Ухвала суду № 39852528, 15.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2014 р. м. Київ К/800/2990/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова ОВ..

за участю секретаря: Титенко М.П.

представників:

позивача: Нижника О.М., Бажана В.П.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року

у справі № 804/1878/13-а

за позовомПублічного акціонерного товариства «Дніпроазот» доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дніпроазот» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Дніпроазот») звернулось з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, СДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дніпроазот» відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2013 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Дніпроазот», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу СДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Дніпроазот» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 03.01.2013 року №8/17-0/05761620.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 135.5.11 п. 135.5 ст. 135, пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3793247 грн., п. 33.1 ст. 33, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 16505372 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.01.2013 року №0000091700, яким ПАТ «Дніпроазот» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 793 247 грн. (за основним платежем - 3793247 грн., штрафні (фінансові) санкції - 0 грн.), та №0000071700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 24 758 058 грн. (за основним платежем - 16505372 грн., штрафні (фінансові) санкції - 8252686 грн.).

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ листом від 17.06.2013 року №18055/10/17.3-11 відкликала податкове повідомлення-рішення від 24.01.2013 року №0000091700 про визначення ПАТ «Дніпроазот» грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 3793247 грн.

Відповідно до вимог пп. 60.1.2 п. 60.1, ст. 60 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.

Згідно п. 60.3 ст. 60 ПК України у випадках, визначених пп. 60.1.2 п. 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки, відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства не скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.01.2013 року №0000091700, воно не вважається відкликаним.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки зазначено, що СДПІ було встановлено заниження ПАТ «Дніпроазот» доходу, що враховується при обчисленні об'єкту оподаткування на суму 16492377 грн.

Відповідач дійшов висновку про порушення ПАТ «Дніпроазот» пп. 135.5.11 п. 135.5 ст. 135, пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України, заниження доходу за 2 квартал 2011 року на суму 16492377 грн. та податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 3793247 грн., виходячи з того, що у зв'язку з реалізацією ПАТ «Дніпроазот» власної продукції (карбаміду) на експорт згідно з контрактами, укладеними між позивачем та фірмою «Claresholm Marketing LTD» (Британські Віргінські острови) за цінами, що є нижчими, ніж «звичайна ціна».

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до вимог пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Підпунктом 135.5.11 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що до складу доходів відносяться інші доходи, які включають, зокрема, доходи визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155-161 ПК України.

Згідно пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) дохід, отриманий платником податків від продажу товарів (виконання робіт, наданих послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи. послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Дніпроазот» здійснювало поставки (карбаміду) на користь компанії «Claresholm Marketing LTD» (Британські Віргінські острови) за контрактами (з урахуванням додатків) №141775 від 31.03.2011 року, №141774 від 25.03.2011 року за ціною 315 доларів США та за контрактами (з урахуванням додатків) №05761620-840/139703 ТІS від 23.09.2009 року, №05761620-840/139704 ОРZ від 23.09.2009 року за ціною 308 доларів США.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ціна карбаміду, який експортувався позивачем у травні 2011 року компанії «Claresholm Marketing LTD» (308 та 315 доларів США) відповідає цінам, які вказані в аналізі цін на продукцію ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», яка реалізувалася на експорт, згідно якого ціна карбаміду у травні 2011 року складала 308,77 доларів США та ціні, яка вказана в аналізі зовнішньоекономічних операцій України з карбамідом у травні 2011 року, підготовленому ДП «Черкаський ДНІІТЕІ у хімічній промисловості», згідно якого сереньоекспортна ціна карбаміду у травні 2011 року склала 2516,50 грн./т, що за офіційним курсом гривні станом на травень 2011 року (7.97) складає 315,7 доларів США., згідно інформації Державної служби статистики (лист від 04.01.2013 року №15.1-20/5 Пі) середня ціна карбаміду, реалізованого у травні 2011 року на експорт склала 315,26 доларів США.

Отже, колегія суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що метод визначення податковим органом «звичайної ціни» (без урахування відмінностей умов поставки) суперечить вимогам пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки, при її визначенні, відповідачем не було враховано такі чинники, як кількість (обсяг) товару (обсяг товарної партії), строк виконання зобов'язань, умови платежів, розрив у часі між укладенням контрактів та поставкою продукції, кон'юнктуру ринку, характеристики товару, умови доставки.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 24.01.2013 року №0000071700 став висновок СДПІ про завищення ПАТ «Дніпроазот» показників податкового кредиту за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року в сумі 16505372 грн.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою правомірності формування податкового кредиту з урахуванням даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що ПАТ «Дніпроазот» на підставі п.201.10 ст.201 ПК України до податкових декларацій з ПДВ за вищевказаний період, а саме: за вересень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року, січень - червень 2012 року, надані додатки 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)». До заяв надані завірені копії податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, актів приймання-передачі. Під час перевірки також було встановлено, що згідно скарг на постачальника до податкового кредиту включені податкові накладні за минулі у відношенні до звітного періоду у вересні 2011 року суму ПДВ - 16154444,04 грн., у грудні 2011 року суму ПДВ - 276329,51 грн., у лютому 2012 року на суму ПДВ - 72870,48 грн., у березні 2012 року на суму ПДВ - 4781,17 грн., у квітні 2012 року на суму ПДВ - 29,27 грн., у травні 2012 року на суму ПДВ - 787,50 грн., у червні 2012 року на суму - ПДВ - 130,06 грн.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що ПАТ «Дніпроазот» втратило право на включення до складу податкового кредиту звітного податкового періоду сум ПДВ, включених на підставі наданої заяви зі скаргою на постачальника, що відмовився у наданні податкової накладної та/або надав неналежним чином оформлений документ (відсутні чи помилково заповнені обов'язкові реквізити податкової накладної, передбачені чинним законодавством), у разі надання такої заяви до звітної декларації по операціях, перша подія по яких сталася у періоді іншому ніж звітний.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно до вимог п. 20 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 року №41 (який був чинним на момент спірних правовідносин) у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) - для декларації. Згідно п.20 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року №1492 були передбачені аналогічні вимоги.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно поданих позивачем декларацій з ПДВ з додатками 8, до податкового кредиту ПАТ «Дніпроазот» були включені податкові накладні за минулі періоди:

- у вересні 2011 року на суму ПДВ 16150444,04 грн. за податковою накладною №2 від 13.05.2011 року;

- у грудні 2011 року на суму ПДВ 276329,51 грн. за податковою накладною №1 від 13.05.2011 року;

- у лютому 2012 року на суму ПДВ - 72870,48 грн. за податковою накладною №27 від 13.01.2012 року, №5 від 06.01.2012 року , №4 від 10.01.2012 року;

- у березні 2012 року на суму ПДВ - 4781,17 грн. за податковою накладною №102/002 від 13.02.2012 року, №270 від 15.02.2012 року, №17407 від 28.02.2012 року;

- у квітні 2012 року на суму ПДВ - 29,27 грн. за податковою накладною №20 від 06.03.2012 року;

- у травні 2012 року на суму ПДВ - 787,50 грн. за податковою накладною №166 від 13.04.2012 року;

- у червні 2012 року на суму ПДВ - 130,06 грн. за податковою накладною №3929700 та №3929701 від 31.05.2012 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що ПАТ «Дніпроазот» реалізувало своє право на включення до податкового кредиту відповідних сум ПДВ на підставі отриманих податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати складання відповідних податкових накладних.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом апеляційної інстанції, ПАТ «Дніпроазот» надано первинні документи, у тому числі платіжні, з яких вбачається оплата товару, послуг ПДВ та які підтверджують реальність господарських операцій, за якими був сформований податковий кредит на загальну суму 16505372 грн.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов