Ухвала суду № 39831894, 08.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2014 рокусправа № 808/6508/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Хортицькому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби від 28.03.2013 р. №0000141720.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період часу з 14.02.2013 року по 06.03.2013 року фахівцями відповідача було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., про що складено акт перевірки від 14.03.2013 р. №224/172/НОМЕР_1.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся у сумі 11664 грн. та п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, чим занижено податкових зобов'язань з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся у сумі 79924 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення від 28.03.2013 р. №0000141720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 108349 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем - 91588 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16761 грн. 50 коп..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, у зв'язку з чим спірне рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 79927 грн. по взаємовідносинах з ПП ВКФ "СВ Плюс", ТОВ "ВКФ "Плутон трейд", ТОВ "Імпульс плюс 2010", ТОВ "Форганг ГМБХ" та ПП «ОСОБА_2».

В акті перевірки, в розділі "Податковий кредит" зазначено, що на підставі інформації, яка надійшла до ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя за результатами відпрацювання вказаних підприємств - контрагентів, з'ясовано, що проведеними перевірками ПП ВКФ "СВ Плюс" (акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 03.09.2012р. №836/2211/32192377), ТОВ "ВКФ "Плутон трейд" (акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 02.08.2011 №3547/2305/37363648), ТОВ "Імпульс плюс 2010" (акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харків від 09.12.2011р. №1114/2302/37363648) та ТОВ "Форганг ГМБХ" (акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 03.09.2012р. №839/2221/37359385), не підтверджено господарські операції вказаних підприємств у зв'язку з відсутністю у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), а також не встановлено факту передачі товарів (послуг) до підприємств покупців.

Відповідач, приходячи до висновку про нікчемність договорів між позивачем та його контрагентами, зокрема, посилається на наявність документів (акти про місцезнаходження, висновки спеціалістів НДЕКЦ при ГУМВСУ, матеріали кримінальної справи), які зазначені в актах перевірки інших ДПІ, що надійшли до відповідача. Проте, з зазначеними документами відповідач не був ознайомлений під час перевірки та складання акту.

Дослідивши дані обставини справи, колегія суддів не погоджується з висновками відповідача викладеними в акті перевірки щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами договорів, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно до ст. 9 Закону України від 16.07.99р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України №996-XIV передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також, варто зазначити, що згідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі - Закон України №168) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

У відповідності до п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України (чинного на час правовідносин) податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно до пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Варто відзначити, що акт перевірки не містить жодних посилань податкового органу про те, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позивачем суду були надані докази, що підтверджують реальне вчинення господарських операцій, що в свою чергу не виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями.

Отже, дослідивши дані матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що пред'явлені до перевірки документи (договори, видаткові накладні, прибуткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення) є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу своїх валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності.

Також, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно до ст. 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виходячи з вищевикладених норм законодавства, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, які на його думку, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та порушують публічний порядок не може бути беззаперечним доказом такої нікчемності, а повинен доводитись в судовому порядку шляхом подання відповідного позову на виконання законодавчо визначених повноважень.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавством, яке регулює порядок формування податкового кредиту, не передбачена можливість позбавлення платника податків права на формування показників податку на додану вартість в разі порушення його контрагентами вимог податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами (згідно зі ст. 61 Конституції України).

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року №0000141720 прийняте Державною податковою інспекцією в Хортицькому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби не відповідає п.п.1,3 ч.3 ст.2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко