Ухвала суду № 39852855, 16.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/9991/59736/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012

у справі № 2а-14236/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехнік-ЕМВ»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехнік-ЕМВ» (надалі - позивач, ТОВ «Сантехнік-ЕМВ») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2011 № 0000182320 та № 0000192230 з підстав непідтвердження фактичного виконання укладених господарських договорів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладених між позивачем та його контрагентом договорів підтверджується належно оформленими первинними документами, чим спростовано доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2012.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваного судового рішення.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010 по взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», про що складено акт від 14.02.2011 № 68/1-23-20-36133488.

На підставі вказаного акта відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 28.02.2011 № 0000182320, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 160 026,00 грн., з яких: 836 821,00 грн. - за основним платежем, 209 205,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; податкове повідомлення-рішення від 28.02.2011 № 0000192230, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 307 533,00 грн., з яких: 1 046 026,00 грн. - за основним платежем, 261 507,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачеві було направлено письмовий запит від 02.10.2010 № 24906/10/23-2010 про надання пояснень з приводу господарських відносин з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та їх документального підтвердження. У відповідь на вказаний запит були направлені пояснення від 22.12.2010 № 57, у яких підтверджено перебування у правовідносинах із вказаною юридичною особою та повідомлено про зникнення у ніч з 13 на 14 жовтня 2010 року деякого майна ТОВ «Сантехнік-ЕМВ», серед якого: коробка з документацією по взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та системний блок комп'ютера, модем.

Дії податкового органу у разі отримання від платника податків повідомлення про втрату документів, пов'язаних з предметом перевірки, регламентовано п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України, який діяв на момент проведення перевірки.

У відповідності до п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в п. 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Із наведеної норми вбачається, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, отримавши від ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» повідомлення про викрадення документів, зобов'язана була надати йому 90 днів для відновлення таких документів та протягом вказаного строку не здійснювати відповідних перевірок.

Позивач повідомив відповідача про крадіжку документів, яка мала місце 13-14 жовтня 2010 року, лише листом від 22.12.2010 № 57, тобто з порушенням строку, встановленого п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України.

Разом з тим, Податковий кодекс України не містить вказівки на те, що порушення платником податків строку направлення до податкового органу повідомлення про втрату документів може бути підставою для ненадання такому платнику податків строку для відновлення втрачених документів та неперенесення строків проведення перевірки.

У зв'язку з цим колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку про те, що податковий орган зобов'язаний був надати ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» 90-денний строк з дня отримання повідомлення для відновлення документів.

Таким чином, відповідачем, в порушення п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України, у період з 28 січня по 07 лютого 2011 року було проведено перевірку, складено акт від 14.02.2011 № 68/1-23-20-36133488 та винесено податкові повідомлення-рішення від 28.02.2011 № 0000182320 та № 0000192230.

Слід зазначити, що ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» відновило документи по взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та надало їх до суду першої інстанції, які прийняті до уваги не були.

З огляду на те, що вищевказані дії були вчинені податковим органом передчасно та без дотримання вимог п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України, суд апеляційної інстанції, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, зазначив, що суд першої інстанції під час розгляду та вирішення даної справи зобов'язаний був прийняти надані позивачем документи первинного бухгалтерського обліку на надати їм правову оцінку.

Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що судовим рішенням у кримінальній справі було встановлено, що від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп» складенням фінансово-господарських документів, зміст яких не відповідає дійсності, займалася особа, не встановлена слідством.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України від 27.04.2011 було закрито кримінальну справу, порушену відносно ОСОБА_4 та невстановлених слідством осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп», за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Таким чином, доводи податкового органу про те, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп» є фіктивним підприємством спростовуються вищевикладеним.

Також, відповідач посилався на постанову Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011, якою було закрито кримінальну справу у відношенні директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість), у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію», якою встановлено, що від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп» були складені документи фінансово-господарської діяльності, зміст яких не відповідає дійсності.

Однак, вказаним судовим рішенням не було встановлено безтоварності угод, укладених між ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та іншими його контрагентами, в тому числі ТОВ «Сантехнік-ЕМВ».

У зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду доречно зазначила, що постанова Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 не є належним доказом у даній справі, а висновок податкового органу про те, що угоди між ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» є фіктивними, підлягає доведенню в порядку, встановленому ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте доказів, які б підтверджували вищевказаний висновок відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України України, надано не було.

Натомість, позивачем письмовими доказами було підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» було укладено договори від 03.10.2008 № 6/10 та від 31.12.2009 № 10/12, згідно яких ТОВ «С.Дж.Р.Груп» зобов'язувалося власними та залученими силами та засобами виконати монтаж внутрішніх санітарно-технічних систем. На підтвердження виконання вказаних договорів були складені довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання виконаних робіт, складених за типовою формою КБ-3 та КБ-2в, що затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554.

На підтвердження використання робіт, виконаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп», у межах власної господарської діяльності ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» надало суду копії договорів підряду, укладених із ЗАТ «Енергомонтажвентиляція», ТОВ «Спецбудкомплект», ПП «Механіки України».

З пояснень представника позивача вбачається, що договори від 03.10.2008 № 6/10 та від 31.12.2009 № 10/12 було укладено з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» із метою виконання ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» своїх зобов'язань перед вищезазначеними контрагентами, що підтверджується, зокрема, письмовими поясненнями головного інженера ЗАТ «Енергомонтажвентиляція», який зазначив, що до виконання робіт ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» залучало субпідрядником ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Досліджені судом апеляційної інстанції первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про те, що твердження податкового органу та суду першої інстанції про заниження позивачем своїх зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток є необґрунтованими та такими, що суперечать доказам, які містяться в матеріалах справи. Натомість, позовні вимоги ТОВ «Сантехнік-ЕМВ» про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2011 № 0000182320 та № 0000192230 обґрунтовано задоволені судом апеляційної інстанції.

Відтак, наведене підтверджує правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови від 06.09.2012 та скасуванні рішення суду першої інстанції, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі № 2а-14236/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. ШипулінаЗ оригіналом згідно