Ухвала суду № 39794914, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року м. Київ К/9991/36607/11

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного підприємства «Гермес»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р.

у справі №2а-1874/09/0670

за позовом Приватного підприємства «Гермес»

до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Гермес» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р., про що складено акт від 19.02.2009 р. №265/23-20/20415878, яким встановлено порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на 24 825,00 грн. та заниження податку на прибуток на 187 809,00 грн., а також п.11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2009 р. №0002452320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 444 076,00 грн., з яких 199 045,00 грн. за основним платежем та 245 031,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та рішення від 04.03.2009 р. № 0002472320 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 85,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За висновками відповідача, в порушення вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач не вів належним чином податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації та цінних паперів) у залишках готової продукції, витрати на придбання яких було включено до складу валових витрат платника, та відвантаження яких на звітні квартальні дати не було підтверджено відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом перевіряємого періоду здійснював господарські операції з придбання та реалізації нафтопродуктів. Реалізація здійснювалась в межах одного - двох робочих днів шляхом оптового та роздрібного відпуску таких товарів. При цьому, залишки нафтопродуктів на кінець звітних періодів по бухгалтерському обліку не виводились та не вівся податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації та цінних паперів) у залишках готової продукції, витрати на придбання яких було включено до складу валових витрат.

Відповідно до приписів п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зміст наведених правових норм свідчить на користь висновку, що наявність первинних документів, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійсно є необхідною умовою для включення понесених витрат до складу валових, але не достатньою, оскільки відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» право на включення витрат до складу валових у платника податку виникає із сукупності юридичних фактів, одними з яких є придбання платником товарів (послуг) в обсягах, які зазначені в первинних документах, а також з метою, яка пов'язана з господарською діяльністю платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що накладні, які були виписані на відпуск нафтопродуктів позивачем, оформлені в односторонньому порядку: без зазначення найменування покупця, його коду за ЄДРПОУ або ідентифікаційного номеру фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, також без зазначення посад та відсутністю підписів осіб, уповноважених на отримання даних товарно-матеріальних цінностей від підприємства.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що дані документи не відповідають вищенаведеним вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть підтверджувати факти здійснення господарських операцій, зокрема реалізації позивачем нафтопродуктів.

Що стосується правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог п.11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: одержання коштів у касі підприємства із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, який використовувався без режиму попереднього програмування найменування, ціни товару та обліку їх кількості, то суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість їх застосування з огляду на наступне.

Відповідно до приписів п.11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Згідно п.6 ст.17 вказаного Закону, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Керуючись наведеними законодавчими положеннями, а також враховуючи доведеність факту здійснення позивачем операцій з оптової торгівлі нафтопродуктами за готівкові кошти без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів та обліку їх кількості, суди правомірно визначились із наявністю правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 85,00 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність спірних податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Гермес» залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р. у справі №2а-1874/09/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.