Рішення № 39790410, 17.07.2014, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/812/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

28 лютого 2014 року, представник ПАТ «УкрСиббанк», до назви якого 21.12.2009 р. згідно із Законом України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 р. були внесені зміни в Статут, а саме, з АКІБ «УкрСиббанк» на ПАТ «УкрСиббанк», звернувся до суду з позовом в якому, посилаючись на порушення відповідачкою умов кредитного договору про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) № 11234643000, просив суд, стягнути з відповідачки на користь ПАТ «УкрСиббанк» загальну заборгованість за споживчим кредитом в сумі 78095 грн. 17 коп. та судові витрати.

Представник позивача в судові засіданні не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки, причини неявки суду не повідомив, однак надіслав на адресу суду письмове клопотання, в якому повністю підтримав позов банку та з посиланням на ст. 158 ЦПК України, просив суд слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 58,60).

Представниця відповідачки позов не визнала повністю і просила суд, відмовити у його задоволенні, стверджуючи, що відповідачка ОСОБА_1 ніколи не отримувала кредит, а навіть, якби і отримувала, то банк, при наданні розрахунку суми боргу до позову, незаконно підвищив проценту ставку з 11,7% до 23,4% річних.

Заслухавши думку представниці відповідачки та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобов'язання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні - але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог п. 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 р. № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій - має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

У відповідності до п.п. 11,17,21 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів та таким кредитом - не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодній зі сторін кредитного договору.

Пунктом 28 вказаної Постанови передбачено - при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно із ст. 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України від 12.12.2008 р. № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною - суди мають виходити з того, що цей Закон набрав чинності лише з 10.01.2009 р. Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58) - всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10.01.2009 р. (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо), дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

При чому, згідно умов статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів - була доповнена згідно із Законом № 661-VI від 12.12.2008 р. із змінами, внесеними згідно із Законами № 1822-VI від 21.01.2010 р. та № 3759-VI від 22.09.2011 р., і який зворотної дії у часі немає.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Також, статтею 617 ЦК України передбачено - особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.ст. 215,217,218 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсність окремої частини правочину - не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин - може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду - не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Суд встановив, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) № 11234643000 від 15.10.2007 р., банк надав, а позичальниця ОСОБА_1 прийняла кредит в іноземній валюті у сумі 19086,34 дол. США зі строком повернення не пізніше 15.08.2014 р. під 11,7% річних з графіком погашення кредиту (а.с. 4-14).

При чому, відповідно до умов вказаного кредитного договору, погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, повернення суми кредиту та сплата процентів за його користування відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 335 дол. США в день сплати ануїтетних платежів.

Позивачами у повному обсязі були виконані умови кредитного договору, що підтверджується текстом кредитного договору з підписами обох сторін (позивачів та відповідачки).

Однак, як встановив суд, відповідачка, всупереч умовам договору не здійснила платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, у зв'язку з чим, станом на 17.02.2014 р., заборгованість відповідачки перед позивачами складає 78095,17 грн., з яких : 71973,29 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 1172 грн. - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом, 4949,88 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, детальний розрахунок якої позивачі виклали у розрахунку, доданого до позову і зробленого позивачами у відповідності з діючим законодавством України та перевіреного судом (а.с. 15-24).

Суд вважає безпідставними, необґрунтованими, такими, що суперечать вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України посилання представниці відповідачки, як на підставу своїх заперечень проти позову на нібито неотримання кредиту відповідачкою ОСОБА_1 та на нібито незаконне підвищення банком процентної ставки з 15.10.2010 р. замість передбачених договором 11,7% річних, нараховані 23,4%, виходячи з наступного.

Факт отримання відповідачкою кредиту - по-перше, підтверджується текстом та умовами договору, а також, розрахунком суми заборгованості, з якого видно, що відповідачка фактично частково погашала суму кредиту, сплачуючи менші суми, ніж передбачені умовами кредитного договору, що підтверджує часткове виконання відповідачкою умов кредитного договору.

По-друге, як з`ясував суд, позивачі ПАТ «УкрСиббанк» - не підвищували процентної ставки, враховуючи, що договору про підвищення процентної ставки між сторонами не було і цей факт ні підтверджено представницею відповідачки документально, а сума процентів за користування кредитів збільшувалася у відповідачки в прогресії, внаслідок неповної сплати нею суми процентів за весь час користування кредитом, яка була встановлена п. 1.2.2 кредитного договору - 335 дол. США в день сплати ануїтетних платежів (а.с. 5).

Також, представниця відповідачки заперечуючи проти розрахунку банком суми боргу відповідачки ОСОБА_1 - не надала суду свого розрахунку боргу.

Станом на дату ухвалення рішення, доказів погашення вказаної заборгованості, відповідачкою суду не надано і відповідно у суду вони відсутні.

У зв'язку з викладеним, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» обґрунтованими, доведеними документально, які найшли своє підтвердження в судовому засіданні та таким, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у відповідності до вимог ст.ст. 79,88 ЦПК України, з відповідачки, на користь позивачів мають бути стягнуті понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 780,95 грн. (а.с. 34).

Керуючись ст.ст. 10,11,57-61,208-209,213-215,218 ЦПК України, ст.ст. 525,526,530,549,550,554,626,612,617,625,629,1048,1050,1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити ;

2. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (м. Харків, пров. Московський, 60, кор. рахунок 2909000000113 в АТ «УкрСибБанк» м. Харківа, МФО 351005, код ЄДРПОУ 09807750) : загальну заборгованість за споживчим кредитом (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) № 11234643000 від 15.10.2007 р. в сумі - 78095 грн. 17 коп. та судовий збір 780,95 грн., а разом - 78876 грн. 12 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Д.М. Гандзій