Ухвала суду № 39795350, 09.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2014 р. м. Київ К/800/12032/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Мар'їної І.О.,відповідача:Маісурадзе З.А.,третіх осіб:Тимченка Б.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014

у справі № 820/5412/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів,

за участю третіх осіб: Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»,

Приватного акціонерного товариства «Укргазвидобуток»,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014, адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.04.2013 року №0000054701 та №0000064701.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення і постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Харківміськгаз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 18.02.2013, за результатами якої 01.04.2013 складено акт № 188/471/03359552 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів:

- пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп.пп. 138.1.1, 138.8.1, 138.8.6 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п.п. 146.1 - 146.3, 146.5 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7 414 741,00 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 5 143 652,00 грн.

На підставі акта відповідачем 17.04.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000054701, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 11 122 111,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 7 414 741,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 707 370,50 грн.; № 0000064701, яким визначено позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 715 478,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 5 143 652,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 571 826,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з: правомірності формування витрат на суми собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), до яких віднесено вартість отриманого природного газу, що не є безоплатно отриманим, суми амортизації основних засобів придбаних у постачальників, з огляду на непідтвердження відсутності зв'язку таких взаємовідносин з фінансово-господарською діяльністю позивача, безпідставності висновків відповідача про необхідність декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість по заборгованості, яка визнана безнадійною та, по якій створено резерв сумнівних боргів, а також з правомірності формування податкового кредиту по операціях з постачальниками товарів/послуг.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ «Харківміськгаз» та НАК «Нафтогаз України» укладено договори від 30.09.2011 № 14/2628/11 та від 30.03.2012 року № 7/3-Н на купівлю-продаж природного газу для потреб населення, якими передбачено зобов'язання НАК «Нафтогаз України» передати ПАТ «Харківміськгаз» природний газ, а ПАТ «Харківміськгаз» прийняти та оплатити отриманий природний газ.

З метою транспортування природного газу ПАТ «Харківміськгаз» укладено договір №1109011073/Н-40 від 27.09.2011 з ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз» (газотранспортне підприємство), згідно умов якого останній зобов'язався надати послуги з транспортування магістральними газопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій.

Податковим органом під час перевірки встановлено, що акти приймання-передачі природного газу для потреб населення на 2012 рік, підписані ПАТ «Харківміськгаз» та НАК «Нафтогаз України», містять на 64 837,767 тис.м.куб. переданого природного газу власного видобутку більше, ніж відображено в актах здачі-приймання транспортних послуг від ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», підписаних позивачем та Харківським ЛВУМГ.

Вказаний обсяг природного газу 64 837,767 тис.м.куб. від ПрАТ «Укргазвидобуток» було передано ПАТ «Харківміськгаз» на підставі технічних угод від 10.11.2009 № 92/8 та від 01.06.2012 № 48/4 та використано на потреби населення.

Враховуючи відсутність документів, що підтверджують транспортування природного газу газотранспортним підприємством ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» від ПрАТ «Укргазвидобуток» до ПАТ «Харківміськгаз», відповідачем зроблено висновок, що такий газ є фактично отриманим не від НАК «Нафтогаз України», а від ПрАТ «Укргазвидобуток» на безоплатній основі.

А відтак, оскільки у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують транспортування вищезазначеного обсягу газу НАК «Нафтогаз України» позивачу та, відповідно, його подальшої реалізації населенню, то, це на думку податкового орану, спростовує доводи товариства про використання підприємством даного обсягу газу у власній господарській діяльності, що призвело до завищення витрат в частині собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт послуг) - природного газу на загальну суму 17 648 931,0 грн.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.п. 138.2, 138.11 цієї статті, п.п. 140.2 - 140.5 ст. 140, ст.ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Підпунктом 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Положеннями пп. 138.8.6 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати з придбання природного газу, що формують собівартість послуг гарантованого постачальника з постачання природного газу споживачам за регульованим тарифом у звітному податковому періоді, визначаються в розмірі суми коштів, що перераховані власнику природного газу з відкритого у банку відповідно до закону гарантованим постачальником поточного рахунку із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Після оформлення акта приймання-передачі природного газу між власником природного газу та гарантованим постачальником витрати, включені до собівартості постачання природного газу, підлягають коригуванню (у сторону збільшення чи зменшення) відповідно до суми вартості придбаного природного газу гарантованим постачальником, визначеної в акті приймання-передачі природного газу за звітний податковий період.

З викладених законодавчих положень, вбачається, що суми коштів за придбаний газ відносяться ПАТ «Харківміськгаз» до витрат за умови перерахування коштів власнику природного газу, із подальшим обов'язком корегування таких витрат відповідно до актів приймання-передачі, оформлених учасниками таких операцій.

Судами встановлено, що в актах приймання-передачі природного газу для потреб населення на 2012 рік, підписаних ПАТ «Харківміськгаз» та НАК «Нафтогаз України», серед іншого, включено обсяг газу в розмірі 64 837,767 тис.м.куб., який був переданий позивачу від ПрАТ «Укргазвидобуток». Крім того, матеріалами справи, а саме звітністю за формою 7-НКРЕ-газ підтверджено здійснення розрахунків за поставлений НАК «Нафтогаз України» газ, що в сукупності свідчить про виконання господарської операції з постачання цього газу саме від останнього.

Що ж стосується доводів податкового органу про відсутність доказів транспортування через магістральні мережі ДК «Укртрансгаз» та проведення збалансування (шляхом заміщення) обсягів природного газу, як доказів його фактичного отримання не від НАК «Нафтогаз України», а від ПрАТ «Укргазвидобуток» на безоплатній основі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» газотранспортне підприємство суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу магістральними газопроводами, які перебувають у його власності чи користуванні, та виконує щодо них функції з оперативно-технологічного управління.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» Єдина газотранспортна система України - виробничий комплекс, що складається з магістральних газопроводів та газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та інших організаційно і технологічно пов'язаних з ними об'єктів та споруд, призначених для транспортування, розподілу і зберігання природного газу.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що оператор Єдиної газотранспортної системи України - газотранспортне підприємство, на яке рішенням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі покладено функції оперативно-диспетчерського управління з видобутку, транспортування, зберігання та розподілу природного газу з метою забезпечення безперебійного та безаварійного газопостачання споживачів України.

Положеннями постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2001 № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» визначено, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є уповноваженим суб'єктом з формування ресурсу природного газу для населення та споживачів України і зобов'язана забезпечити гарантованих постачальників ресурсом природного газу в необхідному йому обсязі.

Виконання обов'язку із забезпечення гарантованих постачальників, до яких відноситься ПАТ «Харківміськгаз», ресурсом природного газу в необхідному йому обсязі здійснюється оператором єдиної газотранспортної системи України (НАК «Нафтогаз України») шляхом балансування обсягів природного газу та здійснення функцій оперативно-диспетчерського управління газотранспортною системою з транспортування, зберігання та розподілу природного газу.

Відповідно до п. 2.9 Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 420 від 19.04.2012, балансування обсягів природного газу в Єдиній газотранспортній системі України (надалі - ЄГТСУ) здійснюється шляхом фізичного балансування, комерційного балансування чи заміщення обсягів газу.

Згідно з п. 1.3 вказаного Порядку заміщення - процес, пов'язаний з особливостями функціонування ЄГТСУ, при якому постачання природного газу здійснюється незалежно від наявності фізичної можливості транспортування природного газу від точки входу до точки його виходу. При цьому природний газ одного власника (походження) може використовуватись другим власником за умови надходження еквівалентного обсягу природного газу для цього власника в іншій точці входу в ЄГТСУ.

Аналіз положень Порядку доступу до ЄГТСУ, що визначають порядок заміщення обсягів природного газу для потреб населення дозволяє дійти висновку, що оператор може використати газ, який належить іншому суб'єкту ринку газу та знаходиться або надходить до єдиної газотранспортної системи України, для надання гарантованому постачальнику за умови повернення власнику відповідного обсягу природного газу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передача ПрАТ «Укргазвидобуток» з Бистрівського блоку Островерхівського ГКР природного газу в обсязі 64 837,767 тис.м.куб. відбувалась в точці балансового розмежування газопроводу ПрАТ «Укргазвидобуток» та ПАТ «Харківміськгаз».

Згідно положень п. 7.3 та п. 8.2.1 Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, взаємовідносини між ГДП, ГТП та ГП, які здійснюють приймання-передачу газу на ГРС (ПВВГ), регулюються технічною угодою, що укладається за формою, наведеною у додатку до цього Порядку, у якій передбачаються:

установлення граничнодопустимих значень мінімального та максимального тиску газу;

порядок визначення кількості та ФХП газу;

порядок перевірки (у тому числі спільної) комерційних вузлів обліку газу;

порядок взаємодії сторін при виникненні аварійних ситуацій;

порядок отримання вихідної інформації від комерційного (дублюючого) вузла обліку.

Газ, видобутий ГДП на території України, оформлюється актами приймання-передачі, які підписуються не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, представниками ГДП, постачальника і ГТП (ГП) або представниками ГДП і споживача, об'єкти газоспоживання якого безпосередньо приєднані до МГДП.

Можливість застосування вказаного порядку приймання-передачі природного газу підтверджена умовами п. 3.1 Договорів від 30.09.2011 № 14/2628/11 та від 30.03.2012 № 7/3-Н, де визначено, що в разі передачі природного газу власного видобутку продавець (НАК «НАК «Нафтогаз України») передає покупцю природний газ в пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств, а також безпосередньо НАК «Нафтогаз України» у відповіді № 6-5107/1.2-12 від 07.09.2012 на звернення позивача № 21/3550 від 21.08.2012.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку, що технічні угоди № 92/8 від 10.11.2009, № 48/4 від 01.06.2012 та акти приймання-передачі природного газу в обсязі 64837,767 тис.м.куб., складені ПрАТ «Укргазвидобуток» та ПАТ «Харківміськгаз», які не передбачають перехід права власності на газ, можливість такої передачі без залучення послуг газотранспортних підприємств, в тому числі шляхом заміщення, а також включення до актів приймання-передачі природного газу, оформлених між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Харківміськгаз», вказаного обсягу - 64837,767 тис.м.куб., є належними доказами підтвердження договірних зобов'язань саме між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Харківміськгаз» за договорами від 30.09.2011 № 14/2628/11 та від 30.03.2012 № 7/3-Н.

Відсутність доказів фізичного заміщення обсягів газу не спростовує саму обставину його здійснення, з огляду на відсутність законодавчо визначеного обов'язку їх складання та/або зберігання не тільки гарантованим постачальником (ПАТ «Харківміськгаз»), а і продавцем (НАК «Нафтогаз України»).

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що ПАТ «Харківміськгаз» не занижено доходи, оскільки правомірно сформовано собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) шляхом включення до її складу сум вартості придбаного природного газу в розмірі 17 648 931,00 грн., визначених в актах приймання-передачі за 2012 рік, оформлених з НАК «Нафтогаз України» на підставі договорів від 30.09.2011 № 14/2628/11 та від 30.03.2012 № 7/3-Н.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що іншою підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням від 17.04.2013 № 0000054701, став встановлений відповідачем в ході проведення перевірки висновок про порушення ПАТ «Харківміськгаз» пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138, п. 144.1 ст.144. п.п. 146.1-146.3, п. 146.5 ст. 146 Податкового кодексу України по взаємовідносинах з ТОВ «НВФ «Діакон» та ПП «Ольяна», що призвело до завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 10 430,00 грн.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема: амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України амортизації, серед іншого, підлягають витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

Положеннями пп. 145.1.6 п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України визначено, що амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

Так, судами встановлено, що в травні 2012 року ПАТ «Харківміськгаз» придбало у ТОВ «НВФ «Діакон» товарно-матеріальні цінності (касети гнучкі подвійні та флуорометалеві екрани для рентгенівської плівки) на суму 9 816,0 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 1 636,0 грн.).

Вказані товарно-матеріальні цінності позивачем були віднесені до малоцінних необоротних матеріальних активів, введені в експлуатацію в травні 2012 року та використовувалися у виробничій діяльності позивача. Амортизаційні відрахування у розмірі 100% вартості віднесені на витрати у травні 2012 року в сумі 8180,00 грн.

В лютому 2012 року позивачем придбано у ПП «Ольяна» намет зварювальника за вартістю 14 400,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 2 400,00 грн.), який був введений в експлуатацію та віднесений до складу основних засобів в березні 2012 року. На суму в розмірі 12 000,00 грн. (первісна вартість намету), позивач здійснював нарахування амортизації, яка віднесена позивачем до витрат у другому - четвертому кварталах 2012 року (всього у розмірі 2 250,0 грн.), що підтверджується наявними у справі первинними документами.

Судами встановлено, що позивачем під час перевірки було надано усі первинні документи, які підтвердили факт реальності вчинення господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «НВФ «Діакон» та ПП «Ольяна», а також докази подальшого використання придбаних ТМЦ у господарській діяльності підприємства.

Так, передача ТМЦ і їх отримання ПАТ «Харківміськгаз» підтверджено видатковими та податковими накладними, довіреностями, платіжними дорученнями на перерахування коштів за вказаними господарськими операціями.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що товари придбані у ТОВ «НВФ «Діакон» та ПП «Ольяна» були використані в господарській діяльності ПАТ «Харківміськгаз», а тому позивачем правомірно віднесено до витрат амортизаційні нарахування.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи податкового органу про завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) і, як наслідок завищення витрат на загальну суму 10 430,00 грн. є безпідставними та помилковими.

Що стосується законності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 17.04.2013 № 0000064701, на підставі порушення ПАТ «Харківміськгаз» приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, а саме в частині заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість по заборгованості населення, по якій сформовано резерв сумнівних боргів, та яка визнана підприємством безнадійною, на загальну суму 5 121 793,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Податковий орган вважає, що дебіторська заборгованість, що виникла з постачання послуг, не є активом підприємства, тому послуги, за якими вона утворилась, є наданими на безоплатній основі.

Колегія судів не погоджується з такими висновками СДПІ з ОВП у м. Харкові, з огляду на наступне.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а)постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; є) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкового зобов'язання з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Підпунктом 187.10 ст. 187 Податкового кодексу України визначено, що платники податку, які постачають, зокрема, природний газ та надають послуги з його транспортування для населення, визначають дату виникнення податкових зобов'язань за касовим методом.

Відповідно до п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є: постачання послуг іншій особі на безоплатній основі.

Згідно з пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Резерв сумнівних боргів створюється на підприємстві у відповідності з п.п. 8, 9 П(С)БУ 10 «Дебіторська заборгованість». Створення резерву відповідає одному з принципів бухгалтерського обліку, а саме принципу обачності, і служить для цілей правильного розкриття інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності підприємства та прийняття управлінських рішень. При цьому не відбувається ніяких змін в обліку дебіторської заборгованості на 361 рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, створення резерву сумнівних боргів не підпадає під визначення безоплатно наданих товарів та послуг, оскільки не свідчить про відмову постачальника таких товарів (послуг) від грошової компенсації.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що вимоги на оплату заборгованості, незалежно від періоду її виникнення, висуваються ПАТ «Харківміськгаз» щомісячно шляхом надання абонентам рахунків на оплату заборгованості, тобто підприємство вважає дебіторську заборгованість активом, очікує сплати такої заборгованості і працює над її стягненням.

Так, станом на 01.01.2010 заборгованість населення перед ПАТ «Харківміськгаз» становила 96 590 000,0 грн., а станом на 01.01.2013, заборгованість, що утворилася до 01.01.2010 становила 31 973 000,00 грн., тобто за період 2010 - 2012 років було погашено 63 617 000,00 грн. заборгованості, яка утворилася до 01.01.2010. Оплачуючи заборгованість минулих років, у тому числі і заборгованість до 01.01.2010 населення таким чином визнає свої зобов'язання без використання термінів позовної давності визначених ст. 257 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що створення платником податку резерву сумнівної заборгованості не підпадає під визначення операції з постачання товарів чи послуг, а тому при створенні такого резерву у платника податку на додану вартість не виникає об'єкта оподаткування та, відповідно, податкових зобов'язань з цього податку.

Іншою підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 17.04.2013 №0000064701 слугував висновок СДПІ з ОВП у м. Харкові, зроблений під час проведення перевірки, про порушення ПАТ «Харківміськгаз» п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в частині взаємовідносин з ТОВ «НВФ «Діакон», ПП «Оляна», НВФ «Промкомплект» та ПВП «Аркада», що виразилося у завищенні податкового кредиту на загальну суму 21 859,00 грн.

Податковий орган зазначає, що правочини з вказаними постачальниками були здійснені без мети настання правових наслідків і обґрунтовує вказаний висновок інформацією, отриманою від іншого податкового органу про порушення вчинені контрагентами позивача, відсутністю доказів транспортування та використання придбаної продукції у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Разом з цим, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Як зазначалось вище, судами встановлено, що позивач придбав у ТОВ «НВФ «Діакон» касети гнучкі подвійні та флуорометалеві екрани для рентгенівської плівки на загальну суму 9 816,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 1 636,00 грн.).

ПП «Ольяна» було поставлено ПАТ «Харківміськгаз» намет зварювальника на суму 14 400,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 2 400,00 грн.).

У НВФ «Промкомплект» позивачем придбано колону вимірювальну (ковер) у кількості 20 шт. на загальну суму 3 200,4 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 533,4 грн.).

ПВП «Аркада» на підставі договорів № 23/04-М-68/4 від 23.04.2012 року, № 22/05-М-44/5 від 22.05.2012 року та № 69/5 від 12.06.2012 року, укладених з ПАТ «Харківміськгаз», виконала роботи з монтажу систем кондиціювання та систем опалення на загальну суму 103 740,29 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 17 290,05 грн.).

Позивач під час перевірки, що підтверджується матеріалами справи, надав усі необхідні первинні документи, а саме: договори, видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання ТМЦ робітниками ПАТ «Харківміськгаз», акти виконаних робіт, докази сплати вартості товару на виконаних робіт та використання їх в власній господарській діяльності, а також письмові пояснення щодо взаємовідносин з вказаними постачальниками, що в повній мірі підтверджують реальність здійснення таких господарських операцій.

Відповідно до висновків акта перевірки правочини, вчинені позивачем правочини, відповідач, фактично, кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків. Проте згідно приписів ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відповідачем не доведено факту порушення ПАТ «Харківміськгаз» вимог податкового законодавства та правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 17.04.2013 №0000054701 та № 0000064701.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2014 у справі № 820/5412/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна