Постанова № 39817660, 25.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25 червня 2014 року 13 год. 45 хв. № 826/5387/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про визнання незаконними (протиправними) дій та скасування рішення відповідача-1, а також з інших питань.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 22 квітня 2014 року надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" (далі - позивач) до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (далі - відповідач-1) про визнання незаконними (протиправними) дій відповідача-1 при прийнятті 21 січня 2014 року рішення № 100250001/2014/000015 про коригування митної вартості товарів (далі - оскаржуване рішення) та скасування оскаржуваного рішення.

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що відповідачем-1 порушено процедуру прийняття оскаржуваного рішення, зокрема в частині необґрунтованого застосування резервного методу визначення митної вартості товару.

Після усунення виявлених судом недоліків позову, ухвалою суду від 12 травня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

До суду 16 травня 2014 року через канцелярію від законного представника позивача надійшла письмова заява про зміну позовних вимог, а саме про визнання протиправними дій відповідача-1 при прийнятті оскаржуваного рішення та скасування оскаржуваного рішення, а також стягнення із Державного бюджету на користь позивача надміру сплачених коштів у розмірі 12373,71 грн., з яких 2379,56 грн. - ввізне мито, 9994,15 грн. - податок на додану вартість (далі - ПДВ). У вказаній заяві також зазначено прохання про залучення Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві до участі у справі як співвідповідача.

У судовому засіданні 19 травня 2014 року вказану заяву судом, відповідно до ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті. Крім того, судом, згідно з ч. 1 ст. 52 КАС України, до участі у справі як співвідповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві (далі - відповідач-2).

У ході судового розгляду справи представник позивача позов, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, підтримав та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача-1 не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, поданих до суду через канцелярію 26 травня 2014 року. Пояснив, що оскаржуване рішення є правомірним та таким, що прийняте із дотриманням передбаченої законодавством процедури.

У судове засідання 16 червня 2014 року представник відповідача-1 не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача-1 до суду не надійшла.

Представник відповідача-2 у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи відповідач-2 повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 16 червня 2014 року судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження, про що відповідачів повідомлено письмово.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

На підставі зовнішньоекономічного контракту № SMA16, укладеного 02 квітня 2012 року між позивачем та компанією "ZHEJIANG FIRSD GROUP CO., LTD", ТОВ (далі - контракт), позивачем на митну територію України ввезено товар - світлотехнічну продукцію (далі - товар).

21 січня 2014 року позивачем надано відповідачу-1 митну декларацію №100250001/2014/006188 та відповідні документи з метою здійснення митного контролю та митного оформлення товару.

Так, разом з митною декларацією відповідачу-1 надано наступні документи: CMR 0048 від 17 січня 2014 року; коносамент від 11 грудня 2013 року № ZENNLAQB349314; рахунок-фактуру на транспортно-експедиційні послуги від 08 січня 2014 року № НВ0266; довідку про транспортні витрати та відсутність страхування Б/Н від 11 січня 2014 року; виписку з бухгалтерської документації; каталог MAGNUM; прайс-лист від виробника; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; інвойс від 04 грудня 2013 року № 2013F03A115A; пакувальний лист від 04 грудня 2013 року б/н; контракт від 02 квітня 2012 року № SMA16; додаткову угоду № 2 до контракту; договір про транспортно-експедиційні послуги від 08 січня 2014 року.

Митну вартість товару позивачем визначено за основним методом.

У відповідь 21 січня 2014 року відповідачем-1 направлено позивачу електронне повідомлення, у якому зазначено, що надані документи містять розбіжності, а саме, товар відправлено згідно з коносаментом від 11 грудня 2013 року, а наданий для митного оформлення договір про транспортно-експедиційне обслуговування датовано 08 січня 2014 року, тобто пізніше дати відправлення товару.

У даному повідомлені також зазначено про необхідність надання позивачем додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

У зв’язку з невиконанням позивачем зазначеного обов’язку, відповідачем-1 прийнято оскаржуване рішення із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товару.

У подальшому, з урахуванням оскаржуваного рішення, позивачем сплачено митні платежі відповідно до нової митної вартості, що дозволило випустити товар у вільний обіг.

Суд погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними дій відповідача-1 та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з ч. 1 ст. 54, ч. 1 ст. 51, ст. 57 Митного кодексу України (далі - МК України), контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 53, п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України, ч. 1 ст. 55 України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об’єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов’язані надати (за наявності) відповідні додаткові документи.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особи митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, при опрацюванні наданих для митного оформлення по митній декларації документів, відповідачем-1 виявлено, що вони містять розбіжності, що унеможливлює встановлення митної вартості імпортованого товару.

Зокрема, згідно з електронним повідомленням відповідача-1 від 21 січня 2012 року, єдиною підставою для витребування у позивача додаткових документів для підтвердження задекларованої митної вартості товару, відповідач-1 вказав те, що товар відправлено відповідно до коносаменту від 11 грудня 2013 року, а наданий для митного оформлення договір про транспортно-експедиційне обслуговування датовано 08 січня 2014 року, тобто пізніше дати відправлення товару.

В аспекті викладених обставин суд звертає увагу на те, що згідно з наявними у матеріалах справи доказами, на час відправлення товару з порту NINGBO, CHINA діяв договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 08/01/2013, укладений 08 січня 2013 року між позивачем та компанією "HD Logistic Management Ltd".

Поряд з цим, на час виготовлення перевізником інвойсу (рахунка-фактури) від 08 січня 2014 року № НВ0266 на транспортно-експедиційні послуги та довідки від 11 січня 2014 року б/н про транспортні витрати уже діяв аналогічний договір на транспортно-експедиційні послуги № 08/01/2014, укладений 08 січня 2014 року між позивачем та компанією "HD Logistic Management", а тому суд вважає, що для підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем правомірно надано саме цей договір.

Враховуючи викладені обставини та виходячи з аналізу інших наданих позивачем для митного оформлення імпортованого товару документів, суд зазначає про відсутність у них розбіжностей та ознак підробки, а також вважає, що вони містять усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а тому відповідачем-1 необґрунтовано зобов’язано позивача надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, оскільки позивачем уже надано усі необхідні для цього документи.

До того ж, з аналізу положень ст.ст. 53 та 55 МК України вбачається, що митний орган, за зазначених у ст. 53 МК України обставин, має право зобов’язати декларанта протягом 10 календарних днів надати (за наявності) відповідні додаткові документи. Тобто, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів може бути прийняте тільки після закінчення такого строку та у разі не усунення декларантом визначених митним органом недоліків.

Як також вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, рішення про зобов’язання позивача надати додаткові документи, так само як і оскаржуване рішення, датовані одним числом - 21 січня 2014 року.

Отже, суд вважає, що відповідачем-1 при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано передбачену положеннями МК України процедуру, внаслідок чого порушено законодавчо визначені права позивача.

При цьому, таке порушення призвело до того, що відповідачем-1 при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги додаткові документи, надані позивачем, що підтверджується матеріалами справи, у межах визначеного ч. 3 ст. 53 МК України строку.

Таким чином, із системного аналізу викладених положень та обставин вбачається протиправність дій відповідача-1 при прийнятті оскаржуваного рішення та його скасування, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Поряд з цим, як вбачається зі змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, акт суб’єкта владних повноважень може бути скасовано тільки у разі визнання його протиправним, тобто таким, що порушує права та законні інтереси особи, оскільки, скасування такого акта є способом захисту порушеного права, який застосовується у разі, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Стосовно позову в частині про стягнення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених коштів суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

При вирішенні справи № 21-439а13 у своїй постанові від 17 грудня 2013 року Верховний Суд України прийшов до висновку про те, що питання контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, як і визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку у разі виникнення обґрунтованого сумніву, відносяться до виключної компетенції митних органів. Тому суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Враховуючи викладені положення, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про визнання незаконними (протиправними) дій та скасування рішення відповідача-1, а також з інших питань підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167, КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Київської міжрегіональної митниці Міндоходів при прийнятті 21 січня 2014 року рішення № 100250001/2014/000015/2 про коригування митної вартості товарів.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 21 січня 2014 року № 100250001/2014/000015/2 про коригування митної вартості товарів.

4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

5. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" (ідентифікаційний код 32591365) здійснений ним судовий збір у розмірі 341,04 грн. (Триста сорок одна гривня чотири копійки) із Державного бюджету України.

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин