Постанова № 39873792, 16.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року Справа № 876/685/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Іщук Л.П., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Кам'янка-Бузької міської ради на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року по справі № 813/7748/13-а за позовом Кам'янка-Бузької міської ради до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

15.10.2013 року Кам'янка-Бузька міська рада звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про стягнення виконавчого збору від 25.09.2013 року ВП №39414070.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Кам'янка-Бузька міська рада дану постанову оскаржила, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

В апеляційній скарзі покликається на те, що у зв'язку із тим, що рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника комунального підприємства, не містило способу його виконання, міська рада була змушена звернутись до суду із заявою про роз'яснення рішення, однак така заява станом на день подання апеляційної скарги не розглянута. Про зазначене було доведено до відома державного виконавця. Тому поважними причинами невиконання рішення стало не визначення у рішення способу його виконання. Тому відповідач передчасно виніс постанову про стягнення виконавчого збору, оскільки постанова про накладення штрафу від 04.09.2013 року, після винесення якої розпочинається примусове виконання рішення із стягнення з боржника виконавчого збору, вже була скасована, однак суд цього до уваги не взяв.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовільнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції, та приймає нову постанову, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено, що рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 02.08.2013 року у справі № 446/249/13-ц зобов'язано позивача поновити ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «Камянкаводоканал», яке підлягає до негайного виконання.

Державним виконавцем ВПВР Управління ДВС ГУЮ у Львівській області відкрито виконавче провадження № 39414070 від 02.08.2013 року, про що винесену відповідну постанову, що отримана позивачем 27.08.2013 року.

04.09.2013 року винесено постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 680,00 грн. за невиконання судового рішення (а.с.7).

Листом № 09-01-45/В-5/1780/15094 від 04.09.2013 року позивачу повторно надано строк для добровільного виконання рішення суду до 09.09.2013 року (а.с.6) та зобов'язано письмово повідомити про його виконання.

Жодних доказів на виконання рішення від 02.08.2013 року після отримання такого листа та жодних пояснень щодо його виконання позивачем не надано.

Відтак, відповідачем допущено його примусове виконання та на підставі виконавчого листа № 446/249/13-ц від 02.08.2013 року винесено оскаржувану постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 39414070 (а.с.9).

Частиною 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.12.2010 року "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначено, що спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору або накладення штрафу, прийнятої під час виконання будь-яких виконавчих документів, у тому числі рішень судів загальної юрисдикції та господарських судів, також належать до адміністративної юрисдикції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 вищевказаного Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону № 606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Щодо покликання позивача про те, що до нього уже застосовано штрафні санкції у вигляді штрафу, а відтак, не може застосовуватися штрафна санкція у вигляді виконавчого збору, суд зазначає наступне.

В п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.12.2010 року "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Таким чином, якщо штраф накладається державним виконавцем за невиконання рішення суду без поважних причин, то виконавчий збір стягується за невиконання рішення самостійно у строк, встановлений державним виконавцем та у зв'язку з початком вчинення дій спрямованих на примусове виконання рішення.

Щодо покликання позивача про те, що постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду скасовано з тих підстав, що рішення суду не виконано з поважних причин, то суд першої інстанції правильно зазначив, що рішення суду про поновлення на роботі підлягає до негайного виконання, а винесення постанови про стягнення виконавчого збору є однією з обов'язкових умов для вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання рішення суду.

Однак, суд першої інстанції розглянувши справу по суті не звернув уваги на те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 року N 5 зазначено, що відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (стаття 181 Кодексу адміністративного судочинства України). Такими органами державної виконавчої служби є:

1.Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень.

2.Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

3.Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, судам необхідно мати на увазі, що в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу" як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, судам, у разі подання позовної заяви до державних виконавців або інших посадових осіб органів державної виконавчої служби чи до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідно Державну виконавчу службу України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, або, у разі наявності заперечень позивача, залучати вказаний орган як другого відповідача.

Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень, є органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу", але не є юридичними особами. Водночас ці органи можуть бути належними відповідачами у справах з приводу оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих у виконавчому провадженні.»

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції розглянув справу по суті не звернувши увагу на те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, що є підставою для скасування постанови суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому постанову суду першої інстанції необхідно скасувати і винести нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 197, 198 п.3, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Кам'янка-Бузької міської ради задоволити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року по справі № 813/7748/13-а - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Кам'янка-Бузької міської ради відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь в справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді: Л.П. Іщук

Р.Б. Хобор