Ухвала суду № 39887920, 16.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/800/19229/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представників позивача Мартинюк Н.М., Трута Д.В.,

представника відповідача Маісурадзе З.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 року

у справі № 2а-731/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» (далі - позивач, ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» звернулось у січні 2012 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2011 року № 0000454040.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2012 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2012 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.06.2011 року за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Сібаріт ЛТД» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року відповідачем було складено акт № 478/40-40/20027449, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем: абз.4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що відповідає пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого завищено валові витрати за ІІІ квартал 2010 року на 9 490 174,00 гривні; ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)», як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

14.07.2011 року на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000454040, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 372 544,00 гривні, а також застосовано штрафні санкції в розмірі 593 136,00 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку акту перевірки про порушення позивачем абз.4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та винесеного на його підставі спірного податкового повідомлення-рішення № 0000454040 від 14.07.2011 року.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов висновку про правомірність висновків відповідача, викладених у акті перевірки.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, протягом 2010 року між позивачем та ТОВ «Сибаріт ЛТД» було укладено 193 договори купівлі-продажу зернових культур, всього на загальну суму 47 349 358,23 гривень (далі - Договори).

На виконання умов вказаних Договорів ТОВ «Сибаріт ЛТД» поставило позивачу товар (пшениця 2, 3, 4, 5, 6 класів, ячмінь фуражний 3 класу, кукурудза на кормові потреби 3 класу, ріпак 1 класу) на загальну суму 47 349 358,23 гривень, у тому числі ПДВ 9 490 173,86 гривні, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції копіями відповідних видаткових накладних, актів прийому-передачі товару та податкових накладних.

ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)» повністю розрахувався за поставлену продукцію, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції відповідними банківськими виписками, копії яких залучено до матеріалів справи.

Судом першої інстанції зазначено, що вказані обставини встановлені співробітниками СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП під час перевірки та викладені в акті перевірки.

Водночас, судом першої інстанції з аналізу акту перевірки зазначено, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем абз.4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що відповідає пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого завищено валові витрати за ІІІ квартал 2010 року на 9 490 174,00 гривні, стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок їх суперечності інтересам держави і суспільства.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд першої інстанції вірно зауважив, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Реальність спірних господарських операцій за Договорами між ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)» та ТОВ «Сібаріт ЛТД» підтверджується також залученими до матеріалів справи дослідженими судом першої інстанції належним чином завіреними копіями: контрактів на поставку зернових, укладених між ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)» та компаніями «Yurol UK Ltd», «Alfred C.Toepfer Internacional GmbH», вантажно-митних декларацій, що відображає подальшу реалізацію товару придбаного у ТОВ «Сібаріт», договорів експедирування, товарно-транспортних накладних, договорів поставки зернових на філію «Троянівське ХПП» ВАТ «Розівський елеватор», ДП «Бердянський морський торгівельний порт» ТОВ «Нова Хортиця», актів здачі прийому наданих послуг, складських квитанцій, що підтверджують зберігання зернових на товарних складах.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на момент підписання відповідних Договорів, акту прийому-передачі, видаткових накладних та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)» та ТОВ «Сибаріт ЛТД» не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що Договори між ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)» та ТОВ «Сибаріт ЛТД» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенел (Україна)» та ТОВ «Сибаріт ЛТД» умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом першої інстанції встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, а також те, що витрати позивача за Договорами з ТОВ «Сибаріт ЛТД ЛТД» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки про порушення позивачем абз.4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та винесеного на його підставі спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що прийняте апеляційним судом нове рішення у справі підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 року у справі № 2а-731/12/2670 - скасувати.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2012 року у справі № 2а-731/12/2670 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько