Ухвала суду № 39794906, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року м. Київ К/9991/29841/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 р.

у справі №2а-9180/08/2070

за позовом Приватного підприємства «Арсенал-Опторг»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.09.2008 р. №0002102302/0 та №0002112302/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2008 р., про що складено акт від 20.08.2008 р. №4541/235/32338879, яким встановлено порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого донараховано податок на прибуток у розмірі 483 153,00 грн.; п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого донараховано податок на додану вартість у розмірі 868 992,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.09.2008 р. №0002102302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 664 804,00 грн., з яких 483 153,00 грн. за основним платежем та 181 651,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0002112302/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 304 168,00 грн., з яких 868 992,00 грн. за основним платежем та 435 176,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Щодо висновків податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про їх безпідставність з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, про заниження податку на прибуток підприємства ґрунтуються на розрахунках та співвідношенні валового доходу та валових витрат за період, що перевірявся.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою правильності визначення валового доходу встановлено завищення загальної суми скоригованого валового доходу за перевіряємий період на 2 116 833,00 грн.

За висновками податкового органу, згідно даних банківських установ про надходження коштів на рахунок підприємства, у період що перевірявся, на розрахункові рахунки позивача було зараховано грошові кошти у сумі 29 728 353,42 грн., проведеною перевіркою наданих позивачем документів встановлено, що підприємством відвантажено товарно-матеріальні цінності на суму 26 543 727,24 грн. (без ПДВ - 22 114 222,74 грн.), а також отримано відсотки у банку по залишках грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства у сумі 260,97 грн.

Так, відповідно до приписів п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 вказаного Закону, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідача, не зазначено у чому саме полягає порушення вказаних норм та як була визначена дата збільшення валового доходу по кожній операцій підприємства з контрагентами, за якими документами первинного бухгалтерського обліку ці обставини були встановлені, у зв'язку з чим доводи відповідача про завищення валового доходу є безпідставними.

Крім того, перевіркою правильності визначення валових витрат позивача податковим органом було встановлено їх завищення на 4 049 446,00 грн.

В обґрунтування вказаного висновку, відповідачем зроблено посилання на дані банківських установ про перерахування коштів на рахунок позивача та наявність у позивача кредиторської заборгованості перед ПФК «Арсенал» у розмірі 168,2 тис. грн., зважаючи на відсутність на підприємстві залишків товарно-матеріальних цінностей.

Податковий орган, зробивши висновок про завищення позивачем валових витрат, правовою підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток визначив п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналізуючи вказані норми попередні судові інстанції зазначили, що податковим органом в акті перевірки не вказано у чому саме полягає порушення вказаних норм і яким чином завищення валових витрат негативно вплинуло на формування податкового зобов'язання з цього податку, а також не зазначено як було визначено дату збільшення валових витрат по кожній операції підприємства з контрагентами та за якими бухгалтерськими документами ці операції встановлені.

При цьому, під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій встановлено документальне підтвердження розрахунків з постачальниками та оприбуткування від них товарів, невідповідність відомостей, що визначені платником податку у деклараціях за період 2007 року - І кварталу 2008 року, не встановлено.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що свідчать про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та доходів.

Крім того, за висновками акту перевірки, позивачем у перевіряємому періоді занижено суму податку на додану вартість на 868 992,00 грн.

Так, за висновками податкового органу, за період з липня 2007 року по березень 2008 року позивачем не вірно було сформовано суми податкового зобов'язання та податкового кредиту.

Відповідно до вимог п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше - або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що обставини, з якими відповідач пов'язує порушення позивачем вимог наведених норм, не підтверджують висновки податкового органу про вказані порушення, оскільки в акті перевірки не вказано які невідповідності при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість встановлені, по яким операціям і у чому саме вони полягають.

Також, безпідставними є висновки відповідача щодо неправомірності формування позивачем складу податкового кредиту за перевіряємий період, оскільки податковим органом не наведено доказів відсутності податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит, а взято до уваги лише банківські відомості, які не можуть вважатися достатніми та допустимими доказами.

Приписами п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як зазначено судами, відповідачем в порушення наведеної процесуальної норми не було зазначено які саме податкові накладні, на його думку, спричинили завищення позивачем податкового кредиту, та по яким операціям, що позбавило суди попередніх інстанцій можливості встановити наявність чи відсутність у діях позивача порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відтак, відповідачем не доведено правомірності прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень та обґрунтованості визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 р. у справі №2а-9180/08/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.