Ухвала суду № 39870052, 15.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2014 року м. Київ К/800/58996/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 рокуу справі№ 1570/6721/2012за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службипровизнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у справі № 1570/6721/2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Телекарт-Прилад» задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року у справі № 1570/6721/2012 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 14.09.2012 року № 0002312301 та № 0002332301.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі оскаржену постанову.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Телекарт-Прилад» з питань правових відносин з ПП «Техноком-Експерт» за червень 2010 року складено акт № 1118/22-02/13881657/94 від 27.08.2012 року, яким зафіксовано порушення пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 393 224,00 грн.; пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке призвело до заниження податку на прибуток на суму 491 530,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.09.2012 року № 0002312301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 491 530,00 грн., з яких 393 224,00 грн. за основним платежем та 98 306,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002332301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 614 413,00 грн., з яких 491 530,00 грн. за основним платежем та 122 883,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що платником не доведено реальності господарських операцій, здійснених позивачем з ПП «Техноком-Експерт».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки доводи податкового органу, що спали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Згідно із п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до пп. 7.7.3 п. 7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено дату виникнення права на податковий кредит як одну з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів(робіт, послуг). Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачалося, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період (пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору купівлі-продажу комплектуючих, матеріалів та інших товарів № 1604ТК від 16.04.2010 року, укладеного позивачем з ПП «Техноком-Експерт», підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи, зокрема: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями на оплату товару.

Придбання продукції здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи податкового органу щодо відсутності товарно-транспортних накладних як доказу безтоварності операцій, оскільки в разі поставки товару постачальником на склад покупця-позивача товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів.

Посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагентів позивача, в тому числі по подальшому ланцюгу постачання, підлягають відхиленню, оскільки вони не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі № 1570/6721/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак