Ухвала суду № 39795043, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/9991/3349/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.03.2011 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 р.

у справі №2а-949/11/10/0170

за позовом Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління департаменту з питань виконання покарань в АРК (126)»

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Підприємство Керченської виправної колонії Управління департаменту з питань виконання покарань в АРК (126)» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 08.12.2010 р. № 0003441502/0 та від 27.12.2010 р. № 0003441502/1, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за квітень, травень 2008 року, про що складено акт від 29.11.2010 р. №1696/15-2/08680307, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що виразилося у несвоєчасній сплаті узгодженого податкового зобов'язання.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.12.2010 р. №0003441502/0, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 50% від своєчасно несплаченої суми узгодженого податкового зобов'язання у розмірі 9 485,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 р. №0003441502/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2008 року (від 19.05.2008 р. вх. № 14414), в якій визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12 913,00 грн., граничний строк сплати якого - 30.05.2008 р., та податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2008 року (від 19.06.2008 р. вх. № 16111), у якій визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 058,00 грн., граничний строк сплати якого - 01.07.2008 р.

За висновками податкового органу, вказані суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість сплачені з затримкою більше ніж 90 календарних днів, що призвело до нарахування штрафу у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Податкова інспекція визначала кількість прострочених днів сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи з дати його погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося шляхом перерахування позивачем коштів відповідними платіжними дорученнями від 17.09.2010 р. №226 та від 29.09.2010 р. №233, якими позивачем було сплачено податок на додану вартість за серпень 2010 року, від 30.09.2010 р. № 238, від 25.10.2010 р. №243, від 28.10.2010 р. № 245- за вересень 2010 року, від 02.11.2010 р. № 250 - за жовтень 2010 року.

У той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган самостійно змінив призначення вказаних платежів та спрямував вказані кошти на погашення податкових зобов'язань позивача за квітень та травень 2008 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність таких дій податкового органу та вважає за необхідне зазначити, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику податків, тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, платник податку, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на додану вартість, виконує своє зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

В силу вимог п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

З наведеного випливає, що податковий орган не мав права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків, а тому визначення періоду, протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення позивачем інших зобов'язань, є помилковим.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.03.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 р. у справі №2а-949/11/10/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.