Рішення № 39859988, 16.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9748/14 16.07.14За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Каштан"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна"

про стягненням заборгованості в порядку регресу в розмірі 3 665,47 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Петренко Р.О., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Каштан» (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (далі - відповідач) про стягненням заборгованості в порядку регресу в розмірі 3 665,47 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/9748/14, розгляд справи призначено на 25.06.2014 р.

23.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву.

У судове засідання 25.06.2014 р. представник позивача не з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 23.05.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/9748/14 позивач не виконав.

У судове засідання 25.06.2014 р. представник відповідача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 23.05.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/9748/14 відповідач виконав.

Враховуючи те, що представник позивач у судове засідання 25.06.2014 р. не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням позивачем вимог ухвали господарського суду міста Києва від 23.05.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/9748/14 та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 16.07.2014 р.

У судове засідання 16.07.2014 р. представник позивача не з'явився.

Представник відповідача у судове засідання 16.07.2014 р. з'явився, надав свої пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13 вересня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» (далі - страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Каштан» (далі - позивач) було укладено Договір добровільного страхування транспортних засобів № 91-2012 Каско (далі - Договір), відповідно до умов якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1.

ОСОБА_2 18.01.2013 р. об 11 год. 30 хв. у м. Львів по вул. Січ. Стрільців, керуючи транспортним засобом марки «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2, під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечно, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 08.02.2013 р. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Позивачем був складений та підписаний страховий акт № С-25-00-05-13-К1 від 06.09.2013 р., згідно з яким пошкодження автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_1, внаслідок ДТП, яка сталась 18.01.2013 р., визнано позивачем страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 4 175,47 грн.

На підставі складеного позивачем страхового акту № С-25-00-05-13-К1 від 06.09.2013р. позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 4 175,47 грн. на користь страхувальника, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 2446 від 06.09.2013 р. (на суму 1 000,00 грн.), № 2709 від 02.10.2013р. (на суму 1 000,00 грн.), № 2829 від 16.10.2013 р. (на суму 1 000,00 грн.) та № 2882 від 22.10.2013 р. (на суму 1 175,47 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/2516420.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, на підставі вищезазначених норм та у зв'язку з укладенням Полісу № АВ/2516420 відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2.

Враховуючи те, що цивільно-правову відповідальність власника автомобіля марки «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2, на момент скоєння вищезазначеної ДТП було застраховано відповідачем, що підтверджується Полісом № АВ/2516420, а винна у скоєнні ДТП особа законно керувала вказаним автомобілем, відповідач згідно з статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" зобов'язаний в межах ліміту відповідальності виплатити страхове відшкодування позивачу.

Позивач звернувся до відповідача із претензією про виплату страхового відшкодування в порядку регресу вих. № 109 від 14.04.2014 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зазначену претензію отримав 17.04.2014 р.

Листом вих. № 1966 від 05.05.2014 р. відповідач повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку із тим, що позивачем було пропущено 1-річний строк звернення до відповідача із відповідною заявою.

В свою чергу, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає суду про те, що посилання відповідача на приписи п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставними, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права не може бути обмежено жодним нормативно-правовим актом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує, що претензія про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № 109 від 14.04.2014 р. від позивача відповідачем була отримана лише 17.04.2014 р., тобто більше ніж через рік з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, а відтак, з огляду на положення ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Суд погоджується з позицією відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі № 6-112цс13 при виплаті страховою компанією страхового відшкодування згідно ст. 993 Цивільного кодексу України, до неї переходить права вимоги потерпілого, а не відбувається набуття такого права в порядку регресу.

Таким чином, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що внаслідок проведеної страхової виплати відбувається заміна кредитора в зобов'язанні, а тому продовжує існувати зобов'язання із заміненим кредитором.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, пунктом 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, позивач для отримання страхового відшкодування повинен був звернутися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з дати ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, при цьому, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано відповідачу заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування з пропуском строку, передбаченого п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вищезазначена ДТП сталася 18.01.2013 р.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропуском однорічного строку на подання відповідної заяви.

Крім того, посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002 як на підставу для задоволення позовних вимог, не береться судом до уваги, враховуючи наступне.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 зазначено, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

При цьому, суд звертає увагу, що в даному випадку мова йде не про використання суб'єктом правовідносин інших, крім судового, засобів правового захисту, а про належне виконання позивачем приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки виконання вказаного закону не може кваліфікуватись як використання інших засобів правового захисту.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 3 665,47 грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Повне рішення складено 21.07.2014 р.

Суддя О.В. Нечай