Постанова № 39882551, 22.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2014 р. Справа № 922/467/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Пляс Л.Ф.,

за участю прокурора - Хряк О.О. - посв. № 013774 від 06.12.2012р.,

та представників сторін:

1-го позивача - Шафорстова О.М. - дов. № 223 від 06.12.2013р.,

2-го позивача - не з'явився,

3-ї особи - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1719Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2014р. по справі №922/467/14,

за позовом Заступника прокурора Дзержинського району м. Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків та Державного інституту праці та соціально-економічних досліджень, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого позивача - Міністерство промислової політики, м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про визнання недійсними додаткових угод, виселення, повернення майна, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.05.2014 р. по справі (колегія суддів у складі: головуючий суддя Інте Т.В., суддя Калініченко Н.В., суддя Добреля Н.С.) позов задоволено. Визнано додаткову угоду від 15.07.2011р. б\н до договору оренди № 10 від 01.09.2003 р., укладену між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, недійсною. Визнано додаткову угоду від 01.12.2011 р. б\н до договору оренди № 10 від 01.09.2003 р., укладену між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, недійсною. Визнано додаткову угоду від 01.11.2012 р. б\н до договору оренди № 10 від 01.09.2003 р., укладену між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, недійсною. Визнано додаткову угоду від 02.01.2013 р. б\н до договору оренди № 10 від 01.09.2003 р., укладеного між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, недійсною. Визнано додаткову угоду від 01.02.2013 р. б\н до договору оренди № 10 від 01.09.2003 р., укладену між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, недійсною. Визнано додаткову угоду від 01.10.2013 р. б\н до договору оренди № 10 від 01.09.2003 р., укладену між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, недійсною. Стягнуто з фізичної особи 7308,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність рішення суду обставинам справи, незаконність, необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування норм матеріального права під час прийняття рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судове засідання апелянт не з'явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Прокурор Дзержинського району м. Харкова та 1-й позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, надали суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважають, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

2-й позивач, Державний інститут праці та соціально-економічних досліджень, та третя особа, Міністерство промислової політики, відзивів на апеляційну скаргу не надали, в судове засідання не прибули та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, до прокуратури Дзержинського району м. Харкова з регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області 09.12.2013 року листом №20-6469 надійшла інформація щодо виявлення порушень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в діяльності Державного інституту праці та соціально-економічних досліджень.

Відповідно до Статуту Державний інститут праці та соціально-економічних досліджень заснований на державній власності і підпорядкований Міністерству промислової політики України. Інститут створений з метою отримання прибутку(доходу). Майно Інституту є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Згідно з п. п. 4, 5 Статуту, інститут має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства (крім цілісних майнових комплексів, його структурних підрозділів, філій, цехів) підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати їх з балансу. Здача в оренду нежилих приміщень здійснюється за погодження з Регіональним відділенням Фонду державного майна України та Міністерством.

Між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень (2-й позивач, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 10 від 01.09.2003 р., згідно з умовами якого ФОП ОСОБА_2 на підставі дозволу РВ ФДМУ від 12.09.2003р. № 06-5948, отримала у строкове платне користування нежитлові приміщення, а саме: кімнати НОМЕР_1, НОМЕР_2 площею 88,2 кв.м та блок кімнат НОМЕР_5, НОМЕР_6 площею 135,7 кв.м Загальна площа орендованих приміщень складала 223,9 кв.м. Строк дії вказаного договору визначений до 31.08.2006 р. (п.10.1 договору).

Відповідно до п. 10.3 даного договору зміни або дострокове розірвання договору здійснюється на підставі взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення розглядаються сторонами протягом 20 днів та оформлюються додатковими угодами.

У випадку якщо протягом місяця після закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить вимог про його закінчення, договір вважається пролонгованим на той же строк та на тих же умовах (п. 10.6 договору).

Як встановлено судом першої інстанції, між 2-м позивачем та відповідачем також укладались додаткові угоди до спірного договору, якими продовжувався строк дії договору та збільшувалась площа нежитлових приміщень переданих в оренду. На підставі цих додаткових угод, сторонами складались та підсувались акти прийому-передачі додатково наданих в оренду приміщень.

Так, угодою від 31.12.2003 р. №10 (а.с. 27) внесено зміни до договору та об'єктом договору визначено кімнати НОМЕР_1,НОМЕР_2, НОМЕР_5 загальною площею 107,3 кв.м. Строк дії договору пролонговано до 31.12.2008 р. Додатковою угодою від 15.07.2011 р. б/н до договору (а.с. 29), орендарю - ФОП ОСОБА_2 додатково надано в строкове платне користування кімнату НОМЕР_4 (315) площею 8,3 кв.м. Додатковою угодою від 01.12.2011 р. б/н до договору (а.с. 31), орендарю ФОП ОСОБА_2 додатково, надано в строкове платне користування частину покрівлі даху п'ятиповерхової будівлі площею 14,00 кв.м та частину нежитлового приміщення мансардового поверху площею 6,00 кв.м. Додатковою угодою від 01.06.2012 р. б/н до договору (а.с. 33), орендарю ФОП ОСОБА_2 додатково надано в строкове платне користування кім. НОМЕР_3 площею 15,1 кв.м. Додатковою угодою від 01.11.2012 р. б/н до договору (а.с. 35), продовжено термін дії договору оренди від 01.09.2003 № 10 до 31.12.2014 р. Додатковою угодою від 02.01.2013 р. б\н до договору (а.с. 36), орендарю ФОП ОСОБА_2 додатково надано в строкове платне користування приміщення площею 29,0 кв.м. Додатковою угодою від 01.02.2013 р. б\н до договору (а.с. 38), орендарю ФОП ОСОБА_2 додатково надано в строкове платне користування приміщення площею 166,0 кв.м. Додатковою угодою від 01.10.2013 р. б\н до договору (а.с. 40), орендарю ФОП ОСОБА_2 додатково надано в строкове платне користування приміщення площею 119, 00 кв.м.

Нежитлові приміщення надані відповідачу додатковими угодами від 15.07.2011р. б/н, від 01.12.2011 р. б/н та від 01.02.2013 р. б/н були повернуті 2-му позивачу, що підтверджується відповідними актами приймання передачі майна (а.с. 64-65, 152).

За наслідками перевірки проведеної прокуратурою Дзержинського району міста Харкова встановлено, що додаткові угоди від 15.07.2011 р. б\н, від 01.12.2011 р. б\н, від 01.06.2012 р. б\н, від 01.11.2012 р. б/н, від 02.01.2013 р. б\н, від 01.02.2013 р. б\н та від 01.10.2013 р. б\н до договору оренди від 01.09.2003 р. № 10 суперечать нормам законодавства, в тому числі приписам Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Харківської області щодо визнання недійсними додаткових угод, укладених між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень та ФОП ОСОБА_2 від 15.07.2011р. б\н, від 01.12.2011 р. б\н, від 01.11.2012 р. б\н, від 02.01.2013 р. б\н, від 01.02.2013 р. б\н та від 01.10.2013 р. б\н до договору оренди № 10 від 01.09.2003 р. зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 ст. 203 ЦК України передбачає вимогу, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2. 5. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Так, згідно зі ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є, зокрема, об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин" від 21.04.2011 внесено зміни до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та вказаною правовою нормою встановлено, що у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди. Вказаний закон набув чинності 24.05.2011.

Згідно з п.п. 2, 6, 15, 16 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою КМ України від 10.08.1995р. №629, оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому. Оцінка цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу проводиться у такій послідовності: укладення договору про проведення незалежної оцінки майна; проведення незалежної оцінки основних засобів, довгострокових біологічних активів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, оборотних матеріальних засобів (запасів) відповідно до положень (національних стандартів) оцінки майна; рецензування звіту про оцінку майна; відображення результатів незалежної оцінки в бухгалтерському обліку підприємства (у разі проведення оцінки з метою укладення договору оренди - з подальшим складенням передавального балансу); проведення стандартизованої оцінки цілісного майнового комплексу на підставі даних передавального балансу з урахуванням аудиторського висновку і складення акта встановленого зразка; рецензування і затвердження акта оцінки цілісного майнового комплексу. Оцінка цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу здійснюється у 45-денний строк з дня затвердження протоколу про результати інвентаризації та завершується складанням акта встановленого зразка. Акт оцінки цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, що передається в оренду, затверджується керівником відповідного органу, визначеного у абзацах другому і третьому статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

В абз. 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" також зауважено, що умова договору щодо вартості об'єкта оренди державного або комунального майна повинна відповідати Методиці оцінки об'єктів оренди, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629.

Як свідчать матеріали справи, оцінка вартості нежитлових приміщень, переданих в оренду ФОП ОСОБА_2 за договором оренди від 01.09.2003 № 10, проведена НПП "Прогрес" станом на 25.07.2003 р. Без проведення нової оцінки об'єкта оренди, додатковою угодою від 01.11.2012 р. б/н продовжено термін дії договору оренди від 01.09.2003 р. № 10 до 31.12.2014 р., чим порушено вимоги ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та вимоги, встановлені Методикою оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629.

Також, в порушення вимог ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", без проведення будь-якої оцінки вартості нежитлових приміщень, на підставі додаткових угод від 15.07.2011 р. б\н, від 01.12.2011 р. б/н, від 02.01.2013 р. б\н, від 01.02.2013 р. б\н та від 01.10.2013 р. б\н до договору оренди №10 від 01.09.2013 р., відповідачу додатково були надані в оренду нежитлові приміщення.

Отже, порушення сторонами вимог ч.2 ст.11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 24.05.2011р.), при укладені спірних додаткових угод, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано. А тому, доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності правових підстав для проведення оцінки майна перед укладенням додаткової угоди від 01.11.2012 року про зміну строку дії договору оренди є необґрунтованими.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, між 2-м позивачем та ТОВ "Гейзер" 01.04.1998 р. укладено договір оренди нежитлових приміщень № 9 в будівлі інституту площею 107,2 кв.м. Строк дії вказаного договору до 31.03.2001 р. Також, між 2-м позивачем та ТОВ "Оргтехком" 02.01.2001 р. укладено договір № 2 оренди нежитлових приміщень в будівлі інституту загальною площею 172,1 кв.м. Строк дії вказаного договору до 31.12.2003 р. Дія вказаних договори в подальшому продовжувалась та вони є дійсними на даний час.

Таким чином, починаючи з 02.01.2001 р. Державний інститут праці та соціально-економічних досліджень виступав орендодавцем державного нерухомого майна, загальна площа якого перевищував 200 кв.м.

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в імперативному порядку визначено органи, яким надано право бути орендодавцями.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в ред. 24.05.2011) підприємства, установи та організації можуть виступати орендодавцями щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна. Орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, виступає Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Отже, додаткові угоди від 15.07.2011 р., 01.12.2011 р., 01.06.2012 р., 02.01.2013 р., 01.02.2013 р., 01.10.2013 р. укладені також в порушення вимог ст. 5 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна" (в ред. 24.05.2011), враховуючи що за наведених обставин у орендодавця відсутня господарська компетенція на надання в оренду державного нерухомого майна, яке перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство.

Наведені вище порушення вимог законодавства, допущені при укладанні зазначених додаткових угод, обумовили, зокрема, неефективне використання майна державної форми власності, закріпленого за 2-м позивачем на праві господарського відання, що в свою чергу призвело до недоотримання додаткових доходів інститутом в розмірі 288,8 тис. грн. та державним бюджетом в розмірі 679,3 тис. грн. Вказаний факт підтверджується проведеним Державною фінансовою інспекцією в Харківській області фінансовим аудитом (а.с. 41-44) діяльності 2-го позивача за 2010-2012 роки та І півріччя 2013 року. Зокрема, відповідно до довідки про розмір додаткового доходу 2-го позивача (а.с. 45-46) в разі укладання договорів оренди у відповідності з вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", складеної ДФІ в Харківські області, сума додаткового доходу, яку міг би отримати 2-й позивач та державний бюджет, за передані в оренду відповідачу нежитлові приміщення складає 116943,19 грн.

А отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання додаткових угод, укладених між Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень та ФОП ОСОБА_2 від 15.07.2011р. б\н, від 01.12.2011 р. б\н, від 01.11.2012 р. б\н, від 02.01.2013 р. б\н, від 01.02.2013 р. б\н та від 01.10.2013 р. б\н до договору оренди № 10 від 01.09.2003 р. недійсними.

Доводи відповідача стосовно того, що судом першої інстанції не з'ясовано підстав представництва прокурором інтересів Державного інституту праці та соціально-економічних досліджень є неправомірними виходячи з наступного.

Згідно з положеннями статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статей 20, 361 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках. Підставою представництва прокурором інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Так, прокурором зазначено, що порушення законодавства при укладанні додаткових угод до договору оренди з ФОП ОСОБА_2 призвели до недоотримання додаткових доходів Державним бюджетом за 2010-2012 роки та І півріччя 2013 в сумі 116943,19 грн., що в свою чергу завдало істотну шкоду інтересам держави.

Згідно з частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2014 р. у справі № 922/467/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2014 р. у справі № 922/467/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 22.07.2014р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.