Ухвала суду № 39830901, 10.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5326/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОКСИС" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОКСИС" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2013 № 0014221503.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04.11.2013 № 0014221503. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено камеральну перевірку на предмет своєчасності сплати ТОВ «ПРОКСИС» до бюджету самостійно визначеного податкового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток, за результатами якої складено акт № 1365/26-55-15-03 від 04.11.2013.

Так, в ході перевірки відповідачем встановлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, що полягали в порушенні строків сплати узгодженого податкового зобов'язання.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014221503 про застосування штрафної санкції у розмірі 19 652,59 грн., виходячи із розрахунку штрафу у розмірі 10 %.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що терміни сплати авансових внесків з податку на прибуток позивачем не порушувались.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Згідно п.2 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України платники податку на прибуток підприємств, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію відповідно до п.57.1 статті 57 цього Кодексу, сплачують у січні-лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку в розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев'ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 203.1 ст. 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації (п. 203.2 ст. 203 ПК України).

За приписами п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Із наведених норм вбачається, що Податковим кодексом України передбачено відповідальність саме за затримку сплати податкового зобов'язання, тобто не перерахування коштів до Державного бюджету України з відповідного податку у строк, встановлений Кодексом.

Як вбачається з доданих до даної позовної заяви платіжних документів, авансові внески з податку на прибуток позивачем фактично сплачені: за лютий 2013 року - 12.02.2013 п/д № 6656; за квітень 2013 року - 03.04.2013 п/д № 6771; за травень 2013 року - 14.05.2013 п/д № 6928.

При цьому, відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 17 січня 2013 року № 19 «Про затвердження Змін до бюджетної класифікації» та наказу Державної казначейської служби України від 22 січня 2013 року № 14 "Про затвердження змін до Довідника відповідності символу звітності коду класифікації доходів бюджету", Державною казначейською службою України 01 січня 2013 року відкрито нові рахунки для зарахування авансових внесків з податку на прибуток.

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 17 січня 2013 року № 19 «Про затвердження Змін до бюджетної класифікації» код 11023300 - код «Авансові внески з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів»; код 11024000 - код «Авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств».

З наведеного вбачається, що позивачем авансовий платіж податку на прибуток за лютий 2013 року було перераховано на інший код бюджетної класифікації, а саме на - 11021000, замість потрібно - 11024000.

Проте, колегія суддів вважає, що сплата юридичною особою авансового внеску вчасно, проте на інший код бюджетної класифікації через помилку не може бути підставою для нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату належних сум податку.

Так, позивач сплатив податок у відповідний бюджет у встановлений Податковим кодексом України термін, при цьому Податковий кодекс України не визначає на який рахунок потрібно зараховувати кошти та не містить норм, які встановлюють відповідальність за перерахування грошових коштів на некоректний рахунок податкового органу.

Окрім того, розділом 1 «Загальні положення» наказу Державного казначейства України від 26 червня 2002 року № 122 «Про затвердження Положення про єдиний казначейський рахунок» встановлено, що єдиний казначейський рахунок - основний рахунок держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів через систему електронних платежів Національного банку України. Єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Згідно частини 4 статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Відповідно до частини 5 статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Отже, аналіз норм Бюджетного кодексу України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету. Податки і збори (обов'язкові платежі) визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Пунктом 22.4 статті 22 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

У даному випадку ініціювання позивачем сплати необхідної суми грошового зобов'язання з авансового внеску з податку на прибуток до державного бюджету було здійснено 12 лютого 2013 року. Визначення у платіжному дорученні некоректного номера рахунку не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений строк та виникнення податкового боргу, а також, як наслідок, для застосування фінансових санкцій і пені.

При цьому, авансовий внесок з податку на прибуток у квітні та травні 2013 року позивачем сплачено по коду бюджетної класифікації 11024000 «Авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств», визначений для обліку саме зазначеного податку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості тверджень відповідача щодо порушення позивачем п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, оскільки позивач діяв у відповідності до вимог податкового законодавства України та своєчасно сплатив грошове зобов'язання з податку на прибуток, натомість, відповідач всупереч ч.2 ст.71 КАС України не довів правомірності винесеного ним податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.