Ухвала суду № 39887885, 16.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/800/16847/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника позивача Шмигельської О.В.,

представника відповідача Мельника О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року

у справі № 2а-52/11/1970 (16342/11/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина Ласунка» (далі - позивач, ТОВ «Галичина Ласунка»)

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Тернопільська ОДПІ)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Галичина Ласунка», яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Галичина», звернулось у січні 2011 року до суду з позовом до Тернопільської ОДПІ про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.12.2010 року № 0001352305/0 та № 0001342305/0.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 25.08.2010 року по 21.12.2010 року проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Галичина» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 21.12.2010 року № 12968/23-05/00447238, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 1.31 ст. 1, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2009 року на суму 365 800,00 гривень; п. 1.4 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 1 359 633,99 гривні.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.12.2010 року: № 0001352305/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1 359 633,99 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 679 817,00 гривень; № 0001342305/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 365 800,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 182 900,00 гривень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки Тернопільської ОДПІ ґрунтуються на висновках акту перевірки від 21.12.2010 року за № 12968/23-05/00447238, складеного за результатами планової виїзної перевірки за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, що ВАТ «Галичина» фактично не могло здійснювати господарські операції з ТОВ «Компанія «МЕО» з урахуванням відсутності в останнього документального підтвердження обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання послуг з виконання навантажувально/розвантажувальних робіт та транспортного експедирування, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, в тому числі відсутність управлінського та технічного персоналу. Таким чином, на думку ревізорів Тернопільської ОДПІ правочини, вчинені ВАТ «Галичина» з ТОВ «Компанія «МЕО» не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними, укладені з метою штучного формування позивачем податкового кредиту та валових витрат і в силу ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемними.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Аналізуючи вимоги ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР суди вірно зазначили, що підставою для формування валових витрат та податкового кредиту є наявність первинного документа та податкової накладної, що підтверджують понесені підприємством валові витрати та сформований податковий кредит. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції вчиненні підприємством в рамках господарської діяльності та спрямовані на отримання в майбутньому прибутку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ВАТ «Галичина» та ТОВ «Компанія «МЕО» укладено договір по виконанню навантажувально/розвантажувальних робіт від 27.03.2009 року № 03/09-ПР, на виконання якого контрагентом надано послуги ВАТ «Галичина» по навантаженню та розвантаженню вантажів, зокрема в липні 2009 року такі роботи були виконані в об'ємі 7200 людино/годин на загальну суму 360 000,00 гривень (без ПДВ), що підтверджується актом № ОУ-0000026 від 31.07.2009 року, такий самий об'єм робіт було виконано і в серпні 2009 року на загальну суму 360 000,00 гривень (без ПДВ), що підтверджується актом виконаних робіт від 31.08.2009 року, дані витрати були віднесені позивачем до валових витрат.

Крім того, судами встановлено, що між ВАТ «Галичина» та ТОВ «Компанія «МЕО» було укладено договір транспортного експедирування від 29.05.2009 року № ТЄ07/09, за умовами якого ТОВ «Компанія МЕО» бере на себе повну відповідальність за організацію перевезення вантажів від позивача до кінцевих споживачів по всій Україні, повну матеріальну відповідальність за збереження даних вантажів в процесі їх доставки до покупця, а також за можливі збитки спричинені неправильним зберіганням продукції під час перевезення.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, необхідність укладення даних договорів, викликана специфікою господарської діяльності ТОВ «Галичина Ласунка», яка спеціалізується виключно на виготовленні морозива, полягає в тому, що така продукція в основному виготовляється і реалізується виключно в літні місяці року, тобто ефективність діяльності такого підприємства, висока рентабельність виробництва та конкурентоспроможність продукції в умовах ринкової економіки залежить від того як підприємство спрацює в літні місяці року, оскільки така ефективність виробництва полягає не тільки в виготовлені якісної продукції в великих об'ємах, але й в більшій мірі від її реалізації і в доставці споживачам і покупцям.

Оскільки, підприємство в літні місяці працює цілодобово, випускає велику кількість продукції, то це потребує різкого збільшення працівників робітничих професій зокрема вантажників, для виконання навантажувально/розвантажувальних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, протягом липня 2009 року позивач реалізував продукції в кількості 1024412,89 кг., у тому числі 893791 кг. власного виробництв, протягом серпня 2009 року позивач реалізував продукції 557433,6 кг., у тому числі власного виробництва 508456,1 кг., а один ящик морозива в який упаковується продукція для відправки споживачам важить 2-3 кг., так виходячи з розрахунку, що підприємство працювало в липні 30 днів цілодобово то необхідно в добу завантажувати близько 12000 ящиків (якщо ящик важить 3 кг.) і 17000 ящиків (якщо ящик важить 2 кг.). При цьому слід враховувати і те, що згідно договору від 27.03.2009 року між ВАТ «Галичина» та ТОВ «Компанія «МЕО», остання повинна була виконувати ще і розвантажувальні роботи.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що укладення договору з ТОВ «Компанія МЕО» про проведення навантажувально/розвантажувальних робіт було необхідним і вимушеним, викликалось виробничою діяльністю позивача і повністю відповідало вимогам виробничого процесу підприємства і його господарської діяльності, оскільки сам позивач на такий короткий термін не міг забезпечити підприємство необхідною робочою силою для проведення таких робіт.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованої необхідності придбання позивачем послуг транспортного експедирування у контрагента, оскільки продукція ВАТ «Галичина» доставлялась в міста Донецьк, Харків, Дніпропетровськ, Київ, Миколаїв, Вінниця та інші, тобто по всій території України і тому для її доставки необхідний був спеціальний транспорт, обладнаний холодильними установками, для забезпечення схоронності вантажу та якості продукції, оскільки, таких можливостей ВАТ «Галичина» не мало, тому цілком правомірно було укладено договір транспортного експедирування з ТОВ «Компанія МЕО», за яким останній зобов'язувався в літні місяці року забезпечувати доставку продукції по всій Україні, при цьому брала на себе повну матеріальну відповідальність за її кількість і якість в процесі доставки до покупця.

Транспортно-експедиторська діяльність в Україні здійснюється у порядку та за правилами, визначеними Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року № 1955-ІV.

Відповідно до вищевказаного Закону транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

При цьому судами встановлено, що в кінці липня - вересня 2009 року підприємствами складалися акти здачі-приймання виконаних робіт з додатками до вказаних актів, відповідно до яких позивачем здійснювалась оплата зазначених послуг наданих ТОВ «Компанія МЕО» в липні місяці 2009 року в сумі 253 200,00 гривень, в серпні 2009 року відповідно 250 000,00 гривень та у вересні 2009 року відповідно 240 000,00 гривень.

Судами встановлено, що на підставі вищезазначених господарських операцій ТОВ «Галичина Ласунка» було сформовано в ІІІ кварталі 2009 року валові витрати та податковий кредит.

Стаття 11 Закону № 334/94-ВР не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат. Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документа, встановлені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року. Згідно з цими вимогами документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт виконання господарських операцій позивача з ТОВ «Компанія МЕО» підтверджується первинними документами, а саме накладними, податковими накладними, корінцями прибуткових касових ордерів та актами здачі-приймання виконаних робіт з додатками, при дослідженні судами яких встановлено, що останні є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року та повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій.

Щодо посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, то колегія суддів касаційної інстанції вважає їх безпідставними, оскільки долучені позивачем до матеріалів справи, досліджені судами попередніх інстанцій, первинні бухгалтерські документи в повній мірі повністю підтверджують отримання вказаних послуг позивачем, не спростовує факту здійснення господарських операцій між ВАТ «Галичина» та ТОВ «Компанія МЕО».

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року № 755-ІV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

При цьому, згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на момент вчинення спірних господарських операцій відомості про контрагента позивача знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто ТОВ «Компанія МЕО» було в установленому порядку зареєстроване платником податку на додану вартість та мало право складати податкові накладні. Також на момент вчинення оспорюваних господарських операцій контрагент ВАТ «Галичина» був в установленому порядку зареєстрований платником податку на додану вартість з правом складання податкових накладних.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо реальності здійснення спірних господарських операцій між ВАТ «Галичина» та ТОВ «Компанія МЕО», оскільки останні в повній мірі підтверджуються належними чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, а підстав для їх неврахування відповідачем при проведенні перевірки не було.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, ВАТ «Галичина» за ІІІ квартал 2009 року правомірно декларувало прибутковий результат від здійснення фінансово-господарської діяльності та сплачувало до бюджету відповідний податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість.

Аналізуючи обставини справи та положення ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що у податкового органу відсутні підстави для визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ «Галичина Ласунка» з контрагентом ТОВ «Компанія МЕО».

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченої (нарахованої) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно до пп. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Відповідно до положень пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР оформлені належним чином податкові накладні є підставою для формування податкового кредиту, а тому законом не заборонено включення до складу податкового кредиту податкових накладних минулих періодів в межах термінів позовної давності.

Таким чином, посилання податкового органу на неправомірність включенням сум податкового кредиту по податкових накладних, які виписані в попередні періоди, що на думку податкового органу призвело до завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, є безпідставними, оскільки факт отримання податкових накладних, сформованих у попередніх періодах підтверджується записами в книзі вхідної кореспонденції ТОВ «Галичина Ласунка», яка ведеться підприємством.

У разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Порушення контрагентами податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ «Галичина Ласунка» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено реальність та товарність спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та обґрунтовано визнано безпідставність доводів податкового органу щодо нікчемності спірних правочинів, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених в них та мають на меті штучне формування для позивача валових витрат та податкового кредиту, а тому правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ «Галичина Ласунка».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року у справі № 2а-52/11/1970 (16342/11/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.