Ухвала суду № 39852366, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/9991/21025/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіроява І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Суньової Є.В., Сагіна Д.А.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012

у справі № 2а-7931/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-газсервіс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.05.2011 № 0000540700 та № 0000550700.

Постановою окружного адміністративного суду від 22.08.2011 у задоволенні позову відмовлено з посиланням на формування позивачем даних податкового обліку за номінально оформленими операціями, які не опосередковувалися фактичним рухом активів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнані протиправними та скасовані. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, складеними особами з необхідним обсягом податкової та господарської правосуб'єктності.

Посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції вимогам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ шляхом зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося в період з 01.03.2010 по 31.03.2010.

За результатами цієї перевірки податковою інспекцією складено акт від 21.04.2011 № 2049/0700/30480014 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 19.05.2011 № 0000550700, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 284 848 грн. (у тому числі 227 878 грн. за основним платежем та 56970 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 19.05.2011 № 0000540700, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 857 392 грн.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії слугували висновки податкового органу про отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди за відсутності реальних фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» (далі - ТОВ «С.Дж.Р. Груп»), товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Снек» (далі - ТОВ «Дон-Снек») та приватним підприємством «Егеста» (далі - ПП «Егеста»).

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту первинною документацією покладений на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який обчислює кінцеву суму податку, що підлягає сплаті до бюджету. Невиконання платником умов щодо достовірності відомостей є підставою для висновку про невірне визначення бази оподаткування, неповну сплату податку та підставою для притягнення платника до податкової відповідальності.

Податковий кредит з ПДВ має заявний характер, у зв'язку з чим саме на платника покладено обов'язок довести правомірність та обґрунтованість зменшення бази оподаткування ПДВ, у тому числі шляхом подання документів, які відповідають критеріям статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому підтверджувальні документи повинні відображати достовірну інформацію та підтверджувати реальність виконаної операції.

Відтак платники зобов'язані вживати усі заходи, встановлені законодавством, для представлення достовірних первинних документів, на підставі яких відбувається нарахування та сплата податків.

У справі, що переглядається, встановлено, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано позивачем за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Дон-Снек» за договором постачання від 04.03.2010 № 04/03-10В; при цьому оплата за цим договором здійснювалася позивачем на користь третьої особи - ТОВ «С.Дж.Р. Груп»; за фактом здійснення позивачем авансового платежу в сумі 6 511 620 грн. постачальник (ТОВ «Дон-Снек») виписав Товариству податкову накладну від 31.03.2010 № 3052 на загальну суму 6 511 620 грн. (у тому числі 1 085 270 грн. ПДВ).

У зв'язку з неможливістю ТОВ «Дон-Снек» виконати зобов'язання за вказаним договором поставки за угодою від 03.02.2011 цього контрагента було замінено новим постачальником - ПП «Егеста».

Проведеними відносно усіх названих контрагентів Товариства контрольними заходами встановлено, що усі ці особи мають ознаки анонімних структур, а саме: зареєстровані за адресами масової реєстрації, не звітували до податкового органу або подавали звітність з мінімальними або нульовими показниками, не мають основних засобів, працівників та осіб, прирівняних до працівників за договорами цивільно-правового характеру. Згідно з установчими документами керівником ТОВ «С.Дж.Р. Груп» у розглядуваному періоді значився ОСОБА_3, який заперечив свою причетність до фінансово-господарської діяльності цього товариства; ТОВ «Дон-Снек» перебуває у ліквідаційній процедурі у зв'язку з банкрутством.

Позивачем не представлено будь-яких доказів фактичного виконання ПП «Егеста» поставок товару в адресу Товариства; подані позивачем договір поставки, угода про заміну сторони у зобов'язанні та податкові накладні не можуть вважатися достатнім документальним підтвердженням фактичного ввчинення об'єктивно необхідних дій у процесі виконання розглядуваних поставок (транспортування товару на шляху від виробника до кінцевого покупця, його зберігання, прийняття за кількістю та якістю) ПП «Егеста»; зазначений контрагент взагалі не фігурує у будь-яких документах, складених на виконання угоди від 03.02.2011 про заміну сторони за договором поставки.

А відтак оцінивши наявні у справі докази у сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції цілком об'єктивно погодився з правовою позицію ДПІ про безтоварний характер спірних операцій.

Адже подані Товариством документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності врахування понесених витрат по сплаті ПДВ при визначенні об'єкта оподаткування податку на додану вартість, позаяк містять недостовірні відомості про операції та їх учасників, не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Між тим, апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, послався на те, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджена документально. При цьому апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів. Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі справи.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 у справі № 2а-7931/11/2670 скасувати.

3. Постанову окружного адміністративного суду від 22.08.2011 у справі № 2а-7931/11/2670 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.І. Бухтіярова І.В. Приходько