Ухвала суду № 39871543, 23.07.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Сало А.Б.

Суддя-доповідач:Мацький Є.М.

УХВАЛА

іменем України

"23" липня 2014 р. Справа № 817/388/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Капустинського М.М.

Шидловського В.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні у м.Житомирі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "04" квітня 2014 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандмайстер" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними висновків перевірки та зобов'язання вчинення певних дій ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грандмайстер» (далі по тексту постанови - ТОВ «Грандмайстер») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі по тексту постанови - ДПІ у м. Рівному) (з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог від 25.03.2014 та від 31.03.2014) про визнання протиправними висновків перевірки, викладених ДПІ у м. Рівному в акті перевірки від 10.01.2014 №3/17-16-22-01/35658872; визнання протиправною бездіяльності ДПІ у м. Рівному щодо невинесення податкового повідомлення-рішення за результатами документальної позапланової виїзної перевірки; зобов'язання ДПІ у м. Рівному виключити з акта перевірки від 10.01.2014 №3/17-16-22-01/35658872 висновки та інформацію, що не відповідає вимогам чинного законодавств та фактичним обставинам справи; визнання протиправним та скасування наказу від 23.12.2013 №595 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та зобов'язання ДПІ у м. Рівному внести зміни до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, бази даних АІС співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, бази даних АІС «Аудит» щодо відновлення податкових зобов'язань та податкового кредиту сформованих ТОВ «Грандмайстер» з контрагентами за період з 01.04.2011 по 31.12.2012.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що у період з 23.12.2013 по 27.12.2013 року ДПІ у м. Рівному було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Грандмайстер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами якої складено акт від 10.01.2014 №3/17-16-22-01/35658872 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Грандмайстер» (код ЄДРПОУ 35658872) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012».

На підставі результатів проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ДПІ у м. Рівному проведено коригування податкової звітності ТОВ «Грандмайстер» за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, а саме зменшено податкові зобов'язання по податковий кредит сформований ТОВ «Грандмайстер» по господарських операціях з контрагентами - ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс».

Позивач вважав висновки ДПІ у м. Рівному протиправними, такими, що суперечать нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, вважає протиправними дії по зменшенню податкових зобов'язань та податкового кредиту по господарських операціях з контрагентами - ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс» за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 р.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області щодо коригування податкової звітності ТОВ "Грандмайстер" за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, яке відбулося на підставі висновків акту перевірки від 10.01.2014 №3-17-16-22/01/35658872 зроблених на підставі аналізу господарських операцій ТОВ "Грандмайстер" та ТОВ "Західбудцентр", ПАТ "Нововолинський ливарний завод", ТОВ "Капіталінвест", ПАТ "СКФ України", ТОВ "Консоль і К", ПП "Спецкомплектсервіс", ПП "Волинь-Плюс".

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДПІ у м.Рівне, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт зазначив, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначає, що в ході перевірки не підтверджено реальності здійснення операцій з контрагентами - ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс», а саме: не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу постачання товарів, робіт (послуг) з контрагентами-постачальниками та контрагентами- покупцями.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач - ТОВ «Грандмайстер» зареєстроване як юридична особа 25.01.2008 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 №815588. На обліку у ДПІ у м. Рівному перебуває з 26.01.2008 за №29-23/4565.

У період з 23.12.2013 по 27.12.2013 року ДПІ у м. Рівному було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Грандмайстер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами якої складено акт від 10.01.2014 №3/17-16-22-01/35658872 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Грандмайстер» (код ЄДРПОУ 35658872) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012».

Висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем:

п.137.1, п.137.4 ст.137 Податкового кодексу України, а саме: безпідставно сформовано дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) по операціях продажу товарів (робіт, послуг) для ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест» та ПАТ «СКФ Україна» в сумі 1 351 470 грн., у т.ч. за 3 квартал 2011 в сумі 28 982 грн., за 4 квартал 2011 в сумі 371 769 грн., за 1 квартал 2012 в сумі 220 760 грн., за 2 квартал 2012 в сумі 729 960 грн.;

п.44.1 ст.44, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а саме: позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування віднесено витрати по безтоварним операціям з ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс» та ПП «Волинь-Плюс» на загальну суму 1 351 470 грн., у т.ч. за 3 квартал 2011 в сумі 28 981 грн., за 4 квартал 2011 в сумі 371 769 грн., за 1 квартал 2012 в сумі 220 760 грн., за 2 квартал 2012 в сумі 729 960 грн.;

п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, а саме: безпідставно сформовано податкові зобов'язання з ПДВ по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест» та ПАТ «СКФ Україна» в сумі 270 294,06 грн., у т.ч. у вересні 2011 на суму 23 545,73 грн., у жовтні 2011 на суму 33 401,67 грн., в листопаді 2011 на суму 9202,40 грн., в грудні 2011 на суму 14 000 грн., в лютому 2012 на суму 28 082,20 грн., у березні 2012 на суму 16 070 грн., у квітні 2012 на суму 46 875,79 грн., у травні 2012 на суму 84 457,11 грн., у червні 2012 на суму 14 659,16 грн.;

п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: ТОВ «Грандмайстер» безпідставно завищено суму податкового кредиту по операціям з ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс» на суму 270 294,06 грн., у т.ч. у вересні 2011 на суму 23 545,73 грн., у жовтні 2011 на суму 33 401,67 грн., в листопаді 2011 на суму 9202,40 грн., в грудні 2011 на суму 14 000 грн., в лютому 2012 на суму 28 082,20 грн., у березні 2012 на суму 16 070 грн., у квітні 2012 на суму 46 875,79 грн., у травні 2012 на суму 84 457,11 грн., у червні 2012 на суму 14 659,16 грн.

За результатами перевірки на підставі виявлених порушень податковим органом податкові повідомлення-рішення не виносилися. Проте, апелянтом здійснено коригування податкової звітності з податку на додану вартість по наступних підприємствах - ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Ново волинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс» за період з 01.04.2011 по 31.12.2012.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що висновки про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс» ДПІ у м. Рівному зроблені на підставі інформації, отриманої від СВ ГУ Міндоходів у Рівненській області, відповідно до якої встановлено, що посадовими особами ТОВ «Консоль і К» було організовано фіктивне підприємництво та схему незаконної діяльності, щодо сприяння суб'єктам підприємницької діяльності з мінімізації податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету. Так, з акта перевірки судом також встановлено, що у СУФР ГУ Міндоходів у Рівненській області наявне кримінальне провадження №32013190000000004 стосовно ОСОБА_3, який протягом 2010-2012 років було створено (придбано) ряд підконтрольних суб'єктів господарювання з ознаками транзитної фіктивності - саме ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс», ТОВ «Консоль і К» та інші. Отже, на думку податкового органу, викладене свідчить про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не погодився із вказаними висновками ДПІ у м. Рівному.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Згідно ч.1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 228 Цивільного кодексу України - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зі змісту ст.ст. 205, 215, 228 Цивільного кодексу України слідує, що правочини вчинені суб'єктами господарювання можуть бути визнані нікчемними лише за умови наявності належних та допустимих доказів, які свідчать про їх спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів проведеної перевірки, зокрема акта від 10.01.2014 №3/17-16-22-01/35658872 вбачається, що ТОВ «Грандмайстер» до перевірки було представлено всі первинні документи, які в повному обсязі відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Будь-яких заперечень чи зауважень у податкового органу щодо зазначених документів під час перевірки не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно абзацу 2 п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділів ІІІ, V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.135.1. ст. 135 Податкового кодексу України - доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. У відповідності до п. 135.2. ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього кодексу.

Підпунктом 138.1. статті 138 Податкового кодексу передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так, згідно підпункту 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до пункту 138.4. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України - датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст.201 Податкового кодексу України під час здійснення господарських операцій.

Стосовно висновків апелянта органу про безтоварність господарських операцій позивача, то колегія суддів наголошує, що відповідно до презумпції правомірності правочину, установленої статтею 204 ЦК України, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. Разом з тим, будь-які відомості про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс» визнані судом недійсними, в матеріалах справах відсутні, апелянт на такі судові рішення не покликається.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На наявність такого вироку в кримінальній справі апелянт не покликається. За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні підстави для кваліфікації правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс», як нікчемних.

При цьому колегія суддів зазначає, що нікчемність угод повинно встановлюватися з огляду на приписи цивільного законодавства України в судовому порядку, а не шляхом зменшення за актом перевірки податкового кредиту з податку на додану вартість у платника податку, який має належним чином оформлені податкові накладні, всі належні первинні документи, які доводять реальність вчинення господарської операції та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи на нікчемність правочину, апелянт виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, які за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Адже, встановивши наявність недійсності або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, позивач має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально - процесуального законодавства.

Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

При цьому, нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету у разі несплати продавцем товару або іншою особою суми податку на додану вартість, отриманої від покупця у складі ціни товару. Відповідно до положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавці товару - мають сплачувати даний податок до бюджету.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Тому колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність контрагента щодо невідображення ним сум податків по господарським операціям та/або неподання звітності до податкового органу. Це означає, що невиконаня контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем не може бути підставою для відмови у праві для платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору судом першої інстанції також враховано наступне.

Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є одним із програмних продуктів, як спосіб податкового контролю, що введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої платниками податків податкової звітності з ПДВ, тобто податкових декларації з податку на додану вартість з додатками №5.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Водночас, обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності, а показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ із додатком №5, і повинні їм відповідати.

З 01.01.2013 в органах Міністерства доходів і зборів України усіх рівнів введено в експлуатацію систему «Податковий блок» на підставі наказу ДПС України від 24.12.2012 року №1197.

Відповідно до підпункту 1.3.1. пункту 1.3 «Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця», затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України №165 від 14.06.2013 року (далі - методичні рекомендації) під час реалізації Методичних рекомендацій використовуються такі програмні продукти:

підсистеми інформаційної системи «Податковий блок» - «Реєстрація ПП», «Обробка податкової звітності та платежів», «Податковий аудит», «Аналітична система», «Облік платежів»;

Згідно з пунктом 2 Методичних рекомендацій перевірки можуть проводитися у два способи:

- в електронному вигляді;

- підрозділами податкового та митного аудиту/доходів і зборів з фізичних осіб шляхом зіставлення даних програмних продуктів, результатів автоматизованого контролю податкової звітності, інформації з інших джерел.

Відповідно до пункту 2.4. Методичних рекомендацій щодо комплексного відпрацювання платників ПДВ, які формують податковий кредит за податковими накладними, не зареєстрованими в ЄРПН затверджених наказом Міністерства доходів і зборів від 29 листопада 2013 року №724 визначено, що:

при проведенні перевірки даних із Системи співставлення працівниками підрозділів територіального органу Міндоходів додатково використовується закладка «Податкові накладні» в Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ІС «Податковий блок».

Викладене свідчить, що «Система автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ІС «Податковий блок» є одним із різновидів податкового контролю, а відтак, ураховуючи приписи Закону України «Про інформацію», вказана офіційна інформація державних органів повинна відповідати дійсності.

Наказом Мінфіну України від 25.11.2011 року №1492 затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання, яким встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених наказом ДПС України від 16 червня 2012 року, за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

Таким чином, з наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Звідси, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Системі автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ІС «Податковий блок», формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком №5, і повинні їм відповідати.

Враховуючи наведене, самостійна зміна апелянтом в системі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача в ІС «Податковий блок» на підставі акту, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання декларацій (розрахунків) порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Податок на додану вартість за своєю економічною суттю відноситься до непрямих податків, тобто його сума включається у вартість товарів, що поставляються продавцем. Одна операція з продажу товару викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін такої операції, які є платниками ПДВ, - у продавця - податкові зобов'язання, у покупця - податковий кредит. Тобто, якщо у продавця товару податкові зобов'язання рівні нулю, то і покупця товару податковий кредит більший бути не може. За таких обставин, у разі зміни в базі Система автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ІС «Податковий блок» податкового зобов'язання з ПДВ у платника податку, автоматично виникає питання щодо зміни податкового кредиту і у контрагента - постачальника.

Тому колегія суддів зазначає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, такі як: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.

Колегія суддів зазначає, що апелянт в акті перевірки зазначає, що будь-які розбіжності між задекларованими податковими зобов'язаннями та податковим кредитом між ТОВ «Грандмайстер» та ТОВ «Західбудцентр», ПАТ «Нововолинський ливарний завод», ТОВ «Капіталінвест», ПАТ «СКФ Україна», ТОВ «Консоль і К», ПП «Спецкомплектсервіс», ПП «Волинь-Плюс» у «Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» - відсутні.

Відповідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, за приписами вищевказаної статті, правильне застосування норм матеріального та процесуального права необхідне для гарантування справедливого результату судочинства та справедливого процесу його здійснення, що забезпечує такий результат. Для ухвалення обґрунтованого рішення суду необхідно правильно оцінити докази, оцінка яких здійснюється на основі внутрішнього переконання, що має бути засноване на повному, безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні доказів.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції про задоволення позову ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Судом вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення , не встановлено. Твердження апеляційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 ,212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "04" квітня 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: М.М. Капустинський

В.Б. Шидловський

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу: Товариство з обмеженою відповідальністю "Грандмайстер" пров.Робітничий,1,м.Рівне,33009

3- відповідачу: Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул. Відінська,8,м.Рівне,33023

- ,