Постанова № 39866058, 17.07.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року м.ПолтаваСправа № 816/2154/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - Вербицької П.А.,

представника відповідача - Штанько М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом підприємства електромереж зовнішнього освітлення " Міськсвітло" до Виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

03 червня 2014 року Підприємство електромереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" (надалі по тексту - ПЕЗО "Міськсвітло", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 17 квітня 2014 року № 94 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності у сумі 14187,60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на незгоду з оскаржуваним рішення, оскільки воно винесено необґрунтовано та безпідставно. Вказував на те, що надання застрахованим особам, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, путівок на санаторно- курортне лікування, які придбані за кошти Фонду, здійснено у відповідності до Порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.02.2009 №12 (надалі по тексту - Порядок №12). Застраховані особи - працівники підприємства, яким були видані путівки, у зв'язку із затриманням виплати заробітної плати не мали можливості своєчасно сплатити 20% вартості путівок та до отримання путівок подали заяви про утримання часткової вартості із їх заробітної плати за грудень 2013 року, що підтверджується відповідними заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Наголошував на тому, що вказані кошти були утримані із заробітної плати застрахованих осіб відповідно до розрахункових листів за грудень 2013 року. А кошти в розмірі 20% від вартості наданих путівок (1150,80 грн та 1213,80 грн) були перераховані 20 січня 2014 року позивачем на рахунок Фонду, оскільки заробітна плата за грудень 2013 року була видана працівникам в січні 2014 року.

Санаторно-курортні путівки застрахованими особами використані за призначенням, що підтверджується зворотними талонами №17229, виданим ПАТ "Клінічний санаторій "Полтава - Крим", та №2202, виданим ПАТ "Клінічний санаторій "Аркадія".

Як на думку позивача, в даному випадку має місце порушення підприємством лише порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, а не порядку витрачання суми страхових коштів. Позивач наголошував, що вимога щодо повернення на користь Фонду коштів в розмірі 20% від вартості наданих путівок виконана, і такі дії підприємства не є порушенням Порядку №12 та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими похованням». Відтак, вимоги щодо повернення позивачем коштів в сумі 9458,40 грн та сплати штрафу в сумі 4729,20 грн є безпідставними та необґрунтованими, а тому оскаржуване рішення - протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача свої вимоги підтримала та просила їх задовольнити. У ході розгляду справи надала додаткові пояснення та зазначила, що порушення Порядку №12 в частині порядку надання застрахованим особам санаторно-курортних путівок не є тотожним поняттям з порушенням, зазначеним у статті 30 Закону №2240, оскільки відповідальність за вказаним Законом настає у разі неправомірно витраченої суми страхових коштів. В даному випадку кошти використані за призначенням, та має місце лише несвоєчасна оплата працівниками часткової вартості путівки, що жодних негативних наслідків для позивача не спричинило.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Вказувала на те, що позивачем було порушено пункт 4.14 Порядку №12, який передбачає, що за відсутності квитанції до прибуткового касового ордера або квитанції про часткову оплату вартості путівки застрахованій особі путівка не видається. Проте, в порушення вказаної норми, позивачем надано працівникам підприємства, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, санаторно-курортні путівки без наявності квитанції до прибуткового касового ордеру або квитанції про часткову оплату вартості путівки, у той час як застрахованими особами не було сплачено 20% вартості таких путівок. Крім того, суму часткової вартості путівок було утримано із заробітної плати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за грудень 2013 року лише у січні 2014 року, тобто пізніше, ніж застрахованим особам надано санаторно-курортні путівки, що не заперечується і самим позивачем. Проте, як наголошував відповідач, такі дії страхувальника не узгоджуються з пунктом 4.13 Порядку №12, згідно з яким часткова оплата вартості путівки до санаторію вноситься до каси страхувальника за основним місцем роботи застрахованої особи, а при відсутності каси - через установу банку на транзитний рахунок органу Фонду за місцем обліку страхувальника. Відповідно до пункту 6.2 Порядку №12, сума витрат Фонду за путівки, що видані з порушенням цього Порядку, не приймаються до заліку та відшкодовується за рахунок страхувальника. З огляду на викладені вище обставини в їх сукупності, позивачем було дійсно порушено порядок надання застрахованим особам санаторно-курортних путівок, а відтак понесені Фондом витрати в сумі 9458,40 грн підлягають відшкодуванню страхувальником.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до затвердженого наказом виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 14.02.2014р. № 23 плану-графіка проведення перевірок на березень 2014 року, головними спеціалістами Полтавського обласного Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (надалі за текстом Фонд), 31 березня 2014 року на підприємстві електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» було проведено планову перевірку правильності нарахування, сплати та використання коштів Фонду за період з 01.12.2010 по 31.12.2013.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт від 31.03.2014, яким встановлено порушення підприємством вимог пункту 3 частини другої статті 27, частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. №2240-111 (надалі по тексту - Закон).

Зокрема, з - поміж іншого, відповідачем у ході перевірки було встановлено факт використання коштів Фонду на соціальні послуги, як на думку відповідача, з порушенням пункту 3 частини другої статті 27, частини першої статті 47 Закону та пункту 4.14 Порядку №12.

Встановлено, що путівки на санаторно-курортне лікування були надані позивачем працівникам підприємства - застрахованим особам, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за відсутності квитанції за грудень 2013 року до прибуткового касового ордеру або квитанції про часткову оплату вартості путівки.

З огляду на викладене, Фонд дійшов висновку, що неправомірні витрати за таким порушенням складають 9458,40 грн, тобто вартість санаторно-курортного лікування за мінусом частково сплачених сум у розмірі 20% вартості путівок застрахованими особами, які скористалися ними.

Також Фонд дійшов висновку, що ПЕЗО «Міськсвітло» зобов'язане сплатити 50 % встановлених неправомірних, як на думку відповідача, витрат, як штраф за порушення порядку використання страхових коштів.

У зв'язку з виявленими порушеннями, відповідачем було прийнято рішення № 94 від 17.04.2014 про повернення коштів Фонду суми неправомірних витрат на загальну суму 15747 грн, з яких неправомірні витрати становлять 10493,54 грн та штраф у розмірі 50% неправомірно витрачених коштів в сумі - 5246,77 грн.

Позивач не погодився зі вказаним рішенням в частині зобов'язання ПЕЗО «Міськсвітло» повернути Фонду кошти в сумі 9458,40 грн та в частині застосованого штрафу у розмірі 50% витрачених коштів в розмірі 4729,20 грн за порушення порядку використання страхових коштів, та звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню та перевіряючи його на предмет відповідності вищевказаним критеріям, суд виходить з наступного.

Основним завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 34 вказаного Закону, за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг - забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми, у тому числі придбання дитячих новорічних подарунків) (статті 47,48 цього Закону).

Згідно частини 1 та абзацу 1 частини 3 статті 50 вказаного Закону матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи (крім видів матеріального забезпечення, передбачених пунктами 1, 2 статті 34 цього Закону, яке надається за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 27 Закону, страхувальник зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Згідно із частиною 1 статті 47 Закону, для забезпечення відновлення здоров'я застрахована особа та члени її сім'ї (а також особа, яка навчається у вищому навчальному закладі) мають право на отримання санаторно-курортного лікування, оздоровлення в спеціалізованих оздоровчих закладах (у тому числі дитячих) у межах асигнувань, установлених бюджетом Фонду на зазначені цілі, та в порядку і на умовах, визначених правлінням Фонду.

Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

Умови отримання застрахованими особами і членами їх сімей (а також особами, які навчаються у вищому навчальному закладі) санаторно-курортного лікування, сплаченого за рахунок коштів Фонду, встановлені Порядком отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.02.2009 року №12 (по тексту - Порядок №12).

Як встановлено у ході розгляду справи та підтверджено її матеріалами, з урахуванням визначених вище норм, комісією із соціального страхування підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» на підставі поданих заяв, медичних довідок ф№070/о було прийнято рішення про надання путівок в санаторно-лікувальні заклади працівникам підприємства ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Так, згідно протоколу №10/1 від 30.10.2013 засідання комісії із соціального страхування ПЕЗО «Міськсвітло», ОСОБА_4 було надано путівку для санаторно-курортного лікування у ПрАТ «Клінічний санаторій «Полтава - Крим» №17229 вартістю 5754 грн з початком терміну дії путівки 12.11.2013. При цьому сума 20% вартості путівки, що підлягала поверненню застрахованою особою на рахунок Фонду, становила 1150,80 грн. Також, згідно протоколу №11/2 від 29.11.2013 засідання комісії із соціального страхування ПЕЗО «Міськсвітло», ОСОБА_3 було надано путівку для санаторно-курортного лікування у Клінічному санаторії державної прикордонної служби України №1614 вартістю 6069 грн з початком терміну дії путівки 02.12.2013. При цьому сума 20% вартості путівки, що підлягала поверненню застрахованою особою на рахунок Фонду, становила 1213,80 грн.

Означені путівки були придбані за кошти Фонду, що підтверджується накладними №1088 від 25 вересня 2013 року, №1556 від 28 листопада 2013 року, та використані застрахованими особами за призначенням, що підтверджується зворотними талонами №17229, виданим ПАТ "Клінічний санаторій "Полтава - Крим", та №2202, виданим ПАТ "Клінічний санаторій "Аркадія". Дані факти не ставились під сумнів та не заперечувались сторонами у ході розгляду справи.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач виходив з того, що ПЕЗО «Міськсвітло» при наданні санаторно-курортних путівок застрахованим особам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було порушено пункт 4.14 Порядку №12, оскільки такі путівки працівникам видано за відсутності квитанції до прибуткового касового ордера або квитанції про часткову оплату вартості путівки. Таким чином, як на думку Виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, позивачем було порушено порядок використання страхових коштів, що згідно з частиною 1 статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» передбачає повернення витрачених страхових коштів Фонду у повному обсязі та накладення на страхувальника штрафу у розмірі 50 відсотків такої суми.

Суд знаходить зазначені висновки відповідача правомірними та обґрунтованими, а рішення №94 від 17.04.2014 про повернення коштів Фонду - таким, що не підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», часткова плата за путівки на санаторно-курортне лікування перераховується страхувальниками до органу Фонду, який надав путівку, в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Згідно пункту 4.14 Порядку №12, за відсутності квитанції до прибуткового касового ордера або квитанції про часткову оплату вартості путівки застрахованій особі путівка не видається.

Як передбачено пунктом 4.13 Порядку №12, часткова оплата вартості путівки до санаторію вноситься до каси страхувальника за основним місцем роботи застрахованої особи, а при відсутності каси - через установу банку на транзитний рахунок органу Фонду за місцем обліку страхувальника.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось позивачем у ході її розгляду, у зв'язку із тяжким фінансовим становищем та неможливістю спалити 20% вартості санаторно-курортних путівок, застрахованими особами ОСОБА_4 та ОСОБА_3, було написано заяви від 30.10.2013 та 29.11.2013 відповідно на ім'я директора ПЕЗО "Міськсвітло", згідно яких останні просили утримати із їх заробітної плати частину вартості путівок в розмірі 20% їх вартості.

Вказані кошти були утримані із заробітної плати застрахованих осіб відповідно до розрахункових листів за грудень 2013 року. Кошти в розмірі 1150,80 грн та 1213,80 грн, що складають 20% вартості путівок, були перераховані лише 20 січня 2014 року підприємством на рахунок Фонду, оскільки заробітна плата за грудень 2013 року була видана позивачем працівникам в січні 2014 року, що підтверджується розрахунковими листами працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Вказане не заперечував представник позивача у ході розгляду справи, натомість останній стверджував, що несвоєчасна оплата працівниками часткової вартості путівок не потягнула за собою жодних негативних наслідків для Фонду, оскільки кошти витрачені за призначенням, застраховані особи отримали санаторно-курортні послуги, а суми в розмірі 20% вартості путівок були повернуті на рахунок відповідача.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що 4.13 Порядку №12 передбачено чітку процедуру оплати часткової вартості санаторно-курортної путівки, зокрема до каси страхувальника за основним місцем роботи застрахованої особи, а при відсутності каси - через установу банку на транзитний рахунок органу Фонду за місцем обліку страхувальника. Вказаним Порядком не передбачено оплату часткової вартості путівки шляхом утримання суми із заробітної плати застрахованої особи, взаємозаліком або іншим способом.

Таким чином, враховуючи вищевикладені неспростовані факти та норми, які регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку, що ПЕЗО «Міськсвітло» надало санаторно-курортні путівки своїм працівникам, застрахованим особам ОСОБА_3 та ОСОБА_4, без наявності квитанції до прибуткового касового ордера або квитанції про часткову оплату вартості путівки, чим порушило п.4.14 Порядку №12. А тому має місце порушення позивачем порядку використання страхових коштів (вартості наданих соціальних послуг), наданих Фондом.

Відповідно до пункту 6.2 Порядку №12, сума витрат Фонду за путівки, що видані з порушенням цього Порядку, не приймаються до заліку та відшкодовується за рахунок страхувальника.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», страхувальники та інші отримувачі страхових коштів у разі порушення порядку використання страхових коштів відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми.

З огляду на імперативні приписи вказаної норми та порушення позивачем порядку використання страхових коштів, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність рішення №94 від 17.04.2014 про повернення коштів Фонду в частині зобов'язання ПЕЗО «Міськсвітло» повернути на користь Фонду страхові кошти в сумі 9 458,40 грн та в частині накладення штрафу у розмірі 50 % від такої суми, а саме 4 729,20 грн Відтак, оскаржуване рішення скасуванню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 по справі № К/800/16945/14.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач довів, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, та прийняте ним рішення є правомірним, у свою чергу позивач належних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову підприємства електромереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" до Виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови складено 22 липня 2014 року.

Суддя І.Г. Ясиновський