Рішення № 39853644, 11.07.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 липня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - Боднар О.В.

суддів - Кеміня М.П., Джуги С.Д.

при секретарі - Гаврилко В.С.

з участю - представників ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни, що діє від імені Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Виноградівського районного суду від 01 квітня 2014 року справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому посилаючись на те, що відповідач у строк до 01.06.2011 р., встановлений укладеним між сторонами кредитно-заставним договором № MKV0AU04526044 від 01.06.2006 р., належним чином не виконав свого зобов'язання, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 10.12.2013 р. становить 84 609,12 грн., з яких 18 925,67 грн. - заборгованість за кредитом, 30 488,05 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 2 227,94 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 32 967,46 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, просило стягнути з відповідача цю заборгованість користь позивача.

Рішенням Виноградівського районного суду від 01 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 витрати, на правову допомогу в сумі 6 025,00 грн. (а.с.102-107).

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» з посиланням на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.112-121).

Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано положення ст.1056-1 ЦК України, які не відносяться до даних правовідносин; підвищення відсоткової ставки позивачем є правомірним; на підтвердження наявної заборгованості позивачем надані всі необхідні докази, а саме: копія кредитного договору, розрахунок заборгованості за договором, в якому вказані суми погашення заборгованості, нарахування відсотків, пені, комісії; неправильним є застосування судом загальної позовної давності, оскільки договір укладено на строк до 01 червня 2011 року, а сторони в договорі передбачили збільшення позовної давності до п'яти років. Крім того, необґрунтованим є стягнення з позивача витрат на правову допомогу, оскільки такої вимоги відповідачем не заявлялось, розмір витрат не підтверджений жодними доказами.

Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом 19 грудня 2013 року, то він пропустив визначену законом позовну давність за своїми вимогами в частині стягнення заборгованості за кредитом за період до 19 грудня 2010 року та в повному обсязі заборгованості по процентам, комісії та пені.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Судом встановлено, що 01 червня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 було укладено кредитно-заставний договір № MKV0AU04526044, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 47 817,00 грн. на купівлю авто та сплату страхових платежів шляхом перерахування на рахунок торгівельно-сервісного підприємства, зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 1,50 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і сплатою винагороди за надання фінансового інструменту (комісії) в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісячно з кінцевим терміном повернення 01 червня 2011 р. (а.с.8).

Згідно з п.1.1. договору щомісяця в період сплати, з «1» по «5» число, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 044,75 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотках, комісії.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Відповідно до п.4.2 договору, при порушенні зобов'язань по погашенню платежів за договором відповідач зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі, зазначеному у п.1.1. договору. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються відповідачем окремо понад зазначену в п.1.1. суму щомісячного платежу за кредитним договором, разом з несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу (а.с.11).

Згідно з п.5.1. договору при порушенні відповідачем будь-якого зобов'язання за договором він зобов'язується сплатити банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожний день прострочення (а.с.12)

Пунктом 1.2. договору передбачено, що позичальник доручає банку без додаткового узгодження здійснювати списання та перерахування кредитних коштів з кредитного рахунку на користь ТСП та банку.

В забезпечення виконання зобов'язань по погашенню кредиту, відсотків, винагороди та комісії відповідач надав банку у заставу легкове авто ВАЗ 21099 реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с. 8).

В рішенні суд першої інстанції зазначив, що не дивлячись на те, що в матеріалах справи відсутні відомості про виконання позивачем п.1.1. договору про надання кредиту шляхом перерахування на рахунок торгівельно-сервісного підприємства кредитних коштів, сторонами не оспорюється виконання позивачем умов договору щодо надання відповідачу кредитних коштів у сумі 47 817 грн. (а.с.103).

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором, ОСОБА_4 належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, останній платіж був здійснений ним 23.06.2010 року (а.с. 5-7), наслідок чого у нього утворилась заборгованість.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

В письмових запереченнях на позовну заяву представник відповідача вказував на те, що позивач пропустив визначений законом строк позовної давності для звернення до суду. У зв'язку з чим, а також враховуючи інші підстави, просив відмовити позивачу в задоволенні його вимог (а.с. 61-66).

Відповідно до абз. 8 п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 06 листопада 2013 року, прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов (ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі про те, що сторони погодились збільшити позовну давність до п'яти років спростовуються матеріалами справи та поясненнями представника позивача, наданими під час розгляду справи апеляційним судом.

В судовому засіданні представник позивача пояснила, що відповідача було повідомлено про підвищення розміру відсоткової ставки та надала на підтвердження цього копію листа-повідомлення про підвищення відсоткової ставки до від 25.12.2008 р. та реєстр відправлених заказних листів № 504 avt від 07.01.2009 р. (а.с.170-172). Як вбачається з наданого банком реєстру, він датований 07 січня 2009 року, відповідно до штемпелю відділу зв'язку, вказані в ньому листи відправлені 09 січня 2009 року.

Проте, 09 січня 2009 року набрав чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким ЦК України доповнено ст.1056-1 якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього стоку кредитного договору, установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідач заперечує отримання ним повідомлення про зміну відсоткової ставки, а позивач, не надав доказів отримання відповідачем такого повідомлення.

Відповідно до правової позиції ВСУ, висловленої в постанові від 12.09.2012 р., по справі 6-57 цс 12, факту відправлення повідомлення про підвищення процентної ставки за кредитним договором в односторонньому порядку недостатньо для того, щоб вважати, що боржник належним чином повідомлений про зміну умов кредитного договору.

За таких обставин, підвищення банком розміру відсотків за користування кредитом, та нарахування сум заборгованості з врахуванням такого підвищення суперечить вимогам закону.

Як вже зазначалося, договором передбачено строк повернення кредиту до 01 червня 2011 року. Банк звернувся з позовом 19 грудня 2013 року.

За таких обставин правильним є стягнення платежів в сумі 1 044,75 грн., визначеній договором, лише починаючи з 01 січня 2011 року та до 01 червня 2011 року, тобто в межах строку позовної давності, яка обчислюється з моменту пропущення строку погашення кожного наступного платежу, що становить суму 6 268,50 грн. (6 платежів * 1 044,75 грн.).

Відповідно до п.4.2 договору при порушенні зобов'язання відповідач сплачує відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі, з розміру визначеного в п.1.1. договору на суму залишку заборгованості за кредитом, яка становить 18 925,67 грн., в тому числі і станом на момент подання позову 19 грудня 2013 року. Як уже зазначалося, п. 1.1. договору визначений наступний розмір відсотків - 1,5 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (18 % річних).

З врахуванням наведеного з відповідача підлягають до стягнення відсотки за період з 19.12.2010 р. по 19.12.2013 р. в сумі 20 439, 72 грн. (18 925,67 грн. * 3% * 36 місяців).

Порядок нарахування комісії визначений в п.1.1. договору, відповідно до якого відповідач повинен сплачувати щомісячно 0,20 % комісії від суми виданого кредиту. Тобто, 47 817,00 грн. (сума виданого кредиту) * 0,20 % * 36 місяців, що дорівнює 3 442,82 грн.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Позивач заявляв вимогу про стягнення з відповідача заборгованості по комісії за користуванню кредитом в розмірі 2 227,94 грн., яка і підлягає до стягнення.

Відповідно до п.5.1 договору відповідач зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочення. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Тобто, сума пені визначається наступним чином: 6 268,50 грн. (сума простроченого платежу) * 0,15 % * 365 днів, що дорівнює 3 432,00 грн.

Враховуючи наведене, загальна сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає до стягнення з відповідача н а користь позивача, становить 32 368,16 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В лютому 2014 року представником відповідача ОСОБА_2 було подано заяву про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 6 025,00 грн., яка підтверджується довідкою керівника адвокатського бюро АБВБ14-01/24-6 від 13.02.2014 р., банківськими квитанціями № 14 від 28.01.2014 р. та № 30 від 12.02.2014 р. (а.с. 55-59). Оскаржуваним рішенням вказана сума була стягненута з позивача на користь відповідача.

Оскільки банк заявляв вимогу про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором в розмірі 84 609,12 грн., а апеляційний суд визначив суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача в розмірі 32 368,16 грн., топозовні вимоги банку задоволено на 38,26 %.

При розгляді справи апеляційним судом представник відповідача ОСОБА_2 надав Довідку № АБВБ 14-01/24-20 від 11.07.2014 р., в якій зазначено розрахунок витрат на надання правової допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції (а.с. 184) та оригінал квитанції № 8547288 від 17.06.2014 року (а.с. 161), з якої вбачається, що ОСОБА_4 здійснив оплату на правову допомогу згідно договору № АБВБ 14-01-24 в сумі 5 000,00 грн., яку ОСОБА_2 просив стягнути з позивача на користь відповідача.

Відповідно до розміру задоволених позовних вимог, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 3 719,83 грн. витрат на правову допомогу у суді першої інстанції та 3 100,00 грн. у суді апеляційної інстанції, а з відповідача на користь позивача - 647,43 грн. судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.88, 307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст. 258, 260, 261, 1050, 1054 ЦК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни, що діє від імені Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Виноградівського районного суду від 01 квітня 2014 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4, мешканця АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», м.Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, заборгованість за кредитно-заставним договором № MKV0AU04526044 від 01 червня 2006 року в сумі 32 368,16 грн. (тридцять дві тисячі триста шістдесят вісім грн. шістнадцять коп.), в тому числі 6 268,50 грн. - заборгованість за кредитом, 20 439, 72 грн. - відсотки за користування кредитом, 2 227,94 грн. - комісія, 3 432,00 грн. - пеня, та 647,43 грн. судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» м.Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299 на користь ОСОБА_4, мешканця АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, витрати на правову допомогу в сумі 6 819,83 грн. (шість тисяч вісімсот дев'ятнадцять грн. вісімдесят три коп.).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

С у д д і:

Кемінь М.П. Боднар О.В Джуга С.Д.