Ухвала суду № 39834037, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/9991/74241/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 03.07.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по

роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського

окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного

адміністративного суду від 28.10.2011

у справі № 2а-5904/11/270

за позовом Публічного акціонерного товариства „Екоенергія"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з

великими платниками податків у м. Луганську

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Екоенергія" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про скасування податкових повідомлень - рішень № 0002238012 від 24.06.2011, № 0002258012 від 24.06.2011, № 0002248012 від 24.06.2011.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності

нарахування податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.04.2011 та складено акт № 399/09-2/34621464 від 14.06.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0002238012 від 24.06.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 2074445 грн.; № 0002258012 від 24.06.2011, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 62952 грн., штрафні (фінансові) санкції 1 грн.; № 0002248012 від 24.06.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 5110 грн.: основний платіж 4088 грн., штраф 1022 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", до податкового кредиту за грудень 2010 року включено суму податку на додану вартість у розмірі 4087, 52 грн. по виконання ТОВ „Монтаж-демонтаж проект" робіт по бурінню свердловин на підставі податкової накладної № 107 від 28.12.2010, яка не містить інформації щодо прізвища особи, яка її склала.

Документи, які підтверджують факт виконання робіт та отримання послуг по бурінню свердловин, до перевірки не надані, актом Ленінської МДПІ у м. Луганську №75/23-34721183 від 04.03.2011 встановлено незнаходження ТОВ „Монтаж-демонтаж проект" за юридичною адресою, а також те, що у ТОВ „Монтаж-Демонтаж-Проект" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а тому, згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, укладені угоди є нікчемними.

Крім того, у березні та квітні 2011 року ПАТ „Екоенергія" до складу податкового кредиту віднесено 2201221, 17 грн. за придбання двухжаротрубного двухходового котла 2БНТ-ПЕ 50.0-23 від ТОВ „Омнітех", оскільки податкові накладні не містять прізвища особи, яка їх склала, посилаючись на акт документальної планової виїзної перевірки № 380/08-2/34621464 від 24.05.2011 зазначено, що правочин між ПАТ „Екоенергія" та ТОВ „Омнітех" є нікчемним, укладений без мети настання реальних наслідків, жодного сертифіката якості чи відповідності товару, який нібито було отримано від ТОВ „Омнітех" не надано.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 - 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, фактичне виконання спірних контрактів підтверджується видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011 у справі № 2а-5904/11/270 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011 у справі № 2а-5904/11/270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко