Постанова № 39817561, 04.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04 липня 2014 року 12 год. 51 хв. № 826/7175/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судових засідань Приходько О.В., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 04 липня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 26 травня 2014 року надійшов позов відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 23 січня 2014 року № 0000642207 (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 29 травня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 06 червня 2014 року.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 23 по 27 грудня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 10 січня 2014 року складено акт № 35/26-59-22-07/02573533 про результати позапланової виїзної перевірки позивача щодо правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Вл-Тео", товариством з обмеженою відповідальністю "Ком-Тет", товариством з обмеженою відповідальністю "Центргаз", товариством з обмеженою відповідальністю "ТРК Альянс", товариством з обмеженою відповідальністю "Намив-1 ЖЕУ 6", товариством з обмеженою відповідальністю "Астана К", товариством з обмеженою відповідальністю "РІП", товариством з обмеженою відповідальністю "КПТ Міг", товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Авертус", товариством з обмеженою відповідальністю "Монтарія", товариством з обмеженою відповідальністю "Укртурпром ВС", товариством з обмеженою відповідальністю "КБ Оксідон", товариством з обмеженою відповідальністю "Лавіконт-М", товариством з обмеженою відповідальністю "Феліс Ко" (далі - скорочені назви організаційно-правових форм) за період із 01 листопада 2010 року по 31 травня 2012 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) у загальному розмірі 1297554,00 грн., у тому числі за: листопад 2010 року - 175479,00 грн.; грудень 2010 року - 119333,00 грн.; травень 2011 року - 359916,00 грн.; жовтень 2011 року - 128683,00 грн.; грудень 2011 року - 65393,00 грн.; січень 2012 року - 173885,00 грн.; лютий 2012 року - 47305,00 грн.; березень 2012 року - 87145,00 грн.; травень 2012 року - 140415,00 грн., чим порушено пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.4, 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

На підставі акту перевірки, 23 січня 2014 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1002742,00 грн. за основним платежем та у розмірі 501371,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, оскаржуване рішення скасовано у частині основного платежу у розмірі 299900,00 грн. та застосованих штрафних санкцій у розмірі 179957,00 грн.

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Перевірку проведено на підставі наказу від 20 грудня 2013 року № 1656, копію якого разом із направленням на перевірку вручено особисто під розписку уповноваженому представнику позивача до початку проведення перевірки.

Стосовно прийняття відповідачем оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновок відповідача про заниження позивачем ПДВ ґрунтується на виявленому у ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій за участю позивача та його контрагентів.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки та не спростовано представниками позивача, до перевірки позивачем не надано первинних документів та регістрів бухгалтерського і податкового обліку, а саме договорів, видаткових та податкових накладних, актів наданих послуг, банківських виписок, оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерським рахункам, інших документів на підтвердження взаємовідносин позивача із ТОВ "Вл-Тео", ТОВ "Ком-Тет", ТОВ "Центргаз", ТОВ "ТРК Альянс", ТОВ "Намив-1 ЖЕУ 6", ТОВ "Астана К", ТОВ "РІП", ТОВ "КПТ Міг", ТОВ "Компанія Авертус", ТОВ "Монтарія", ТОВ "Укртурпром ВС", ТОВ "КБ Оксідон", ТОВ "Лавіконт-М", ТОВ "Феліс Ко".

У зв'язку з викладеним, перевірку позивача проведено на підставі даних його податкової звітності з ПДВ.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів тільки у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть прийматись до уваги тільки ті первинні документи, які складено у разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У ході судового розгляду справи представниками позивача, як і позивачем у ході перевірки, не надано суду первинних документів, на підставі якої суд міг би прийти до висновку про реальність фінансово-господарських відносин позивача із ТОВ "Вл-Тео", ТОВ "Ком-Тет", ТОВ "Центргаз", ТОВ "ТРК Альянс", ТОВ "Намив-1 ЖЕУ 6", ТОВ "Астана К", ТОВ "РІП", ТОВ "КПТ Міг", ТОВ "Компанія Авертус", ТОВ "Монтарія", ТОВ "Укртурпром ВС", ТОВ "КБ Оксідон", ТОВ "Лавіконт-М", ТОВ "Феліс Ко", а також здійснення за їх участю реальних господарських операцій.

Зокрема, у матеріалах справи містяться тільки копії:

- договору № 2-510 про надання консультаційних послуг, укладеного 05 жовтня 2011 року між позивачем та ТОВ "Намив-1 ЖЕУ 6";

- договору № 31 про надання консультаційних послуг, укладеного 03 січня 2012 року між позивачем та ТОВ "Вл-Тео", акту прийому-передачі наданих послуг, податкової накладної;

- договору № 32 про надання консультаційно-інформаційних послуг, укладеного 03 січня 2012 року між позивачем та ТОВ "Вл-Тео", акту прийому-передачі наданих послуг, податкової накладної, свідоцтва про реєстрацію ТОВ "Вл-Тео" платником ПДВ;

- договору № 33, укладеного 03 січня 2012 року між позивачем та ТОВ "Центргаз", договірної ціни, акту приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/, локального кошторису, податкової накладної, ліцензії ТОВ "Центргаз" на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, свідоцтва про реєстрацію ТОВ "Центргаз" платником ПДВ;

- договору № 06/02/12 про надання консультаційно-інформаційних послуг, укладеного 01 лютого 2012 року між позивачем та ТОВ "Намив-1 ЖЕУ 6", акту прийому-передачі наданих послуг, податкової накладної;

- договору № 31/11 про надання консультаційно-інформаційних послуг, укладеного 01 березня 2012 року між позивачем та ТОВ "ТРК Альянс", акту прийому-передачі наданих послуг, податкової накладної;

- договору № 01-05 про надання консультаційних послуг, укладеного 01 травня 2012 року між позивачем та ТОВ "Ком-Тет", акту прийому-передачі наданих послуг, податкової накладної;

- договору № 64 про надання консультаційних послуг, укладеного 03 травня 2012 року між позивачем та ТОВ "ТРК Альянс", акту прийому-передачі наданих послуг, податкової накладної;

- договору № 65, укладеного 03 травня 2012 року між позивачем та ТОВ "ТРК Альянс", акту прийому-передачі наданих послуг, податкової накладної;

- договору № 2-310 про надання юридичних консультацій, укладеного 03 жовтня 2011 року між позивачем та ТОВ "Намив-1 ЖЕУ 6";

- заяви про втрату первинних документів.

Будь-яких інших первинних документів, які б свідчили про реальність господарських операцій за участю позивача та його контрагентів, представниками позивача у ході розгляду справи суду не надано.

Слід зазначити, що у матеріалах справи міститься копія витягу з кримінального провадження № 32014100100000019, зі змісту якого вбачається, що 04 лютого 2014 року за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України, відкрито кримінальне провадження стосовно службових осіб позивача.

Таким чином, системно проаналізувавши викладені положення та обставини, враховуючи при цьому, що представниками позивача у ході судового розгляду справи не надано суду доказів, які б свідчили про реальність фінансово-господарських відносин позивача із його контрагентами, а також реального здійснення за їх участю господарських операцій, хоча про необхідність їх надання судом наголошувалося у кожному судовому засіданні, суд прийшов до висновку про правомірність складання відповідачем оскаржуваного рішення.

Стосовно висновків, які містяться в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Положеннями податкового законодавства на контролюючі органи покладено завдання здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою сплати податків, зборів (інших обов'язкових платежів) до бюджетів.

Відповідно до п.п. 4 - 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень вказаного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні або інші документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів з посиланням на відповідні норми чинного законодавства.

Тобто, у разі виявлення під час здійснення контрольно-перевірочної роботи правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, контролюючий орган повинен відобразити вказане в акті перевірки.

Поряд з цим, необхідно враховувати, що згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, наявність належним чином укладеного договору між суб'єктами господарювання (чинного) заздалегідь не може свідчити про здійснення суб'єктом господарювання законної господарської діяльності. У разі виявлення органом державної податкової служби порушення платником податків норм чинного законодавства при здійсненні господарської діяльності такому платнику податків донараховуються відповідні суми податкових зобов'язань.

Отже, контролюючі органи при здійсненні контрольно-перевірочної роботи можуть відображати в акті перевірки ознаки недійсності (нікчемності) правочинів, при цьому донарахування податкових зобов'язань повинно здійснюватися виключно за порушення податкового законодавства.

У постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року № 21-237а13 зазначено, що дії, пов'язані із включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.

Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених положень та обставин вбачається, що позов відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з її сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

При цьому, відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 01 січня 2014 року установлено мінімальну заробітну плату у розмірі 1218,00 грн.

Поряд з цим, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь".

2. Стягнути із відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Либідь" (ідентифікаційний код 02573533) решту судового збору у розмірі 4384,79 грн. (Чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні сімдесят дев'ять копійок) на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва за наступними платіжними реквізитами: отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі міста Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, рахунок отримувача 31218206784007, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Копії постанови у повному обсязі направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 11 липня 2014 року