Ухвала суду № 39878129, 22.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1688/14 Головуючий у 1-й інстанції: Чупринко Н.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 липня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур", звернулось до суду із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 02 серпня 2013 року № 0003172290 , яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 830025,00 грн. за основним платежем та у розмірі 207506,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та від 20 листопада 2013 року № 0006772207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 602083,87 грн. за основним платежем та у розмірі 301041,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 статі 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем у період із 10 липня 2013 року по 16 липня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 19 липня 2013 року складено акт № 436/22-90/37147486 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо правильності нарахування та своєчасності сплати податків і зборів по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Лізінг-Сіті" (далі - ТОВ "Лізінг-Сіті") за період із 01 липня 2012 року по 30 вересня 2012 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету, у загальному розмірі 602083,87 грн., у тому числі за: липень 2012 року - 403222,47 грн.; серпень 2012 року - 198861,40 грн., чим порушено пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин);

- занижено податок на прибуток за ІІІ квартали 2012 року у розмірі 830025,00 грн., чим порушено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

На підставі акта перевірки, 02 серпня 2013 року відповідачем складено: податкове повідомлення-рішення № 0003162207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 602083,87 грн. за основним платежем та у розмірі 150520,97 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); оскаржуване рішення № 0003172290, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 830025,00 грн. за основним платежем та у розмірі 207506,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, позивачу збільшено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням № 0003162207 у розмірі 150520,97 грн., у зв'язку з чим 20 листопада 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення № 0006772207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 602083,87 грн. за основним платежем та у розмірі 301041,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову погодився з висновками акту перевірки відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, оскільки ці операції не підтверджено належним чином відповідними документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодного первинного документу на підтвердження договірних відносин між позивачем та ТОВ «Лізінг Сіті».

Разом з тим, судом першої інстанції з акту перевірки встановлено, що між позивачем та ТОВ "Лізінг-Сіті" укладено договори про надання консультаційних послуг (вказані договори відсутні в матеріалах справи).

Факт надання яких вказаним товариством оформлено відповідними актами (перелік міститься на сторінках 4-5 акта перевірки, однак вони також відсутні в матеріалах справи). До перевірки позивачем надано виписані ТОВ "Лізінг-Сіті" податкові накладні (перелік міститься на сторінках 5-6 акта перевірки, а в матеріалах справи відсутні), які позивачем включені до складу податкового кредиту за перевіряємий період.

В акті перевірки зазначено, що розрахунки між позивачем та ТОВ "Лізінг-Сіті" здійснювались у безготівковій формі. При цьому, відповідно до письмових пояснень законного представника позивача, наданих суду першої інстанції та з апеляційної скарги вбачається, що, оплата за укладеними договорами не здійснювалась у зв'язку з недостатністю коштів.

Так, апелянт посилається на ту обставину, що у позивача відсутні оригінали та копії первинної документації щодо взаємовідносин із ТОВ "Лізінг-Сіті", оскільки такі документи надані відповідачу у ході перевірки. У позивача також відсутні в електронному вигляді укладені із ТОВ "Лізінг-Сіті" договори про надання консультаційних послуг.

Однак, з матеріалів справи наявні розписки представника державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та листи відповідача, в яких повідомляється, що у відповідача відсутні оригінали первинних документів позивача, оскільки положеннями ПК України встановлено заборону вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження наявності в позивача господарської необхідності щодо укладання договорів з ТОВ «Лізінг Сіті» та відсутня можливість встановити з якою метою позивачем були укладені договори з зазначеними підприємствами щодо виконання робіт на користь третіх осіб.

Доказів та обґрунтувань на підтвердження використання наданих від ТОВ «Лізінг Сіті» послуг у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку позивачем суду надано не було, як і не було зазначено про неможливість їх надання.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначає, що необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Крім того, відповідач посилається на те, що контрагент позивача не мав трудових, матеріальних ресурсів для виконання умов укладеного договору з позивачем.

Разом з тим, позивачем не надано первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов договору.

Також позивачем не надано суду доказів та обґрунтувань на підтвердження використання отриманих послуг у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з ТОВ «Лізінг Сіті», а отже не доведено факту отримання послуг.

Водночас колегія суддів встановила відсутність первинних документів, які за даних обставин мають складатися під час отримання консультативних послуг, а також відсутність економічних причин для проведення такої діяльності, та прийшла до висновку про створення товариством імітації операцій з поставки товарів з метою одержання податкової вигоди у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та визнає незаконним формування позивачем даних податкового обліку за цими операціями.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлена безтоварність угод укладених між позивачем та контрагентами, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання - передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Фактичне не отримання та подальше не повернення консультаційних послуг, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цією нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Перевезення вантажів регламентується Законом України "Про автотранспорт" та Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту від 14.10.97 за №363. Відповідно до вимог цих норм для виконання послуги укладається у письмовій формі договір автоперевезення (для одного або кількох перевезень). Перевізник та відправник вантажу за необхідності для здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні також первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів не дають змоги встановити їх зв'язок з укладеними договорами та не підтверджують товарність угод.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів дійшла висновку про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Крім того, з акту перевірки вбачається, що позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість за липень 2012 року в сумі 403750,47 грн. та за серпень 2012 року в сумі 198333,40 грн., тобто не зрозумілі економічні мотиви сплати 602083,87 грн. за консультаційні послуги на таку суму коштів, разом з тим, жодних первинних документів в підтвердження необхідності їх отримання, фактичного їх отримання та подальшого використання позивачем не надано. Тобто, судом не встановлено економічної доцільності та ділової мети для отримання зазначених послуг.

Також, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів вилучення у нього оригінали первинних документів (наприклад, акт вилучення тощо). Крім того, вважає, що за їх наявності, позивач мав можливість звернутися до свого контрагента про отримання їх копій. Не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача про товарність угод за відсутності будь-якого документу на підтвердження даних обставин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу, однак позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтувань позовної заяви та апеляційної скарги.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Аналогічна правова позиція наведена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азалія-тур" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 24 липня 2014 року.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.