Постанова № 39815322, 09.07.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа № 902/289/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Юрчук М.І. ,

судді Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Горецький Ю.М. довіреність № 2 від 05.02.2014 р.

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на рішення господарського суду Вінницької області від "13" травня 2014 р. у справі №902/289/14

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

про стягнення 97767,00 грн шкоди

Судом роз'яснено представнику відповідача права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 р. Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області 97767,00 грн шкоди.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 13.05.2014 р. у справі № 902/289/14 (суддя Нешик О.С.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 97767,00 грн боргу.

Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області до спеціального фонду Державного бюджету України 1955,34 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними.

Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Скаржник зазначає, що судом безпідставно враховано приписи ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як на підставу для стягнення боргу. Оскільки, з аналізу вказаних норм вбачається, що відповідальність у відповідача мала б настати в результаті подання недостовірних документів, даних на пенсіонера. Скаржник також зазначає, що жодного недостовірного документа, для призначення пенсії ОСОБА_2 Управлінням МВС подано не було, про що підтвердив представник позивача у судовому засіданні, а тому підстав для застосування вказаних норм права та стягнення будь-яких коштів у суду не було.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог скарги, вказавши, що господарський суд Вінницької області при винесенні рішення правомірно застосував норми матеріального та процесуального права, повністю з'ясував обставини справи та дослідив докази у справі, постановив законне та обгрунтоване рішення, а тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області не скористалось правом, наданим ст. 96 ГПК України та не направило відзиву до апеляційного господарського суду на апеляційну скаргу відповідача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2014р. поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 09.07.2014 р.

В засіданні суду апеляційної інстанції 09.07.2014 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній. Просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 13.05.2014 року у справі № 902/289/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач та третя особа не забезпечили явку повноважних представників у судове засідання.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін та третьої особи про час і місце розгляду справи, що стверджується наявними у справі матеріалами /а.с. 128-130/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 28.11.2007 №258-о/с ОСОБА_2 був звільнений з органів УМВС України у Вінницькій області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 29.11.2007 ОСОБА_2 була призначена пенсія за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992 р.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 р. при адміністративної справи №2-а-13705/08 визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області № 258-о/с від 28.11.2007 р. в частині звільнення ОСОБА_2 з органів Міністерства внутрішніх справ. Зобов'язано поновити ОСОБА_2 на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів Вінницького районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.03.2012 р. постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 р. залишено в силі.

На виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 р. та ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.03.2012 р. ОСОБА_2 згідно наказу начальника УМВС у Вінницькій області №128 о/с від 04.07.2012 р. поновлено на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Вінницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області.

За період з листопада 2007 року по червень 2012 року ОСОБА_2 отримав пенсію на загальну суму 97767,00 грн, що підтверджується розрахунком, наявним в матеріалах пенсійної справи № 80/13813.

Внаслідок поновлення ОСОБА_2 на службі у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виникла переплата на суму 97767,00 грн, в зв'язку з чим останнє звернулось до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області з вимогою про повернення зазначеної суми (лист №1121/Б-12 від 02.10.2012 р.; а.с. 14).

Листом № 25/317 від 09.10.2012 р. Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області відмовило Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області у поверненні зазначеної суми переплати, що стало підставою для звернення останнього з відповідним позовом до суду (а.с. 15,16).

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що у якості нормативно-правової підстави позову позивач посилався на ч. 1 ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування шкоди, є об'єктивна сторона, яку утворюють наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди; також необхідний причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина.

Місцевий господарський суд задоволивши позов, дійшов висновку, що протиправна поведінка відповідача доведена постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2009 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.03.2012 р. при розгляді справи №2-а-13705/08 та полягає у винесенні Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області протиправного наказу №258-о/с від 28.11.2007 в частині звільнення ОСОБА_2 з органів Міністерства внутрішніх справ.

Факт заподіяння шкоди у розмірі 97767,00 грн. визначається наявним в матеріалах пенсійної справи розрахунком виплати коштів Головним управлінням ПФУ у Вінницькій області після звільнення ОСОБА_2 відповідачем, а тому, вказані обставини знаходяться в причинному зв'язку між протиправністю діяння та результатом таких дій - настанням негативного наслідку у вигляді переплати пенсії.

Визначаючись стосовно причинно-наслідкового зв'язку між дією відповідача та збитками, що полягають у переплаті пенсії в розмірі 97767,00 грн., судом першої інстанції враховано, що саме наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області №258-о/с від 28.11.2007 про звільнення ОСОБА_2 зі служби став підставою виплати йому пенсії, оскільки останній в силу вимог частини 1 статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992 р. не мав права на пенсію до звільнення.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів і відшкодовують її.

Відшкодування шкоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення також їх внаслідок наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно якої пенсіонерам з числа військослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збойних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту, службу до органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'зку та захисту інформації України, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що заявою від 20.07.2012 року ОСОБА_2 повідомив ГУ ПФУ у Вінницькій області про поновлення його в ОВС для припинення виплати пенсії, а отримана пенсія з моменту поновлення ним повертається, що відповідає вимогам ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в якій зазначено, що пенсіонери зобов'язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім'ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.

Зазначене, підтверджується листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 30.07.2012 року № 2785/06-36/02.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що поновлення ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ жодним чином не завдало шкоди ГУ ПФУ у Вінницькій області та не порушило вимоги Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зокрема, ст. 2 якою передбачено, що у разі повторного прийняття осіб на службу виплата пенсій на час служби припиняється.

Окрім того, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції, що саме наказ УМВС № 258 о/с від 28.11.207 року про звільнення ОСОБА_2 зі служби став підставою виплати йому пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підставою для призначення пенсії є заява та необхідні документи, що подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Судом першої інстанції не взято до уваги, вимоги пункту 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" затвердженого Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 30.01.2007р. № 3-1, який встановлює виключний перелік документів, необхідних для призначення пенсії, зокрема подання заяви про призначення пенсії та ряду інших документів.

Орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (п. 14 Постанови № 3-1).

Таким чином, наказ про звільнення не є підставою для виплати пенсії.

Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідно до вимог п. а) ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам, що мають право на пенсію за цим Законом незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, станом на день звільнення ОСОБА_2 згідно наказу УМВС № 258 о/с від 28.11.2007 року мав вислугу 23 роки 09 місяців 14 днів.

Відтак, висновок суду першої інстанціїпро те, що ОСОБА_2 не мав права на пенсію до звільнення с безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що власне на позивача було покладено контрольні функції за дотриманням діючого законодавства при призначенні пенсії та щодо перевірки документів, наданих заявником, на відповідність відомостей викладених в цих документах законам і підзаконним актам, на підставі яких оформляється пенсія, оскільки недотримання позивачем наведених вище приписів Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" свідчить про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди.

Позивачем не доведено наявність спричинення відповідачем збитків та обставини, які б свідчили про наявність повного складу правопорушення відповідачем. Також не доведено причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, оскільки вина безпосередньо відповідача не доведена.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення збитків є недоведеною та задоволенню не підлягає.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Вінницької області від 13.05.2014 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області задоволити. Рішення господарського суду Вінницької області від 13.05.2014 р. у справі №902/289/14 скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м.Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідент. код 13322403; рахунок №25600323754003 у філії - Вінницьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 302076) на користь Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (м.Вінниця, вул.Театральна, буд.10; ідент. код 08592106) 977,67 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.