Постанова № 39860164, 08.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 липня 2014 року 10:45 № 826/7238/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Самаренко Х.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Скай Форт.»доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання дій незаконними, скасування податкового повідомлення-рішення від 09.04.2014 р. № 0001072203,за участю представників сторін:

від позивача: Горб С.А.

від відповідача: Горбатенко А.О.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 липня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скай Форт.» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить:

- визнати дії ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по факту складення акту перевірки і винесення податкового повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.04.2014 р. № 0001072203, незаконним;

- скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.04.2014 р. № 0001072203.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 25.03.2014 Р. № 872/26-52-22-03-14/36940311 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.04.2014 р. № 0001072203, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 26 766,25 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що господарська діяльність позивача є реальною та підтверджується відповідними первинними документами.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що позивачем допущено порушення вимог податкового законодавства, у зв'язку з чим, збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток є правомірним.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Скай Форт.» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Капексбуд» за період з 01.03.2013 р. по 30.09.2013 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Скай Форт.»:

1. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суми ПДВ, які підлягають нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 22 540,00 грн., в тому числі за березень 2013 р. в сумі 1 044,00 грн., за квітень 2013 р. в сумі 6 494,00 грн., за травень 2013 р. в сумі 2 916,00 грн., за червень 2013 р. у сумі 4 374,00 грн., за липень 2013 р. в сумі 4 522,00 грн., за серпень 2013 р. у сумі 1740,00 грн., за вересень 2013 р. в сумі 1 450,00 грн.

2. пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 21 413,00 грн. за 2013 р.

За результатами перевірки складено акт від 25.03.2014 р. № 872/26-52-22-03-14/36940311 та винесено податкове повідомлення-рішення від 09.04.2014 р. № 0001072203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 26 766,25 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 21 413,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5 353,25 грн.

За наслідками оскарження дій посадових осіб відповідача, 30.04.2014 р. ГУ Міндоходів у м. Києві листом за № 3998/10/26-15-14-02-07 повідомило, що ДПІ не дотримано окремих вимог нормативно-правових актів під час організації проведення перевірки ТОВ «Скай Форт.», але це жодним чином не вплинуло на висновок за її результатами.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Окрім цього, з 01.01.2011 р. набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку. Отже, визначенню правочину як такого, що спрямований на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

При цьому, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПКУ, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Скай Форт.» (Покупець) та ТОВ «Капексбуд» (Постачальник) укладено договір поставки товарів № 20-13/1 від 01.03.2013 р., відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця паперову продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату.

Відповідно до п. 2.2 зазначеного договору асортимент, кількість, ціна товару в партії, а також термін поставки кожної партії визначається сторонами шляхом узгодження замовлення. Узгодження замовлення здійснюється шляхом обміну інформацією телефонним, факсимільним чи електронним зв'язком або за допомогою інших засобів зв'язку. Підтвердженням узгодження замовлення сторонами є підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної при прийомі - передачі товару.

Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості та асортименту в момент підписання видаткової накладної на партію товару (п. 2.4 договору).

Так, в матеріалах справи (а.с. 14-250 Том ІІ, а.с. 1-86 Том ІІІ) містяться видаткові накладні, виписані Постачальником «Капексбуд», що свідчать про передачу товару позивачу, довіреності на матеріальні цінності, що свідчать про отримання товару уповноваженими особами позивача, податкові накладні, виписані ТОВ «Капексбуд», банківські виписки Відділення № 17 ПАТ «Банк Перший», що свідчать про оплату за придбаний позивачем товар (а.с. 32-38 Том ІІ).

Про реалізацію придбаного у ТОВ «Капексбуд» товару в ланцюгу постачання з іншими контрагентами свідчать укладені позивачем договори про закупівлю, поставку товару з: Центральною базою (військова частина Т0710) ДСС, Петропавлівсько - Борщагівською сільською радою, ПП «Кубас», ТОВ «Ай-Ти Битон», ТОВ «Гила-Трейд», ПАТ «Банк Богуслав», ТОВ «Авіпро», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ТОВ «Науково-виробничий центр «Вертикаль», ТОВ «Орбіталь», ТОВ «СНОК ЛТД», ТОВ «МІРОПЛАСТ», ТОВ «Алло», ПП «Юлком-Сервіс», ТОВ «Торгпрод-2004», ПП «Голден-Форм», ТОВ «Інжинірінгова компанія «Нова Лайт», КП «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» (а.с.127-185 Том ІІІ).

На виконання договорів з вищенаведеними контрагентами, позивачем надано банківські виписки, які свідчать про оплату за товар (а.с. 87-126 Том ІІІ), акти приймання-передачі товару, договори оренди автомобілів, подорожні листи, які свідчать про передачу товару контрагентам та його перевезення (а.с. 186-250 Том ІІІ, а.с.1-5 Том ІV).

Натомість як вбачається з матеріалів справи висновки податкового органу зроблені з огляду на наступне.

Так, в провадженні СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 32013110080000071 відносно ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ознаками складу злочину, передбачено ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 2012 КК України.

В ході досудового розслідування було встановлено, що вказані вище особи з метою прикриття незаконної діяльності - пособництва легально діючим суб'єктам господарювання в ухиленні від сплати податків та подальшої конвертації безготівкових коштів у готівку, шляхом використання реквізитів фіктивних товариств, підроблення первинних фінансово-господарських та інших документів, а також проведення незаконних банківських операцій, протягом 2012-2013 років, діючи на території м. Києва, створили та придбали ряд суб'єктів підприємницької діяльності серед яких було ТОВ «Капексбуд».

Згідно допиту директора ТОВ «Капексбуд» ОСОБА_9 від 27.08.2013 р., останній вказав на те, що зареєстрував товариство за винагороду, хоча останньої так і не отримав.

Також висновки відповідача ґрунтуються на акті ДПІ в Оболонському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Капексбуд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з лютого 2013 року по серпень 2013 року» від 03.10.2013 р. № 557/26-54-22-2/38510737, за результатами якої встановлено, що ТОВ «Капексбуд» не дотримано законодавства в частині вчинення правочинів, оскільки останні не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ним по правочинах, здійснених ТОВ «Капексбуд» при придбанні та продажу товарів (послуг).

Однак, суд не може погодитися з такими висновками відповідача з огляду на нижченаведене.

В розумінні статті 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право добросовісного платника податку на віднесення відповідних сум до складу валових витрат.

Виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Позивачем було надано суду засвідчені копії документів щодо господарських операцій з ТОВ «Капексбуд», які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності відповідно до норм чинного законодавства є державна реєстрація підприємництва, а ТОВ «Капексбуд» є зареєстрованим товариством, що не заперечувалося відповідачем під час здійснення перевірки позивача.

Надані позивачем документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочини між позивачем та ТОВ «Капексбуд» спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податків.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Капексбуд» недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Капексбуд» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат витрати по придбанню товару у ТОВ «Капексбуд».

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Капексбуд».

Вирішуючи питання про реальність придбання позивачем у ТОВ «Капексбуд» товару з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, суд не погоджується з висновками відповідача, викладених в акті перевірки, в якому він посилається на акт ДПІ в Оболонському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Капексбуд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з лютого 2013 року по серпень 2013 року» від 03.10.2013 р. № 557/26-54-22-2/38510737, у зв'язку з тим, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях.

Податковим органом не наведено будь-яких інших доводів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з придбання товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або свідчили б про наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність підприємства як платника податків та виключають право на віднесення витрат за господарською діяльністю до валових витрат.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Капексбуд» та здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «Капексбуд» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про заниження податку на прибуток на суму 21 413,00 грн. суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу та жодним чином документально не підтверджено.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу вказаних вище положень законодавства України вбачається висновок, що право на формування валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за придбані товари.

Відтак, у ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаними договорами.

Згідно первинних бухгалтерських документів позивачем включено відповідні суми до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податковому обліку.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт придбання товару документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту реального вчинення правочинів під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про заниження податку на прибуток на суму 21 413,00 грн. є безпідставними. Твердження відповідача ґрунтуються виключно на акті перевірки ТОВ «Капексбуд», складеного ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 03.10.2013 р. № 557/26-54-22-2/38510737.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування валових витрат, виходячи з реальності укладених правочинів, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

Водночас, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по факту складення акту перевірки і винесення податкового повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.04.2014 р. № 0001072203, незаконними, оскільки, відповідно до положень Податкового кодексу України, право здійснювати перевірку контролюючим органом передбачено Податковим кодексом України, а висновки, викладені в акті перевірки є викладенням суб'єктивної думки податкового органу, з огляду на що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, також не забезпечив явку свого представника у судове засідання, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Форт.» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.04.2014 р. № 0001072203.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати в розмірі 182,70 гривень присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Форт.» за рахунок Державного бюджету України.

5. Стягнути з Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві решту суми судового збору в розмірі 1 644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) гривні 30 копійок на користь Окружного адміністративного суду м. Києва (розрахунковий рахунок №31218206784007, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001 із рахунків Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (вул. Закревського, 41, м. Київ, 02217, код ЄДРПОУ 38735205).

6. Доручити відповідному підрозділу Державної казначейської служби України виконання постанови в частині стягнення з Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві суми судового збору у розмірі 1 644, 30 гривень.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови складено 11.07.2014 р.