Ухвала суду № 39863076, 17.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5252/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Омега банк" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Омега банк" до Державної виконавчої служби України, треті особи: Відкрите акціонерне товариство "Готельний комплекс "Либідь", Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансінфініті" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, скасування постанови,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Омега банк", звернулось до суду з позовом до Державної виконавчої служби України (далі по тексту - відповідач, ДВС України), за участю Відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" (далі по тексту - третя особа 1, ВАТ "Готельний комплекс "Либідь") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансінфініті" (далі по тексту - третя особа 2, ТОВ "Трансінфініті"), в якому просить:

1) визнати протиправними дії відповідача, а саме: дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І., які полягають в арешті іпотечного майна: будинку готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14 691,70 м2, що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1, та належить ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" (код ЄДРПОУ 02573533);

2) визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І., яка полягає в неповідомленні заставодержателя (іпотекодержателя ПАТ "ОМЕГА БАНК") про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями;

3) скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358;

4) зобов'язати відповідача винести постанову про зняття арешту з будинку готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14 691,70 м2, що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1, та належить ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" (код ЄДРПОУ 02573533), накладеного постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358;

5) зобов'язати відповідача вчинити дії щодо припинення обтяження будинку готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14 691,70 м2, що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1 в Державному реєстрі речових прав, зареєстрованого на підставі постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358;

6) встановити судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом п'яти робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник Публічного акціонерного товариства "Омега банк" подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358 при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 25 березня 2011 року №52/71 про стягнення з ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" на користь ТОВ "Трансінфініті" 82 182 805,20 грн. боргу, 391 775,56 3% річних, 100 000,00 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, накладено арешт на нежилий будинок готелю загальною площею 14691,70 кв. м. по пр. Перемоги, 1 у місті Києві, що належить боржнику, у межах суми стягнення 82 700 316,76 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику у межах суми боргу.

Позивач вважає, що вказана вище постанова та дії відповідача по накладенню арешту порушує його права, як іпотекодержателя арештованого майна, оскільки відповідач в порушення вимог статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", не повідомив ПАТ "ОМЕГА БАНК" про арешт заставного майна; враховуючи, що право застави виникло до винесення рішень про стягнення з ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" коштів на користь ТОВ "Трансінфініті", а вартість предмета застави є нижчою ніж розмір заборгованості боржника перед заставодержателем, відповідач має вчинити дії по звільненню з-під арешту предмета іпотеки.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно та оскаржувана постанова не порушують будь-які права, свободи чи інтереси ПАТ "ОМЕГА БАНК" або перешкоджає їх реалізації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане рішення прийняте відповідачем в межах своїх повноважень та в спосіб передбачений законодавством України зважаючи на таке.

Так, Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 606-ХІУ, примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Положенням ст. 11 Закону № 606-ХІУ визначено права та обов'язки державних виконавців при здійсненні ними заходів примусового виконання рішень.

Так, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, а також неупереджено, своєчасно та повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 24 Закону № 606-ХІУ, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання (ч. 6 ст. 30 Закону № 606-ХІУ).

Частина перша статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини першої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Частина третя статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначає, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець має право накладати арешт на майно божника, однак зобов'язаний повідомляти заставодержателя про накладення арешту на заставлене майно.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Законом також передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини шостої статті 52 зазначеного Закону України «Про виконавче провадження» якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

З огляду на викладене, враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не е актом звернення стягнення на майно, а с дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання та залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів.

Факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.

Законом України "Про виконавче провадження" право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.09.2011 р. ВП №26052358, діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, підстави для скасування постанови відсутні.

Так, як встановлено судом першої інстанції та вбачається зі статуту ПАТ "ОМЕГА БАНК", затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів 15 травня 2013 року та погодженого Національним Банком України 30 серпня 2013 року, ПАТ "ОМЕГА БАНК" є правонаступником ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК".

Матеріали справи підтверджують, що відповідно до іпотечного договору №5188/519/ІП-1 від 26 вересня 2006 року, укладеного між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК", правонаступником якого є позивач, (іпотекодержатель) та ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" (заставодавець), останній, як майновий поручитель та боржник, передає в іпотеку іпотекодержателю предмет іпотеки: майновий комплекс: будинок готельного комплексу в цілому (літ. А) загальною площею 14691,70 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 1.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №9279330 від 26 вересня 2006 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис про заборону на нерухоме майно - будинок готельного майнового комплексу в цілому, загальною площею 14691,70 кв. м., м. Київ, площа Перемоги, будинок 1.

Згідно витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек №9424353 від 05 жовтня 2006 року до Державного реєстру іпотек внесено запис про наступний об'єкт обтяження: будинок готельного майнового комплексу в цілому (літ. А), загальною площею 14691,70 кв. м., м. Київ, площа Перемоги, будинок 1.

Вказана обставина не спростована позивачем.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що згідно постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Мазура Г.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 вересня 2011 року ВП №26052358 накладено арешт на нежилий будинок готелю загальною площею 14691,70 кв. м. по пр. Перемоги, 1 у місті Києві; за даними витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №33005525 від 19 вересня 2011 року, який міститься в матеріалах виконавчого провадження, об'єктом обтяження арешту нерухомого майна є нежитлова будівля, готель, загальною площею 14 691,70 кв. м., м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що проспект Перемоги та площа Перемоги не є взаємозамінними поняттями, а є різними вулицями, зокрема проспект Перемоги утворено внаслідок перейменування частини бульвару Шевченка від площі Перемоги до Повітрофлотського мосту і Брест-Литовського проспекту згідно рішення Київської міської ради народних депутатів від 27 березня 1985 року №235; площа Перемоги утворена шляхом перейменування Галицької площі згідно рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 03 січня 1952 року №5.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що матеріали справи підтверджують, що у межах спірних правовідносин державним виконавцем накладено арешт на майно - нежитлову будівлю загальною площею 14 691,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1, а не на будинок готельного майнового комплексу в цілому (літ. А), загальною площею 14691,70 кв. м., який знаходиться з адресою: м. Київ, площа Перемоги, будинок 1, тобто на майно, що не є предметом іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів..

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Так, позивач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що майно, на яке накладено арешт в межах виконавчого провадження ВП №26052358, є предметом іпотеки за іпотечним договором №5188/519/ІП-1 від 26 вересня 2006 року, укладеним між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та ВАТ "Готельний комплекс "Либідь", зокрема, доказів помилкового зазначення в оскаржуваній постанові та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна адреси: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1, правовстановлюючих документів на предмет іпотеки та на арештоване майно, з яких можна було б встановити ідентичність майна.

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів того, що арештоване у межах спірних відносин майно є предметом іпотеки за іпотечним договором №5188/519/ІП-1 від 26 вересня 2006 року, укладеним між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та ВАТ "Готельний комплекс "Либідь" та знаходиться в іпотеці ПАТ "ОМЕГА БАНК", суд першої інстанції прийшов до законного та обгрунтованого висновку, що ПАТ "ОМЕГА БАНК" не є заставодержателем арештованого майна - нежитлової будівлі загальною площею 14 691,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що державний виконавець не мав обов'язку повідомляти про арешт майна - нежитлової будівлі загальною площею 14 691,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1, ПАТ "ОМЕГА БАНК" та його правопопередників, оскільки зазначені особи не є заставодержателями арештованого майна; відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо не неповідомлення заставодержателя про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, не підтверджуються документально та не підлягають задоволенню.

З підстав, наведених вище, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про необґрунтованість решти позовних вимог, так як вони є похідними від першої вимоги та обґрунтовано звернув увагу на недоведеність позивачем наявності порушеного права.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Позивач стверджує, що дії державного виконавця по накладенню арешту на майно боржника та відповідна постанова порушують його право, як заставодержателя, на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

У той же час, вище судом п5ршої інстанції встановлено та не спростовано позивачем, що ПАТ "ОМЕГА БАНК" не є заставодержателем арештованого майна - нежитлової будівлі загальною площею 14 691,70 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, будинок 1.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові, оскільки відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій» завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Омега банк" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Повний текст виготовлено 23 липня 2014 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.