Ухвала суду № 39887911, 16.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/800/19015/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника відповідача Маісурадзе З.А.,

представника прокуратури Чубенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 року

у справі № 2а-6426/10/1470

за позовом відкритого акціонерного товариства «Вадан Ярдс Океан» (далі - позивач, ВАТ «Вадан Ярдс Океан»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві)

за участю прокуратури Миколаївської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ВАТ «Вадан ярдс Океан» звернулося у вересні 2010 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2010 року № 00003636/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Згідно журналу судового засідання від 06.03.2013 року Одеським апеляційним адміністративним судом було замінено позивача на його правонаступника - публічне акціонерне товариство «Миколаївський суднобудівний завод «Океан».

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 06.04.2010 року по 07.04.2010 року відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 07.04.2010 року № 354/36/14307653, яким встановлено порушення ВАТ «Вадан Ярдс Океан» положень п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого, податковим органом зроблено висновок, що позивачем неправомірно включено до бюджетного відшкодування 1 313 723,41 гривні за серпень-вересень 2009 року, з огляду на те, що у ланцюгах постачальників (перший - четвертий ланцюг) є такі підприємства, як ТОВ «Південний термінал», ПП «Аліс-А», ТОВ «Будуніверсал СКС», ТОВ «Миколаїв Корабел», ПВКФ «Юкон», які не виконують податкових зобов'язання та мають ознаки фіктивності.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.04.2010 року № 00003636/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 1 313 723,41 гривні.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість слугували, зокрема, результати зустрічних звірок по ланцюгам постачальників позивача, за якими, податковим органом не встановлено сплату цими підприємствами податку на додану вартість до бюджету, раніше сплаченого ВАТ «Вадан Ярдс Океан».

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди ( у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинним на час складання вказаних податкових накладних, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні, виписані позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) та перелічені в додатках до акту перевірки, складені відповідно до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та наказу ДПА України «Про затвердження форм податкової накладної та порядку їх заповнення» від 30.05.1997 року № 165 (зі змінами та доповненнями), що не оскаржувалося відповідачем при розгляді даної справи.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, наявні у позивача накладні у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість» та підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій з названими контрагентами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення контрагентами позивача по першому та інших ланцюгах постачання податкового законодавства, не можуть впливати на результати діяльності ВАТ «Вадан Ярдс Океан», оскільки відповідачем не надано жодного доказу фактичної несплати до бюджету сум податку на додану вартість контрагентами у ланцюгу, а лише стверджує про неможливість перевірити надходження до бюджету сум податку на додану вартість від ТОВ «Південний термінал», ПП «Аліс-А», ТОВ «Будуніверсал СКС», ТОВ «Миколаїв Корабел», ПВКФ «Юкон» за серпень-вересень 2009 року, за виданими позивачу податковими накладними.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню.

Пунктом 1.3. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Також, п. 10.2. ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що твердження відповідача, що у ланцюгах постачальників позивача (перший - четвертий ланцюг) є такі підприємства, як ТОВ «Південний термінал», ПП «Аліс-А», ТОВ «Будуніверсал СКС», ТОВ «Миколаїв Корабел», ПВКФ «Юкон», що не виконують податкових зобов'язань та мають ознаки фіктивності не може бути підставою для позбавлення ВАТ «Вадан Ярдс Океан» заявленого бюджетного відшкодування, оскільки несплата податку продавцем (у тому числі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на формування покупцем податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем суми 1 313 723,41 гривні до складу податкового кредиту за серпень-вересень 2009 року з податку на додану вартість.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 року у справі № 2а-6426/10/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно Паніотова В.Г.