Ухвала суду № 39821258, 16.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 27/12 16.07.14

За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком»

на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України

у справі № 27/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальність «Ріелком»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Тор»

про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суддя Нечай О.В.

Представники учасників судового процесу:

від стягувача : Курінний С.Ю., за довіреністю

від боржника (скаржника): Крутенко Ю.В., за довіреністю

від третьої особи : не з'явився

від ДВС: Рубель І.В., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. позов задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 18.07.2007 р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелком», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 3506, а саме нежитлові приміщення загальною площею 1 769,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-В (літера А) та складаються з: нежитлових приміщень з № 1 по № 20, № І (групи приміщень № 151) (в літ. А) - офіс загальною площею 572,20 кв. м.; нежитлових приміщень з № 1 по № 25, № І (групи приміщень № 150) (в літ. А) - офіс загальною площею 597,40 кв. м.; нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 149) (в літ. А) - офіс загальною площею 600,20 кв.м., за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 18.07.2007 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 3506, задоволені грошові вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» за Кредитним договором № 5/71385-Л/2615 від 16.06.2007р. у розмірі 48 430 793 грн. 95 коп., встановлено процедуру реалізації предмету іпотеки за Іпотечним договором від 18.07.2007 р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелком», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 3506, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» судовий збір в розмірі 54 460 грн. 00 коп.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. у справі № 27/12 залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2013 р. у справі № 27/12 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. у справі № 27/12.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 у справі № 27/12 відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ТОВ «Науково-виробничий центр «Тор» на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. у справі № 27/12.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2014 р. у справі № 27/12 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Тор" залишено без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 р. у справі №27/12 без змін.

04.03.2014 р. на виконання вказаного рішення господарського суду м. Києва було видано накази.

23.05.2014 р. до господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» надійшла скарга вих. № 16 на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при винесенні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2014 р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» вих. № 16 було прийнято до розгляду, розгляд скарги призначено на 25.06.2014 р.

25.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником ДВС був поданий відзив на скаргу.

У судове засідання 25.06.2014 р. представники стягувача, боржника (скаржника) та ДВС з'явилися.

У судове засідання 25.06.2014 р. представник третьої особи не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою від 25.06.2014 р. розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» вих. № 16 відкладено на 16.07.2014 р.

14.07.2014 р. через відділ діловодства суду міста Києва представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» були подані письмові пояснення на відзив Державної виконавчої служби України.

У судове засідання 16.07.2014 р. представники стягувача, боржника (скаржника) та ДВС з'явилися; представник скаржника підтримав вимоги, викладені в скарзі на дії ВДВС; представники стягувача та ДВС проти заявлених вимог заперечили.

У судове засідання 16.07.2014 р. представник третьої особи не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні 16.07.2014 р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» вих. № 16 на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при винесенні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р., суд дійшов висновку про те, що зазначена скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У скарзі вих. № 16 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелком» зазначило, що 16.04.2014 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42970312 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. у справі № 27/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки та надано строк боржнику для самостійного виконання вимог наказу протягом семи днів з моменту винесення (отримання) цієї постанови, а також зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, воно буде виконано в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

В цей же день, 16.04.2014 р., винесено постанову ВП № 42970312 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

У скарзі вих. № 16 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелком» зазначає, що на веб-сайті Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень розміщено 3 постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р., при чому у двох з яких п. 2 відрізняється за змістом, а саме зазначено: «заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріелком», тоді як в постанові, копія якої знаходиться в матеріалах виконавчого провадження, вказано про заборону відчуження зазначеного майна, тобто, майна, на яке звертається стягнення.

Таким чином, на думку скаржника, п. 2 вказаних постанов є різним за змістом, що суттєво впливає на права Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком», а тому скаржник вважає постанови про арешт майна та оголошення заборони його відчуження, у п. 2 яких зазначено, що оголошується заборона на здійснення відчуження будь-якого майна боржника, незаконними та необґрунтованими.

Крім того, скаржник зазначає, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р. винесена неповноважним органом, оскільки такий орган, як відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, не передбачений Законом України «Про державну виконавчу службу» та Законом України «Про виконавче провадження».

Також, скаржник зауважив, що державний виконавець, накладаючи арешт на все майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріелком», не врахував, що скаржник є майновим поручителем ТОВ «НВЦ «Тор», і тому відповідає виключно в межах вартості майна, а накладення арешту на все майно боржника порушує його право власності та суперечить законодавству.

В силу приписів ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» від 04.04.2014 р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2014 р. ВП № 42970312 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. у справі № 27/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В п. 2 вказаної постанови органом ДВС було надано боржнику (скаржнику) строк для самостійного виконання рішення суду, а саме 7 днів з моменту винесення (отримання) цієї постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, копія якої знаходиться в матеріалах даної справи, у заяві Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» від 04.04.2014 р. про відкриття виконавчого провадження пунктом 6 прохальної частини також було викладено прохання накласти арешт на нерухоме майно боржника та оголосити про заборону його відчуження, на підставі чого 16.04.2014 р. старшим державним виконавцем Кушнір Л.В. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про державну виконавчу службу», органом державної виконавчої служби є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень.

Згідно з Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи органів виконавчої влади», утворено Державну виконавчу службу України.

Пунктом 5 вказаного указу встановлено, що новоутворені центральні органи виконавчої влади є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Таким чином, Державна виконавча служба України є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який виключено із структури Міністерства юстиції України.

Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 385/2011 затверджено Положення про Державну виконавчу службу України, згідно з яким вона є центральним органом виконавчої влади.

Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень) відповідно до законів (п. 1 Положення).

Відділ примусового виконання рішень входить до складу Державної виконавчої служби України.

Таким чином, на відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби покладаються виконання рішень, за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди , апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізовані прокуратури на правах обласних, Вища рада юстиції, Національний банк України, Розрахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.3.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р., органами державної виконавчої служби є, зокрема, Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень (далі - ДВС України).

В силу положень п. 4.1.8. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р., розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, державний виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до частини другої статті 57 Закону. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження. Постанова підписується державним виконавцем та скріплюється печаткою органу ДВС.

З наведеного вище випливає, що відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України є уповноваженим органом державної виконавчої служби, який діє в порядку та відповідно до законодавства України і наділений необхідними повноваженнями.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість твердження позивача щодо прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р. ВП № 42970312 не уповноваженим на це органом, а саме відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження скаржника, що було накладено арешт на все його майно, виходячи з того, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р. накладено арешт не на все майно скаржника, а лише на нежитлові приміщення загальною площею 1 769,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-В (літера А), та складаються з: нежитлових приміщень з № 1 по № 20, № І (групи приміщень № 151) (в літ. А) - офіс загальною площею 572,20 кв. м.; нежитлових приміщень з № 1 по № 25, № І (групи приміщень № 150) (в літ. А) - офіс загальною площею 597,40 кв. м.; нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 149) (в літ. А) - офіс загальною площею 600,20 кв.м. у межах суми звернення стягнення: 48 430 793,95 грн., що відповідає вищевказаній ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Також суд не бере до уваги твердження скаржника про те, що наявність на сайті ЄДР виконавчих проваджень 3 постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р., при чому у двох з яких п. 2 відрізняється за змістом, а саме зазначено: «заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріелком», тоді як в постанові, копія якої знаходиться в матеріалах виконавчого провадження, вказано про заборону відчуження зазначеного майна, тобто, майна, на яке звертається стягнення, є підставою для визнання зазначеної постанови незаконною, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.5.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р., постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:

а) вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;

б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову);

в) резолютивну частину із зазначенням: прийнятого рішення державного виконавця; прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови; строку і порядку оскарження постанови;

г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами;

ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою;

д) у разі якщо постанова державного виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 18 Закону.

Таким чином, одним з основних елементів постанови, у відповідності до підпункту ґ), є підпис державного виконавця. Крім того, оригінал постанови залишається в матеріалах виконавчого провадження, а копії направляються за належністю.

Тобто, єдиним правовим документом є постанова, яка має всі необхідні реквізити, передбачені п. 1.5.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р.

У матеріалах виконавчого провадження № 42970312 знаходиться лише одна постанова (оригінал) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р., в п. 2 якої вказано про заборону відчуження зазначеного майна, а не всього майна, яка і надсилалась скаржнику.

У відповідності з п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» вих. № 16 на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при винесенні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.04.2014 р. відхилити.

Суддя О.В. Нечай