 106 859, 00 грн., за штрафними санкціями - 45 049, 00 грн.); - №0002322342/0/23-121, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 134 004, 00 грн., (в тому числі за основним платежем - 89 336, 00 грн., за штрафними санкціями - 44 668, 00 грн.); - №0001311742/0/17-123, яким визначено суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 29 043, 87 грн. (в тому числі за основним платежем - 9 681, 29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 19 362, 85 грн.)

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про те, що позивачем порушено порядок формування валового доходу в результаті включення до його складу вартості запасних частин, реалізованих на умовах акції, за акційною знижкою, та неправомірно відображено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з невірним визначеним бази оподаткування з поставки товарів за цінами нижче звичайних.

Крім того, на думку податкового органу позивачем як податковим агентом не сплачений податок з доходів з фізичних осіб за надані маркетингові та транспортно-експедиційні послуги.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині визначення 03.06.2009 року позивачу податковим повідомленням-рішенням №0002312342/0/23-121 суми податку на прибуток приватних підприємств 96 706, 50 грн. та №0002322342/0/23-121 суми податку на додану вартість 89 844, 00 грн. та встановили відсутність порушення позивачем порядку сплати суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 29 043, 87 грн., у зв'язку з чим №0001311742/0/17-123 скасовано повністю.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткування операцій з пов'язаними особами здійснюється таким чином: доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно із пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» положення підпунктів 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

З урахуванням п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із абз. 1 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За правилами, встановленими пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що одним із основних видів діяльності ТОВ «Рівнеагромашінвест» є продаж сільськогосподарської техніки.

Позивачем відповідно до договорів купівлі-продажу з ТОВ «Херсонський машинобудівний завод» придбано два зернозбиральні комбайни на умовах Новорічної акції, яка передбачала надання знижки на суму 30 % вартості комбайну при оплаті покупки до 15.01.2008 року. На суму знижки позивачем отримано запасні частини до сільськогосподарської техніки, ціна яких зі знижкою склала 348, 00 грн., в тому числі ПДВ 58, 00 грн.

В подальшому дані комбайни реалізовано СФГ «Новомалинівське» та СФГ «Буг» (які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку) на аналогічних умовах Новорічної акції. Виконання даних господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, специфікацій, податкових накладних, видаткових накладних, довіреностей.

За даною господарською операцією з реалізації запасних частин селянським фермерським господарствам позивач відніс до валового доходу 290, 02 грн. у відповідному звітному періоді, а до складу податкового зобов'язання по податку на додану вартість 58, 00 грн.

Крім того, позивач проводив рекламу продажу сільськогосподарської техніки на місцевому радіомовленні та в пресі, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекламними оголошеннями, озвученими в ефірі радіомовлення та опублікованими в засобах масової інформації.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що оскільки продаж комбайнів і запасних частин до сільськогосподарської техніки здійснювався позивачем шляхом прилюдного оголошення умов його продажу, а запасні частини придбавалася разом з комбайном, при покупці якого покупцям надавалася знижка на іншу продукцію, зокрема, запасні частини, віднесення до валового доходу 290, 02 грн. у відповідному звітному періоді та до складу податкового зобов'язання по податку на додану вартість 58 грн. 00 коп. з вартості продажу запасних частин, яка відповідає рівню звичайної ціни, є правомірним.

Також встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ФОП ОСОБА_4 на підставі договору про надання маркетингових, посередницьких, консультативних, інформаційних, експедиційних, транспортних та інших послуг і реалізації продукції, а також з ТзОВ «Рівнеагромаш» та ТОВ «Фінелітінвест», за якими дані Товариства мали здійснювати в ролі агента укладення угод купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, тракторів, комбайнів, проведення маркетингових досліджень, надання дилерських, агентських, консультаційних, інформаційних, юридичних, брокерських інноваційних послуг.

Судами встановлено, що віднесення сум за даними операціями до складу валових витрат (147 203, 00 грн.) та податкового кредиту (29 440, 00 грн.) є безпідставним, оскільки позивачем не доведено та необґрунтовано отримання економічної вигоди від отриманих послуг, реальності здійснених операцій, належних документів на їх підтвердження не надано, в результаті чого в задоволенні позову в цій частині відмовлено.

З приводу встановленого податковим органом порушення щодо включення до складу податкового кредиту 3 850, 00 грн. податку на додану вартість по податковій накладній, виписаній ТОВ «Дельфін-Х», в якій відсутнє прізвище продавця, судами вірно зазначено, що такі висновки не ґрунтуються на нормах закону, оскільки в силу пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту.

З приводу доводів відповідача про донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб як податковому агенту, який виплачував дохід фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

В силу п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

За змістом пп. 8.1.3, пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Якщо оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

Згідно із пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 даного Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач під час виплати доходу фізичній особі-підприємцю не діяв як податковий агент щодо утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб. Документів, що спростовують встановлені судами обставини, зокрема, які свідчать про наявність укладених договорів купівлі-продажу з громадянами, які не є суб'єктами господарювання, матеріали справи не містять.

Крім того, згідно із пунктом 2. 11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджується використання коштів, наданих під звіт, зокрема, звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, товарними чеками, видатковими накладними, копіями свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та свідоцтва про сплату єдиного податку продавця, фіскальними чеками, накладною.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.06.2009 року №0001311742/0/17-123.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 2а-4749/09/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук