Ухвала суду № 39796890, 24.06.2014, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/1817/14-ц

Провадження № 2/265/1231/14

У Х В А Л А

24 червня 2014 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Костромітіної О.О.,

при секретарі Бойко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя Донецької області заяву Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «ВБР» звернулося до суду з позовними вимогами про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ПП «Максаван», ОСОБА_3 заборгованості по кредитному договору № MKLNF3.60518.002 від 03.10.12 р. в розмірі 7 733 020,51 гривень.

23.06.2014 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ПП «Максаван» та майно ОСОБА_3 належне їм на праві власності, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 1694,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, 39/1000 часток належних ОСОБА_3, 961/1000 часток належних ПП «Максаван», на готельний комплекс та кафе загальною площею 4260,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2, на заставне майно, що належить ОСОБА_4, а саме: на автомобіль марки Lexus модель RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1, нежитлове приміщення - магазин загальною площею 180,6 кв.м., на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3. Крім того, позивач просить обмежити ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в праві виїзду за кордон України.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускаються на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду.

Статею 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки позивачем не надано відомостей щодо оціночної вартості майна, на яке позивач просить накласти арешт, суд в сенсі ч.2 ст. 152 ЦПК України, позбавлений можливості визначити співмірність позовних вимог заявленому виду забезпечення позову, внаслідок чого відмовляє в задоволенні заяви в частині накладення арешту на нерухоме та рухоме майно відповідачів.

Вирішуючи заяву ПАТ «ВБР» про забезпечення позову в частині тимчасового обмеження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в праві виїзду за кордон України, суд виходить з наступного.

Відповідно до листа Верховного суду України від 01.02.2013 року «Про судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Пунктом 8 ч. 1 ст. 6 даного Закону передбачено можливість обмеження виїзду з України громадян, щодо яких подано цивільний позов до суду, до закінчення провадження у справі. При розгляді цивільних справ мають місце випадки, коли суди ототожнювали питання тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України із видами забезпечення позову, не беручи до уваги, що повноваження судів першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову. Перелік видів забезпечення позову визначений у ст. 152 ЦПК. Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону N 3857-XII передбачено можливість тимчасового обмеження у виїзді з України, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші неврегульовані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

За змістом цього пункту можливість обмеження у виїзді не пов'язується з розглядом цивільних справ, а передбачається така можливість для громадян суб'єктів цивільних відносин, які мають неврегульовані відносини до судового розгляду.

Проте, як випливає із статистичних показників, суди обліковували розглянутими 2,8 тис. справ за п. 2 ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону. Фактично ці справи розглянуто за поданнями державних виконавців з підстав невиконання судових рішень, але ухвали судів про обмеження виїзду обґрунтовані п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону N 3857-XII.

При цьому суди не зважали ні на відсутність процесуальних норм з розгляду таких справ, на відміну від передбаченого ст. 3771 ЦПК порядку обмеження виїзду з підстав невиконання зобов'язань за судовими рішеннями та рішеннями інших органів, ні на зміст частин 1, 2 ст. 8 Закону N 3857-XII. Цією нормою передбачено, що дії з відмови у виїзді з України через підстави, передбачені пунктами 1, 2, 6 - 8 ч. 1 ст. 6 цього Закону, можуть бути оскаржені громадянами у судовому порядку.

Це свідчить про те, що дії відповідних органів щодо обмеження виїзду ґрунтуються не на судовому рішенні, а на нормах ст. 6 зазначеного Закону й дії органу (посадової особи) такого обмеження можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку, що вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 3771 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону N 606-XIV у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону N 3857-XII).

Враховуючи вищенаведені керівні роз'яснення Верховного суду України суд не може застосувати зазначений заявником спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК, а також принцип верховенства права, проголошений Конституцією, та вимоги ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом, внаслідок чого відмовляє в задоволенні заяви ПАТ «ВБР» про забезпечення позову в частині встановлення обмеження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в праві виїзду за кордон.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151-154 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно ПП «Максаван» та майно ОСОБА_3 належне їм на праві власності, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 1694,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, 39/1000 часток належних ОСОБА_3, 961/1000 часток належних ПП «Максаван», на готельний комплекс та кафе загальною площею 4260,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2, на заставне майно, що належить ОСОБА_4, а саме: на автомобіль марки Lexus модель RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1, нежитлове приміщення - магазин загальною площею 180,6 кв.м., на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3, шляхом обмеження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в праві виїзду за кордон України, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги.

Суддя О.О. Костромітіна