ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 липня 2014 року м. Київ К/9991/19990/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 р.
у справі №2а-10432/09/0470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Континенталь»
до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області,
за участю Прокурора Дніпропетровської області,
про скасування рішення,
ВСТАНОВИВ :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Континенталь» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області (далі - відповідач) про скасування рішення.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 р. позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.07.2009 р. №0001472301/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.07.2009 р. №0001472301/0 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 71 593,00 грн. та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. судового збору. У задоволенні іншої частин позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що задекларовано у декларації платником, про що складено акт від 27.07.2009 р. №3609/123-т/23-408/24991633, яким встановлено порушення позивачем вимог п.3.4 ст.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166; п.п.15.1.1 п.5.1, п.п.15.3.1 п.15.3 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»; п.1.8 ст.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1, 7.7.2, 7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачу зменшено заявлену до відшкодування з бюджету суму податку на розрахунковий рахунок по декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року на 266 836,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.2009 р. №0001472301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 266 836,00 грн.
Вказане рішення є спірним у частині зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 71 593,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 18.06.2009 р. подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість №54484, у якій задекларовано залишок від'ємного значення податку на додану вартість попередніх податкових періодів у розмірі 359 653,00 грн.
23.06.2009 р. позивачем до податкової декларації з податку на додану вартість №55850 подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно якої заявлено до відшкодування з бюджету на рахунок у банку податок на додану вартість у розмірі 266 836,00 грн. (з відповідними додатками до декларації та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування).
Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість слугувало безпідставне, на думку податкового органу, віднесення позивачем до складу податкового кредиту листопада 2008 року, лютого, квітня 2009 року суми податку на додану вартість у розмірі 71 593,00 грн. по господарським операціям з сумнівними суб'єктами господарювання, які мають ознаки «фіктивності».
У той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Майдан» та ТОВ «Завод ЕКСПО-Метиз», за результатом виконання яких ним було сформовано податковий кредит.
Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).
Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит у спірній сумі сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ПП «Майдан» та ТОВ «Завод ЕКСПО-Метиз».
Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність ПП «Майдан» та ТОВ «Завод ЕКСПО-Метиз» за місцезнаходженням, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та у подальшому на бюджетне відшкодування є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Отже, обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення у частині визначення податкового зобов'язання у сумі 71 593,00 грн., знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведених обставин, контролюючий орган безпідставно визначився стосовно завищення позивачем заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 71 593,00 грн., відтак висновок про часткове задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 р. у справі №2а-10432/09/0470 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.
Судове рішення № 39795071, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 07.07.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № к/9991/19990/12-с. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: