Постанова № 39813892, 17.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Справа № 910/19885/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач), Могил С.К., Харченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 року у справі № 910/19885/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро" до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

У липні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача про стягнення коштів в сумі 173 259,31 грн. безпідставно списаних з його рахунку та пені в сумі 32 496,80 грн. у зв'язку з не забезпеченням належного рівня захисту обміну інформації та неповерненням коштів у добровільному порядку на вимогу позивача.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.10.2013 року справу передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року (суддя Мельник В.І.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 173 259,31 грн. та пеню в сумі 12 923,44 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 року (судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та в позові відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними і обгрунтованими та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 18.03.2003 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (в подальшому реорганізовано в ПАТ "Укрсоцбанк") в особі Пустомитівського відділення Львівської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Озеро" укладено договір № 605/21/012 на впровадження та використання електронної системи "Клієнт-Банк", за умовами якого банк встановлює на технічних засобах клієнта систему та забезпечує її подальше обслуговування та функціонування, а клієнт здійснює користування системою відповідно до Інструкції користувача системою.

11.02.2005 року між сторонами укладено договір банківського мультивалютного рахунку № 605/30-12, за умовами якого банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок № 2600500011854 в українських гривнях та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

30.10.2007 року між сторонами було укладено договір банківського рахунку № 605/31-16, за умовами якого банк зобов'язується продовжувати надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відкритого клієнтом в банку поточного рахунку № 2600500011854 в українських гривнях відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України.

За твердженням позивача 20.09.2012 року відповідачем здійснено списання з поточного рахунку позивача № 26002000000793 на підставі платіжних доручень від 20.09.2012 року № 617 та від 20.09.2012 року № 616 з використанням ключів електронно-цифрового підпису (призначення платежу - повернення коштів за договорами позики) грошових коштів на загальну суму 173 259,31 грн. на користь ОСОБА_4 у сумі 73500 грн. та ОСОБА_5 на суму 99 759,31 грн.

У зв'язку з тим, що вказаних платіжних доручень позивач не складав та не скеровував їх відповідачеві ні у паперовому, ні у електронному вигляді з використанням електронної системи "Клієнт-Банк", він звернувся до правоохоронних органів.

Відповідно до постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 13.10.2012 року порушено кримінальну справу за фактом вчинення шахрайства з використанням електронно-обчислювальної техніки за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 ч. 3 КК України, але в подальшому такі дії були перекваліфіковано за ст. 185 ч.1 КК України.

Позивач звертався до відповідача з вимогами щодо повернення помилково списаних з поточного рахунку грошових коштів, проте такі вимоги позивача залишилися без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з банку грошових коштів та пені у зв'язку з їх безпідставним списанням з рахунку клієнта та неповерненням у добровільному порядку на вимогу останнього.

Висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості та пені обгрунтовано недотриманням відповідачем вимог законодавства та зобов'язань за договором банківського рахунку № 605/30-12 та договором № 605/21/012 щодо забезпечення системи дистанційного обслуговування рахунків "Клієнт-Банк" захистом, який унеможливлює втручання до неї сторонніх осіб, а також наявністю правових підстав і умов для стягнення пені з урахуванням обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ згідно з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

В той же час, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними та необгрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За п. 6.3 ст. 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Пунктом 1.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/8976, банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

За матеріалами справи відносини сторін в різний час були врегульовані трьома договорами, а саме: договором від 18.03.2003 року № 605/21/012 на впровадження та використання електронної системи "Клієнт-Банк", договором банківського мультивалютного рахунку від 11.02.2005 року № 605/30-12 та договором банківського рахунку від 30.10.2007 року № 605/31-16.

Однак, зазначивши у своїх рішеннях про те, що переказ коштів за спірними платіжними дорученнями було здійснено з рахунку позивача № 26002000000793, який було відкрито на підставі договору банківського рахунку від 11.02.2005 року № 605/30-12, суди обох інстанцій не врахували, що зазначений договір здійснював правове регулювання поточного рахунку позивача № 2600500011854.

Відтак, суди не з'ясували якими саме договорами регулювалися відносини з банком на момент здійснення грошового переказу за спірними платіжними дорученнями з рахунку позивача № 26002000000793.

Крім того, у відповідності до п.п. 14.2 - 14.5 ст. 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" спеціальний платіжний засіб може існувати у будь-якій формі на будь-якому, крім паперового, носії, що дозволяє зберігати інформацію, необхідну для ініціювання переказу.

Спеціальний платіжний засіб має дозволяти ідентифікувати його держателя.

Спеціальний платіжний засіб має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальний платіжний засіб може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту в порядку, визначеному договором з емітентом.

Держатель спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Відповідно до п.п. 18.2, 18.3 ст. 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ електронним цифровим підписом.

Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним цифровим підписом, не приймається до виконання. При цьому при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документа. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - член платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу.

Згідно з п. 22.6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.

Разом з тим, суди обох інстанцій не встановили обставин щодо здійснення банком перевірки спірних електронних платіжних документів при прийнятті їх до виконання на відповідність наведеним вимогам законодавства.

Крім того, судами не встановлено з якої ІР - адреси було здійснено доступ до системи "Клієнт-Банк", не перевірено наявності обов'язку у відповідача визначати конкретні ІР - адреси позивача та які дії у зв'язку з цим мали бути вчинені банком.

Водночас, згідно зі статтями 4-2, 4-3, 34 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, суди обох інстанцій у винесенні рішення допустили порушення зазначених норм процесуального права, врахувавши лише пояснення позивача, на підставі яких були встановлені обставини справи, не взявши до уваги доводів відповідача, викладених в письмових поясненнях та апеляційній скарзі, не перевірили доказів, на яких грунтуються доводи сторін і не встановили дійсних обставин справи. Зокрема, не було надано оцінки висновку за результатами службової перевірки банку за зверненням директора позивача про несанкціоноване списання коштів з його рахунку.

Так, дійшовши висновку про доведеність несанкціонованого втручання невідомої особи шляхом обману в систему "Клієнт-Банк" та заволодіння нею грошовими коштами шляхом їх списання з електронного рахунку позивача, суди поклали в його основу постанову слідчого відділу Пустомитівського РВ ГУ МВС України у Львівській області про порушення кримінальної справи від 13.10.2012 року.

Втім, судами не взято до уваги, що наведена постанова про порушення кримінальної справи не встановлює факту вчинення правопорушення відповідачем чи іншою конкретною особою, оскільки така постанова не є рішенням за результатами закінчення слідчих дій.

При цьому варто відзначити, що достовірне з'ясування наявності (відсутності) несанкціонованого доступу до системи "Клієнт-Банк", оцінка та дослідження деяких обставин, пов'язаних з їх технічною стороною, потребує спеціальних знань з цього приводу.

Згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

До того ж, за вимогами п. 14.6 ст. 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі втрати спеціального платіжного засобу його держатель повинен негайно повідомити про це емітента. У противному разі емітент не несе відповідальності за переказ коштів, ініційований до отримання такого повідомлення за допомогою цього спеціального платіжного засобу, якщо інше не передбачено договором.

Згідно з п. 5.5 договору від 18.03.2003 року № 605/21/012 на впровадження та використання електронної системи "Клієнт-Банк" банк не несе відповідальності за операції, що були проведені за допомогою системи особами, що не є відповідальними особами, за винятком випадків, коли клієнт завчасно повідомив банк про уповноваження цих осіб на вступ до системи.

У той же час, у судових рішеннях не надано належної оцінки наведеним нормам законодавства та умовам договору, достовірно не встановлено дії учасників вказаних подій щодо підставності перерахування спірних коштів та дотримання обома сторонами своїх зобов'язань, визначених законодавством і укладеними між ними договорами.

Разом з цим, статтею 1073 ЦК України визначено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У пункті 32.3.2. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" зазначено, що у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати відповідну суму коштів з рахунка платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Між тим суд першої інстанції дійшовши висновку про стягнення з відповідача заборгованості і пені, з яким погодився й апеляційний господарський суд, не з'ясував правової природи позовних вимог, які позивач визначив одночасно як збитки і заборгованість, не визначив норми законодавства, якими регулюються спірні правовідносини та конкретні правові підстави, якими обгрунтовано висновок про часткове задоволення позову.

Отже, висновок судів обох інстанцій про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості і пені не грунтується на матеріалах справи, є передчасним та зроблений з неправильним застосуванням наведених норм матеріального права і без дослідження всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку, обговорити питання щодо необхідності призначення у справі судово-технічної експертизи і вирішити спір з дотриманням вимог закону..

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року скасувати, і справу № 910/19885/13 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Могил

В.Харченко