Рішення № 39828422, 15.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9982/14 15.07.14За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОПЛАСТГУМА"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод гумових та латексних виробів"

третя особа без с/в на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Перша ресурсна компанія"

про визнання договору недійсним

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Івашин В.В.(дов. від 28.10.2013)

Від відповідача Брагінський П.О.(дов. від 13.02.2014)

Від третьої особи Гук Т.В. (дов. № 150/13 від 17.10.13)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про визнання договору про переведення боргу від 25.10.2012 недійсним.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.05.2014 порушено провадження у справі №910/9982/14 та призначено до розгляду на 12.06.2014.

В судове засідання 12.06.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по справі та подали додаткові докази по справі.

Суд прийшов до висновку про необхідність залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ТОВ "Перша ресурсна компанія" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 95).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.06.2014 залучено до участі у справі №910/9982/14 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Перша ресурсна компанія". Розгляд справи відкладено на 01.07.2014.

В судове засідання 01.07.2014 прибув представник третьої особи, надав пояснення по суті справи.

Представники позивача, відповідача на призначене судове засідання 01.07.2014 не прибули, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 15.07.2014.

У судове засідання 15.07.2014 з"явилися представники позивача, відповідача та третьої особи та подали пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні, обґрунтовуючи це тим, що договір про переведення боргу від 25.10.2012 не може бути визнаний недійсним, оскільки підписаний належними особами та є в наявності згода кредитора на переведення боргу від товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод гумових та латексних виробів" до товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОПЛАСТГУМА".

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «Автопластгума» (далі - позивач, новий боржник, товариство) та товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод гумових та латексних виробів» (далі - відповідач, первісний боржник) було укладено договір про переведення боргу (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору в порядку та на умовах, визначених договором, первісний боржник переводить свій борг (обов'язки) за договором № 48/11 від 13.05.2011 (далі - основний договір), укладеним між первісним боржником та товариством з обмеженою відповідальністю «Перша Ресурсна Компанія» (далі - кредитор) та зобов'язується сплатити новому боржникові за прийняття боргу визначену договором плату, а новий боржник замінює первісного боржника у зобов'язанні, що виникає із зазначеного основного договору, і приймає на себе обов'язки первісного боржника за основним договором.

Відповідно до п.2.1. договору не пізніше 26.10.2012 первісний боржник сплачує новому боржнику плату за прийняття боргу у розмірі 423 015,00 грн. (чотириста двадцять три тисячі п'ятнадцять гривень 00 копійок) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок нового боржника.

Відповідно до п.4.1. договору новий боржник зобов'язується виконати обов'язки первісного боржника перед кредитором на умовах основного договору.

Обґрунтовуючи свою вимогу про визнання договору недійсним, позивач зазначає, що щодо цього договору відсутня згода кредитора на переведення боргу від первісного боржника до нового боржника.

Крім того, на думку позивача, колишній директор ТОВ «Автопластгума» ОСОБА_4, укладаючи від імені позивача даний договір, перевищив повноваження, надані йому установчими документами.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши представників сторін суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з таким:

Як на правову підставу визнання укладеного договору б/н від 25.10.2012 року недійсним позивач посилається на статтю 203 Цивільного кодексу України.

Порушення цієї норми за висновками позивача полягає в тому, що директор позивача перевищив надані йому повноваження та уклав договір, загальна сума якого перевищує статутний капітал позивача, що в силу пп. 12 п. 8.5. Статуту позивача є порушенням.

Частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати свої повноваження (частина третя статті 92 Цивільного кодексу).

Відповідно до підпункту 12 п. 8.5. статуту до виключної компетенції Загальних зборів Учасників належить прийняття рішень про отримання Товариством кредитів та укладання договорів застави майна на суму, що перевищує розмір Статутного (складеного) капіталу Товариства.

Відповідно до п.2.1. договору не пізніше 26.10.2012 первісний боржник сплачує новому боржнику плату за прийняття боргу у розмірі 423 015,00 грн. (чотириста двадцять три тисячі п'ятнадцять гривень 00 копійок) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок нового боржника.

Зазначаючи в позові, що директор не мав повноважень підписувати договір (не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності) позивач помиляється, оскільки норми Статуту - пп. 12 п. 8.5. - спростовують висновки позивача про відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності для підписання оспорюваного договору, оскільки положення вказаного пункту статуту стосуються лише прийняття рішень про отримання товариством кредитів та укладання договорів застави майна.

Суд наголошує, що укладений позивачем та відповідачем договір є договором переведення боргу, який не має жодного відношення до таких видів договорів як кредитні та застави майна.

Статутом позивача надано повноваження керівнику діяти від імені підприємства без довіреності, а також підписувати (укладати) угоди. На виконання вимог статуту директором позивача ОСОБА_4 було укладено (підписано) з відповідачем оспорюваний договір у редакції, в якій сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору (нормами статуту ОСОБА_4 надано необхідний обсяг цивільної дієздатності).

Також суд наголошує, що до компетенції Вищого органу управління позивача не віднесено повноваження щодо надання згоди керівнику на підписання (укладення) тих чи інших угод (договорів, контрактів). Так само не передбачено будь-яких обмежень на підписання (укладення) будь-яких угод (договорів, контрактів), крім кредитних договорів та договорів застави, сума яких перевищує розмір статутного (складеного) капіталу товариства. Відсутність у статуті позивача таких повноважень додатково підтверджує те, що керівник відповідно до норм статуту підписуючи оспорюваний договір діяв у межах наданих йому повноважень Статутом, що в жодному разі не є підставою для визнання договору недійсним.

Також не відповідають дійсності і твердження позивача про відсутність згоди кредитора на переведення боргу, оскільки листом від 23.10.2012 № 169/12 кредитор - ТОВ "Перша ресурсна компанія" надав згоду на переведення боргу(копія листа в матеріалах справи).

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом третім частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.

Суд наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» N 02-5/111 від 12.03.1999 угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Таким чином, існування договору про переведення боргу б/н від 25.10.2012 у формі єдиного документа, відсутність будь-якого протоколу розбіжностей до даного договору, зокрема і своєчасно направленого позивачем відповідачу при укладенні вказаного договору свідчать про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору про переведення боргу б/н від 25.10.2012, а отже підстав для визнання договору недійсним немає.

Крім того, згідно п. 2.18 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» розглядаючи справи про визнання недійсними правочинів, вчинених керівником товариства з перевищенням повноважень, господарським судам необхідно виходити з положень частини третьої статті 92 ЦК України, якою передбачено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Суд наголошує, що відповідно до витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб Серії АА №313528 станом на 25.10.2012 особою, яка уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи значиться ОСОБА_4 (Отримання кредитів, укладання договорів застави майна на суму більшу розміру статутного капіталу здійснюється за рішенням загальних зборів учасників).

Отже, обмеження стосуються лише кредитних договорів та договорів застави.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 203 ЦК України, встановлює: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 „Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі є:

- свобода договору;

- справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання договору про переведення боргу б/н від 25.10.2012 недійсним відсутні.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОПЛАСТГУМА" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОПЛАСТГУМА" - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 18.07.2014