Ухвала суду № 39794870, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року м. Київ К/9991/39543/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 р.

у справі №2а-141/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чудовий дім»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чудовий дім» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2010 р. відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким адміністративний позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.12.2009 р. №0003212301/0 та №000322230/0.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., про що складено акт від 24.11.2009 р. №381/23-10/34380880, яким встановлено порушення позивачем вимог:

п.1.23, п.1.25 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.5.9 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.5.6.1 п.5.6 ст.5, п.п.5.7.1 п.5.7 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003 р. №143, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело, на думку податкового органу, до заниження податку на прибуток підприємства на 104 271,00 грн.

п.4.1, п.4.2 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на 160 166,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.12.2009 р. №0003212301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 179 044,00 грн., з яких 104 271,00 грн. за основним платежем та 74 773,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0003222301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 248 391,00 грн., з яких 160 166,00 грн. за основним платежем та 88 225,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем не включено до складу валових доходів вартість безоплатно отриманих товарів у І кварталі 2007 року на суму 108 798,00 грн., у ІІІ кварталі 2007 року на суму 25 334,00 грн. та у ІІ кварталі 2009 року безнадійну заборгованість у розмірі 21 898,00 грн., а також, не здійснено розрахунок приросту (убутку) запасів. Крім того, податковий орган вважає, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат у ІV кварталі 2008 року вартість послуг (робіт) не підтверджених відповідними документами у розмірі 329 166,70 грн. та у 3 кварталі 2008 року вартість послуг з оренди автомобілів та механізмів, наданих ТОВ «Рутбауер» та ТОВ «Тірас».

Також, під час перевірки позивача, встановлено невключення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість суми податку у розмірі 21 760,00 грн. з вартості безоплатно переданих товарів та безпідставне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по послугам, по яким не доведено їх зв'язок з господарською діяльністю позивача у розмірі 65 833,00 грн.

Так, безпідставним є твердження податкового органу про те, що позивачем у порушення п.1.23 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», занижено валові доходи за І квартал 2007 року, оскільки до їх складу не включено вартість безоплатно переданих товарів на суму 108 798,00 грн., з огляду на те, що станом на 30.03.2008 р. за даними бухгалтерського обліку залишки товарно-матеріальних цінностей на підприємстві відсутні.

Так, фактично за даними бухгалтерського обліку позивача, а саме: головних книг за 2007-2008 роки по рахунку 205 «Будівельні матеріали» не рахувалися у залишках товарно-матеріальних цінностей.

Отже, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено про те, що податковим органом не доведено за рахунок яких саме операцій відбулося заниження позивачем валових доходів у І кварталі 2007 року на 108 798,00 грн.

Крім того, за висновками податкового органу, позивачем в порушення п.1.23 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових доходів у ІІІ кварталі 2007 року не включено вартість безоплатно отриманих товарів на суму 25 334,00 грн.

Вказаний висновок податковий орган обґрунтовує тим, що у липні - серпні 2007 року позивачем придбано матеріали на загальну суму 20 249,00 грн., а згідно актів виконаних робіт за типовою формою №КБ - 2 було використано матеріалів на суму 45 583,00 грн., тобто позивачем використано матеріалів більше на 25 334,00 грн. ніж придбано.

Зазначені висновки відповідача спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, що свідчать про те, що позивачем у вказаний період фактично придбано матеріалів на суму 45 583,00 грн., що підтверджується прибутковими накладними, даними регістрів бухгалтерського обліку, а саме - даними обліку по рахунку 205 «Будівельні матеріали» головної книги за 2007 рік.

Як вбачається з акту перевірки, станом на 30.06.2009 р. за позивачем рахувалася кредиторська заборгованість у розмірі 21 898,00 грн. з постачальником ТОВ «Маргаліт», державну реєстрацію якого скасовано 16.06.2009 р., яка в порушення п.1.25 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включена позивачем до складу валових доходів у ІІ кварталі 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, за даними регістрів бухгалтерського обліку підприємства, по рахунку №631 «розрахунки з постачальниками та підрядниками» станом на 30.06.2009 р. по взаєморозрахунках з ТОВ «Маргаліт» відсутня кредиторська заборгованість.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом під час перевірки було враховано лише суму сплати кредиторської заборгованості у розмірі 178 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 05.01.2009 р. №13, при цьому не взято до уваги сплату 23 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 05.01.2009 р.

Отже, безпідставними є висновки податкового органу про необхідність включення до складу валових доходів у ІІ кварталі 2009 року кредиторської заборгованості у розмірі 21 898,00 грн., як безнадійної заборгованості.

Що стосується висновків відповідача про те, що позивачем в порушення вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» не здійснювався приріст (убуток) запасів, то судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято їх до уваги з огляду на таке.

Податковим органом встановлено, що у вересні 2007 року підприємством придбано матеріали на суму 146 028,00 грн., при цьому згідно актів виконаних робіт типової форми №КБ-2в використано матеріали на суму 32 902,00 грн.; у 4 кварталі 2007 року підприємством придбано матеріали на суму 314 528,00 грн., при цьому, згідно актів виконаних робіт типової форми №КБ-2в використано матеріали на суму 318 856,00 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно первинних документів по оприбуткуванню матеріалів та регістрів бухгалтерського обліку по рахункам: 205 «Будівельні матеріали», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 631 «Розрахунки з постачальника та підрядниками» головної книги за 2007 рік, підприємством було здійснено наступні господарські операції: у вересні 2007 року, підприємством придбано матеріалів на загальну суму 32917,00 грн., що підтверджується прибутковими накладними та згідно актів виконаних робіт за типовою формою №КБ-2в було використано матеріали на суму 32 902,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт; у ІV кварталі 2007 року підприємством придбано матеріали на суму 318 870,00 грн., що підтверджується прибутковими накладними та згідно актів виконаних робіт типової форми №КБ-2в було використано матеріали на суму 318 856,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт.

Перевіркою відображених у рядку 02.2 Декларацій «убуток балансової вартості запасів» показників за період 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р. у сумі 0 грн. встановлено, що при визначенні убутку запасів позивачем застосовувався метод ідентифікованої вартості відповідно одиниці запасів, які обліковуються на бухгалтерських рахунках: 201 «Виробничі запаси, сировина і матеріали», 22 «Малоцінні швидкозношувані предмети». Проведеною перевіркою відображеного показника за період 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р. у сумі 0 грн. на підставі таких документів: бухгалтерські рахунки 201 «Виробничі запаси, сировина і матеріали», 22 «Малоцінні швидкозношувані предмети», оборотно-сальдові відомості, прибуткові накладні, встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 02.2 Декларації «убуток балансової вартості запасів» за 2008 рік на суму 108 798,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2008 року на 108 798,00 грн. внаслідок порушень зазначених вище.

Отже, фактично на підприємстві за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., згідно регістрів бухгалтерського обліку, облік товарно-матеріальних цінностей відображався по рахунках 205 «Будівельні матеріали» та 22 «Малоцінні швидкозношувані предмети», згідно яких залишок у позивача не рахувався.

Також, за висновками податкового органу, позивачем в порушення вимог п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат у ІV кварталі 2008 року включено вартість послуг (робіт) не підтверджених відповідними документами, що доводять їх зв'язок із господарською діяльністю позивача в сумі 329 166,70 грн.

Так, у грудні 2008 року, згідно даних бухгалтерського обліку, а саме - розшифровки до рахунку 361 «Розрахунки з покупцями та замовниками», позивачем передано виконані роботи по ремонту доріг на суму 146 785,89 грн. (без ПДВ), у тому числі для ТОВ «Морський бізнес центр», на загальну суму 146 785,89 грн. (без ПДВ).

У зазначеному періоді при виконанні робіт було використано матеріали на суму 124 241,50 грн. (придбаних у ТОВ «Маргаліт»), що включені до складу валових витрат та підтверджуються даними бухгалтерського обліку, а саме: даними по рахунку 205 «Будівельні матеріали» та актом виконаних робіт із зазначенням об'єктів, на яких здійснювались роботи.

Крім того, на думку суду, є правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат вказаного податкового періоду витрат по послугам оренди автомобілів та механізмів, отриманим від ТОВ «Рутбауер» та «ТОВ «Тірас», оскільки останні підтверджуються належними первинними бухгалтерськими документами та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, доведено останнім.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з доводами позивача про правомірність формування ним валових витрат.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що витрати позивача, понесені в рамках здійснення його господарської діяльності, є документально підтвердженими, використання придбаних товарів (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності доведено, з огляду на що, безпідставними є висновки податкового органу про завищення валових витрат у вказаній сумі.

Що стосується правомірності формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, податковим органом під час перевірки встановлено, що позивачем до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість не включено суму податку у розмірі 21 760,00 грн. з вартості безоплатно переданих товарів, а саме: станом на 31.12.2007 р. вартість залишків товарно-матеріальних цінностей на підприємстві становила 108 798, грн., у подальшому перевіркою не встановлено використання або продаж залишків товарно-матеріальних цінностей. На підприємстві відсутні складські приміщення, оренда складських приміщень не здійснювалась. Станом на 31.01.2008 р. за даними бухгалтерського обліку залишки товарно-матеріальні цінності на підприємстві відсутні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в головних книгах підприємства за 2007 -2008 роки на рахунку 205 «Будівельні матеріали» не рахувалися залишки товарно-матеріальних цінностей, з огляду на що, висновок податкового органу про включення до складу податкових зобов'язань суми податку на додану вартість у розмірі 21 760,00 грн. з вартості нібито безоплатно переданих товарів, є безпідставним.

Також, не обґрунтованими є твердження податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р. суми податку на додану вартість по послугам, по яким не доведено їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, у розмірі 65 833,00 грн.

Так, за висновками акту перевірки, перевіркою показників відображених у рядку 10.1 Декларації «придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%», показників за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р. у суму 10 691 377,00 грн., встановлено що позивач здійснював ремонт доріг власними силами та субпідрядним засобом.

При цьому, податковим органом безпідставно зазначено про завищення задекларованих показників на суму 65 833,00 грн. на підставі порушень встановлених у п.п. «в» п.2 розділу 3.1.2 акту перевірки, оскільки вказаний пункт у акті перевірки відсутній.

Фактично позивачем у вказаний період на підставі отриманих належним чином оформлених податкових накладних, віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по послугам оренди машин та механізмів, отриманих від ТОВ «Рутбауер» та ТОВ «Тірас».

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Рутбауер» та ТОВ «Тірас».

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р. встановлено його заниження (завищення) на 160 166,00 грн. та встановлено суму залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2008 року у розмірі 53 211,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у вказаний період позивачем задекларовано податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у сумі 49 272,00 грн. та заявив від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 10 334,00 грн.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність факту заниження податку на додану вартість у розмірі 160 166,00 грн., що підтверджується наявними у справі доказами та викладеними вище обставинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 р. у справі №2а-141/10/1570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.