Постанова № 39860095, 18.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 10» липня 2014року Справа № 922/4541/13

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Гетьмана Р.А., судді Лакізи В.В.,

при секретарі Федосєєвій Х.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від 1-го відповідача - Сафронова К.В - за довіреністю від 02.04.2014р. №30/537;

від 2-го відповідача - Блудова О.В. - за довіреністю від 03.03.2014р. №90/1487;

від 3-го відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків (вх.1401Х/2)

на рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014р.

у справі №922/4541/13

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

до 1-го відповідача: Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, м. Харків

до 2-го відповідача: Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Харківській області, м. Харків

до 3-го відповідача: Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, м. Харків

про стягнення 6761,24 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.05.2014р. у справі №922/4541/13 (суддя Шарко Л.В.) відмовлено в задоволенні позову до Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в частині стягнення матеріальних збитків в розмірі 4080,30 грн., моральної шкоди в розмірі 6494,96 грн. та судових витрат в розмірі 1754,73 грн.; відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення матеріальних збитків в розмірі 4080,30 грн., моральної шкоди в розмірі 6494,96 грн. та судових витрат в розмірі 1754,73 грн. до Головного Управління МВС України в Харківській області; відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення матеріальних збитків в розмірі 4080,30 грн., моральної шкоди в розмірі 6494,96 грн. та судових витрат в розмірі 1754,73 грн. до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Харківській області; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь державного бюджету України 1720,50 грн. судового збору; припинено провадження у справі в частині стягнення судових витрат в розмірі 659,93грн., пов'язаних з розглядом справи в Київському районному суді м. Харкова. Рішення суду в частині відмови у позові щодо стягнення матеріальних збитків у розмірі 4080,30грн. з посиланням на ст.ст. 22, 614, 623 ЦК України, ст.226ГК України, мотивована тим, що по-перше, позивачем не доведено, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати дохід; по-друге, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, спричинення ОСОБА_3. шкоди, заподіяної незаконними діями державного органу, на яку він посилається, як на підставу понесення збитків; по-третє, постановою Київського районного суду м.Харкова скасовано лише постанову про накладення штрафу в розмірі 260грн., а матеріали справи не містять доказів неправомірних дій інспектора ДПС, а отже відсутня протиправна поведінка з боку відповідача, за таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, визначених ст.1166ЦК України, які необхідні для стягнення матеріальних збитків. В частині відмови у стягненні моральної шкоди, рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними доказами наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Крім того, зазначає, що позивачем не доведено факт протиправності діяння, а скасування Київським районним судом м. Харкова постанови АХ №212458 у справі про адміністративне правопорушення від 31.07.2010р., винесеної інспектором ІДПС ВДАІ м.Харкова та АТІ при ГУМВСУ в Харківській області Неймириком В.О., не може свідчити по наявність неправомірних дій та заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. В частині припинення провадження у справі щодо судових витрат, понесених позивачем під час розгляду справи у Київському районному суді м. Харкова у розмірі 656,53грн., рішення суду з посиланням на ст.80 ГПК України мотивоване тим, що вони не можуть бути стягнуті в окремому позові, а можуть розглядатись лише в тому ж провадженні, в зв'язку з яким і були понесені.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014р. у справі №922/4541/13 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що місцевий господарський суд не досліджуючи доказів у даній справі, переглянув адміністративну справу, яка непідсудна господарському суду Харківської області та вже розглянута Київським районним судом міста Харкова. Крім того, зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно відхилено клопотання позивача про направлення в порядку ст.90ГПК України до органів прокуратури повідомлення щодо факту його незаконного притягнення до відповідальності (т.2,а.с.85,86).

04.07.2014р. скаржником до суду апеляційної інстанції подане клопотання про направлення до прокуратури повідомлення про злочин або окрему ухвалу про порушення законності для того щоб визначити коло винних осіб, які допустили притягнення позивача до відповідальності та розпочали покарання з метою встановлення підрозділів ДАІ та Державної виконавчої служби як відповідачів у справі. На думку позивача, відповідачів можливо встановити лише після встановлення осіб, винних у притягненні позивача до відповідальності. Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду відмовляє в задоволенні даного клопотання за безпідставністю з наступних підстав. Частинами 1,4 статті 90 Господарський процесуальний кодекс України встановлено, що господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування. З наведеної норми вбачається, що господарський суд може надіслати окрему ухвалу при виявлені недоліків в діяльності підприємств, установ, організацій, державних та інших державних органів та повідомлення до органів прокуратури лише при виявленні в діяльності працівників підприємств та організацій порушень законності та не передбачено можливості надіслання такого повідомлення при виявленні порушень в діяльності посадових осіб державного органу. Крім того, відповідно до Господарського процесуального кодексу України відповідача у справі визначає сам позивач та він не може бути визначений іншими органами.

У додаткових поясненнях від 08.07.2014р., поданих суду апеляційної інстанції скаржник зазначає, що суддя місцевого господарського суду не мала права розглядати дану справу, оскільки нею вже винесено рішення по іншій аналогічній справі №922/4266/13, яким відмовлено позивачу у здійсненні правосуддя з підстав, не передбачених законом, а саме: несплатою судового збору та подання до позовної заяви незавірених документів. Крім того, зазначає, що шкода (судові витрати, матеріальні збитки та моральна шкода) завдана позивачу саме, як суб'єкту підприємницької діяльності, оскільки у скаржника немає іншого джерела доходу, крім доходів від здійснення підприємницької діяльності, та всі судові витрати за подання адміністративного позову були понесені ним як підприємцем (т.2,а.с.93-95).

У відзиві на апеляційну скаргу Харківське міське управління ГУМВС України в Харківській області заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить рішення місцевого господарського суду від 27.05.2014р. у справі №922/4541/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, вказує на те, що розрахунок матеріальних збитків з урахуванням мінімальної заробітної плати є безпідставним, оскільки позивач не працює за трудовим договором, а займається підприємницькою діяльністю на власний ризик та не має мінімального фіксованого щомісячного прибутку. Крім того, зазначає, що позивач має довести, що неправомірні дії відповідача стали єдиною підставою неможливості отримання прибутку (т.2,а.с.113,114).

Розпорядженням в.о. голови Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2014р. у зв'язку з відпустками судді Хачатрян В.С. та судді Білоусової Я.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Гетьмана Р.А., судді Лакізи В.В. (т.2,а.с.109)

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники 1-го та 2-го відповідачів заперечили проти вимог апеляційної скарги та просили рішення місцевого господарського суду від 27.05.2014р. у справі №922/4541/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач та 3-й відповідач належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні (т.2, а.с.90,91).

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, та відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за без участі позивача та 3-го відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників 1-го та 2-го відповідачів, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Постановою Київського районного суду м.Харкова від 08.11.2010р. у справі №2а-1360/10/11 задоволено адміністративний позов ОСОБА_3; скасовано постанову серії АХ №212458 у справі про адміністративне правопорушення від 31.07.2010р., винесену інспектором ІДПС ВДАІ м. Харкова та АТІ при ГУМВСУ в Харківській області Неймириком В.О. про накладення на ОСОБА_3 штрафу у розмірі 260грн. При розгляді даної справи судом встановлено, що згідно постанови інспектора ІДПС ВДАІ м. Харкова та ІТІ при ГУМВС України в Харківській області Неймирика В.О. 31.07.2010р. ОСОБА_3,керуючи автомобілем ДЕУ Сенс, державний №НОМЕР_1 по вул. Гв. Широнинців,39/1 в м. Харкові о 08.58 рухався зі швидкістю 70км на год. та порушив Правила дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122КУпАП. Київським районним судом м. Харкова також встановлено, що постанова по справі про скоєння адміністративного правопорушення не містить обставин, які б встановлювали порушення ОСОБА_3 вимог дорожніх знаків, перевищення швидкості руху, постанова не містить опис обставин, які підтверджують наявність події скоєння адміністративного правопорушення (т.1,а.с.8,9).

07.12.2010р. ОСОБА_3 звернувся до УДАІ ГУМВС України в Харківській області з заявою про притягнення інспектора ДАІ до дисциплінарної відповідальності (т.1,а.с.46-49).

Листом від 17.12.2010р. Відділ Державтоінспекції з обслуговування м. Харкова та АТІ ГУМВС України в Харківській області повідомив ОСОБА_3 про відсутність в діях інспектора ДПС БДПС з обслуговування м.Харкова та АТІ ГУМВС України в Харківській області дисциплінарного проступку (т.1,а.с.9,10).

02.06.2011р. державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №26810760 з примусового виконання постанови від 31.07.2010р. №ФХ 212458, виданої ВДАІ у Київському районі м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3. на користь держави адміністративного штрафу у розмірі 260грн. на підставі ст.ст49,50 Закону України «Про виконавче провадження» (т.1,а.с.11).

30.10.2013р. ФОП ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями ДАІ м. Харкова у сумі 6761,24грн., яка складається з 1488,07грн. судових витрат, 1892,55грн. матеріальних збитків та 3380,62грн. моральної шкоди (т.1,а.с.4-6).

31.01.2014р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій він просить стягнути з Харківського міського управління ГУВС України в Харківській області на його користь 11456,35грн. шкоди, з яких 2321,35грн. - судові витрати, 3045грн. - матеріальні збитки, 6090грн. - моральна шкода. В обґрунтування своїх вимог щодо судових витрат позивач посилається на те, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогами вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України, а отже даний спір підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства. Свої судові витрати позивач обґрунтовує наступними витратами: оплата послуг заправки картриджу принтера та паперу для друкування документів - 178,44грн.; оплата послуг поштового зв'язку -19,14грн.; оплата державного мита у розмірі 17грн. та послуг банку у розмірі 8грн. за перерахування державного мита; оплата пального - 610,70грн. для прибуття в судове засідання до місцевого господарського суду Харківської області до відповідачів, до ДПІ у Київському районі м. Харкова. В частині збільшення матеріальних збитків зазначає, що ним при спробі відновити свої порушені права було додатково витрачено 17 днів у зв'язку з участю в судових засіданнях місцевого господарського суду та підготовкою відповідних пояснень у справі, а отже розмір збитків збільшився та становить 3045грн. Крім того, зазначає, що відповідно до роз'яснення Вищого адміністративного суду України від 29.02.1996р. №02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» розмір моральної шкоди не може бути меншим за 5 мінімальних заробітних плат, а отже, враховуючи розмір встановленої мінімальної заробітної плати на 2014 рік моральна шкода, завдана позивачу, не може бути меншою за 6090грн. (т.1,а.с.126-127).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.02.2014р. у справі №922/4541/13 задоволено заяву про збільшення позовних вимог (т.1,а.с.136,137).

У додаткових поясненнях до позовної заяви позивач зазначає, що він оскаржував незаконні дії відповідачів як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа, що підтверджується платіжним дорученням №9 про сплату судового збору за подання адміністративного позову до Київського районного суду м. Харкова, заявою до прокуратури м. Харкова від 24.06.2011р., підписом та печаткою на адміністративному позові до Київського районного суду м. Харкова (т.2,а.с.37,38).

20.05.2014р. позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій він просить стягнути солідарно з Харківського міського управління ГУВС України в Харківській області з Головного управління МВС України в Харківській області, з Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України у Харківській області на його користь 12989,92грн. (т.2,а.с.49-50).

27.05.2014р. місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення, з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, з підстав, зазначених вище (т.2,а.с.70-80).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення шкоди, заподіяної неправомірними діями державних органів, які складаються з: матеріальних збитків у розмірі 40810,30грн., які поніс позивач у зв'язку з витрачанням робочого часу на підготовку та подання документів для оскарження незаконних дій державного органу; судових витрат у розмірі 2414,66грн., які складаються з оплати пального, мобільного зв'язку, Інтернету, відправки поштової кореспонденції, оплати судового збору за подання адміністративного позову до Київського районного суду м. Харкова, оплати послуг заправки картриджу ; моральної шкоди у розмірі 6464,96грн.

Відповідно до частини 1 статті 1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами частин 1,2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущена вигода в розумінні статті 22ЦК України - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

З матеріалів справи вбачається, що розмір завданих матеріальних збитків визначається позивачем, як втрачений ним заробіток у зв'язку з витрачанням робочого часу на підготовку і подання документів для оскарження незаконних дій органів ДПС, та розраховує його виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2014рік».

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені вимоги позивача за своєю правовою природою є упущеною вигодою.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі відсутності порушення прав позивача.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Крім того, при реальності неодержаних доходів мають враховуватись заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку з урахуванням мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2014рік».

Відповідно до частини 1 статті 128ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Громадянин-підприємець зобов'язаний, зокрема, своєчасно надавати органам доходів і зборів декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

У частині 1 статті 42ГК України зазначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту отримання ним доходу від здійснення підприємницької діяльності за попередній період. Також не надано доказів, які б підтверджували можливість отримання прибутку в період з моменту прийняття інспектором ІДПС ВДАІ м. Харкова та АТІ при ГУМВС України в Харківській області постанови від 31.07.2010р. серії АХ №212458 по справі про адміністративне правопорушення та до прийняття рішення місцевим господарським судом та перешкод в його отриманні.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту отримання позивачем щомісячного чистого прибутку хоча б у розмірі мінімальної заробітної плати. Також, скаржником не зазначено, які саме господарські зобов'язання ним як суб'єктом підприємницької діяльності були порушені у зв'язку з оскарженням постанови від 31.07.2010р. серії АХ №212458, що спричинило завдання йому збитків у вигляді упущеної вигоди.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що розрахунки позивача щодо можливого отримання доходу є чисто теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення збитків (упущеної вигоди), у зв'язку з тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами вини відповідачів, збитків, завданих ФОП ОСОБА_3 та наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 4080,30грн.

В частині заявлених до стягнення судових витрат у розмірі 2414,66грн., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, які понесені позивачем, у зв'язку з необхідністю подання та отримання документів до суду, прокуратури, виконавчої служби на загальну суму 2025,28грн., оплатою мобільного зв'язку та Інтернету для підготовки документів та отримання інформації по справі на загальну суму 150грн., оплатою відправки заяви до Служби внутрішньої безпеки МВС України у розмірі 13,40грн., оплатою судового збору за подання адміністративного позову до Київського районного суду міста Харкова на суму 3,40грн., заправкою картриджу принтера та паперу для друкування документів на суму 178,44грн., оплатою послуг пошти за пересилання документів при розгляді справи у господарському суді Харківської області -19,14грн., оплатою державного мита у розмірі 17грн. та оплатою послуг банку у розмірі 8грн. за отримання виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначено вище, постановою Київського районного суду м.Харкова від 08.11.2010р. задоволено адміністративний позов ОСОБА_3; скасовано постанову від 31.07.2010р. серії АХ №212458 у справі про адміністративне правопорушення, винесену інспектором ІДПС ВДАІ м. Харкова та АТІ при ГУМВСУ в Харківській області Неймириком В.О. про накладення на ОСОБА_3 штрафу у розмірі 260грн. При розгляді даної справи судом встановлено, що згідно постанови інспектора ІДПС ВДАІ м. Харкова та ІТІ при ГУМВС України в Харківській області Неймирика В.О. 31.07.2010р. ОСОБА_3, керуючи автомобілем ДЕУ Сенс державний, №НОМЕР_1, по вул. Гв. Широнинців, 39/1 в м. Харкові рухався зі швидкістю 70км на год. та порушив Правила дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122КУпАП.

Київським районним судом м.Харкова також встановлено, що постанова по справі про скоєння адміністративного правопорушення не містить обставин, які б встановлювали порушення ОСОБА_3 вимог дорожніх знаків, перевищення швидкості руху, постанова не містить опис обставин, які підтверджують наявність події скоєння адміністративного правопорушення (т.1,а.с.8,9).

З вступної,описової та резолютивної частин даної постанови вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м.Харкова саме як фізична особа громадянин, а не як фізична особа-підприємець, а отже судові витрати понесені ним при розгляді адміністративного спору як громадянином.

Посилання позивача на те, що адміністративний позов поданий ним як фізичною особою-підприємцем не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки у вступній частині адміністративного позову позивачем визначений саме громадянин ОСОБА_3 Наявність на позові печатки ФОП ОСОБА_3 не свідчить про подання позову від імені суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, судом при вирішенні адміністративного спору визначено позивачем у справі саме фізичну особу громадянина ОСОБА_3, а отже судові витрати понесені ним при розгляді адміністративного спору як фізичною особою громадянином, а не як підприємцем.

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

У статті 91 КАС України зазначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що витрати понесені стороною у зв'язку з реалізацією прав у розгляді справи в адміністративному суді, відносяться до судових витрат, а отже вони відшкодовуються згідно із вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків в порядку господарського судочинства.

Позивачем у справі №2а-1360/10/11, яка розглядалась Київським районним судом м. Харкова, виступав ОСОБА_3 як фізична особа громадянин, то відповідно і судові витрати понесені ним як громадянином, а не як суб'єктом підприємницької діяльності, а отже і підлягають відшкодуванню у відповідному провадженні.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що з поданої до місцевого господарського суду позовної заяви ФОП ОСОБА_3 вбачається, що предметом позову є відшкодування шкоди (збитків), завданої неправомірними діями ІДПС ВДАІ м. Харкова та АТІ при ГУМВСУ в Харківській області, зокрема, у вигляді понесених судових витрат. Підставами позову є винесення постанови інспектором ДПС ВДАІ м. Харкова та АТІ при ГУМВСУ в Харківській області Неймириком В.О. про накладення на ОСОБА_3 штрафу у розмірі 260грн. та завданням цими неправомірними діями позивачу майнової шкоди, зокрема, у вигляді судових витрат.

У пункті 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. N 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» визначено, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК.

Оскільки спір щодо відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень за своїм суб'єктним складом підпадає під дію статті 1 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов до передчасного висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення судових витрат з підстав неможливості їх стягнення в окремому провадженні, оскільки предметом позову позивач визначає, саме стягнення шкоди (збитків), а підставами позову - неправомірне винесення постанови суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим було подано адміністративний позов і понесенні в процесі розгляду справи судові витрати.

Судом першої інстанції неправильно визначено предмет позову, що призвело до прийняття неправильного рішення в частині припинення провадження у справі щодо стягнення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи у Київському районному суді м.Харкова.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Як зазначалось вище позивач при поданні позову просить не розподілити судові витрати, понесені позивачем при зверненні до господарського суду у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, а відшкодувати йому шкоду, завдану неправомірними діями, та зазначає з чого вона складається (т.1,а.с.4-6,126-127,т.2,а.с.49-51).

Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення збитків у вигляді понесених судових витрат позивачем при розгляді господарського спору, оскільки судові витрати не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватись як збитки.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У статті 23 ЦК України зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Позивач зобов'язаний обґрунтувати, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

З позовної заяви, заяв про збільшення розміру позовних вимог, апеляційної скарги вбачається, що позивач просить стягнути з відповідачів моральну шкоду, яка полягала у здійсненні морального тиску на ОСОБА_3 під час складання інспектором ДПС постанови від 31.07.2010р., а також відчуттям гострої несправедливості та глибокої безнадійності у зв'язку з невиконанням рішення Київського районного суду міста Харкова у справі №2а-1360/10/11.

З наведеного вбачається, що ФОП ОСОБА_3 обґрунтовує моральну шкоду саме завданням йому душевних страждань, які він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого, однак шкода у такому вигляді може бути завдана йому як фізичній особі, а не як підприємцю.

Також, як зазначалось вище, постановою Київського районного суду м.Харкова від 08.11.2010р. задоволено адміністративний позов ОСОБА_3; скасовано постанову від 31.07.2010р. серії АХ №212458 у справі про адміністративне правопорушення, винесену інспектором ІДПС ВДАІ м. Харкова та АТІ при ГУМВСУ в Харківській області Неймириком В.О. про накладення на ОСОБА_3 штрафу у розмірі 260грн.

З описової частини постанови Київського районного суду від 08.11.2010р. у справі №2а-13060/10/11 вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову від 31.07.2010р. №212458 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122КУпАП.

В адміністративному позові про визнання незаконною та скасування постанови від 31.07.2010р. серії АХ №212458, поданому разом з позовною заявою у якості доказу зазначено, що ОСОБА_3 рухався у межах населеного пункту по автомобільній дорозі зі швидкістю до 60 км на годну та не порушував правила дорожнього руху та при зупинці і складанні протоколу і постанови інспектором ДПС на нього здійснювався моральний тиск.

Таким чином, між сторонами перш за все виник спір з приводу накладення на ОСОБА_3 штрафу за адміністративне правопорушення.

Доказів того, що автомобіль належить на праві власності чи перебуває на праві користування на підставі відповідного договору у ФОП ОСОБА_3 позивачем не надано.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що під час руху, 31.07.2010р. по вул. Гв. Широнинців у м. Харкові, ОСОБА_3 здійснював підприємницьку діяльність, зокрема, позивачем не надано дорожніх листів, або інших доказів використання автомобіля у його господарській діяльності, а не у приватних цілях.

З наведеного в сукупності вбачається, що моральна шкода могла бути заподіяна ОСОБА_3 лише, як фізичній особі, оскільки суб'єкту підприємницької діяльності можуть бути завдані лише втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При розгляді спорів про відшкодування шкоди крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Скаржником не надано належних доказів, які б свідчили про заподіяння моральної шкоди ФОП ОСОБА_3 та причинного зв'язку між зупиненням 31.07.2010р. громадянина ОСОБА_3 інспектором ІДПС м. Харкова, прийняттям постанови від 31.07.2010р. №АХ №212458 у справі про адміністративне правопорушення про накладення на ОСОБА_3 штрафу у розмірі 260грн. та заподіянням апелянту як суб'єкту підприємницької діяльності моральної шкоди у вигляді душевних страждань.

З урахуванням викладеного, доводи, викладені в апеляційній скарзі Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014р. у справі №922/4541/13 слід скасувати в частині припинення провадження у справі щодо стягнення шкоди, завданої у вигляді понесених судових витрат у розмірі 656,53грн., з прийняттям в цій частині нового рішення, яким відмовити в задоволенні позову щодо стягнення 656,53грн. шкоди, завданої у вигляді понесених судових витрат, в решті рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за подання апеляційних скарг покласти на заявників цих апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п.2 ч.1 ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА :

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014р. у справі №922/4541/13 скасувати в частині стягнення 659,93грн. шкоди, завданої у вигляді понесених судових витрат, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову щодо стягнення 659,93грн.

3.В решті рішення господарського суду Харківської області залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 15.07.2014р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Лакіза В.В.