Постанова № 39787135, 15.07.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2014 року Справа № 904/372/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М .- доповідача,

суддів: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.

при секретарі судового засідання: Малику С.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Іскрук О.В., довіреність б/н від 27.12.13;

представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оберег плюс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2014 року у справі №904/372/14

за позовом приватного акціонерне товариство "Електроград", м.Кривий Ріг

до товариства з обмеженою відповідальністю "Оберег плюс", м.Дніпропетровськ

про стягнення 363 838, 34 грн. за договором поставки, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2014 року у справі №904/372/14 (суддя Ярошенко В.І.) позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Оберег Плюс" на користь Приватного акціонерного товариства "Електроград" основний борг у розмірі 327 678, 40 грн. (триста двадцять сім тисяч шістсот сімдесят вісім грн. 40 к.), три відсотки річних у сумі 7788, 92 грн. (сім тисяч сімсот вісімдесят вісім грн. 92 к.), інфляційні втрати у сумі 2 116, 07 грн. (дві тисячі сто шістнадцять грн. 07 к.) та 6 751, 67 грн. (шість тисяч сімсот п'ятдесят одна грн. 67 к.) витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконання укладеного між сторонами Договору поставки від 21.02.2013 року №11С позивач здійснив поставку товару-бетонну комплексну трансформаторну підстанцію 2БКТП серії «Каскад-2» 2 50 кВА 6, 04 кВ в комплекті з двома силовими трансформаторами ТМ 250/6/0,4 кВ в комплекті з двома силовими трансформаторами ТМ-250/6/0,4 у кількості 1 шт. на загальну суму 677 678,40 грн., сторонами було погоджено відповідну технічну документацію. Була здійснена передоплата за товар, товар був фактично переданий, але від підписання видаткової накладної представник відповідача відмовився.

Як на докази здійснення поставки суд посилався на акти здачі приймання передачі робіт з перевезення товару, а також на акт приймання-передачі розвантажувальних робіт товару з участю ФО-П ОСОБА_2 Крім того, здійсненням часткової оплати товару, поставленого згідно видаткової накладної від 11.04.2013 року №233 у розмірі 150 000 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку. Отже, несплаченою залишається сума вартості товару у розмірі 327 678,40 грн.

Не погодившись з рішенням господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду звернувся відповідач із апеляційною скаргою, в якій посилається на відсутність належно встановленого факту поставки товару, а саме на відсутність видаткових накладних та довіреності на отримання товаро-матеріальних цінностей, що встановлено п.2.4 Договору 21.02.2013 року №11С. Ті правовідносин, на які суд послався як на встановлені, не мають жодного відношення до договору поставки між сторонами. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Просить оскаржуване рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.

28.05.2014 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення винесено у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у справі.

15.07.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, також 14.07.2014 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із перебуванням представника за межами України.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму ВГС України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки розгляд справи може бути відкладений виключно у зв'язку із неможливістю розглянути справу у даному судовому засіданні, а не у зв'язку з неявкою сторін, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення по справі. Таким чином, підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Суд вважає, що вжив усі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд господарської справи в апеляційній інстанції та реалізації ним права судового захисту своїх інтересів.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи позивача і давши їм правову оцінку, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Оберег плюс" не можуть бути підставами для скасування судового рішення з наступних підстав.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною другою ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його не допускається.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи видно, що 21 лютого 2013 року між сторонами у справі було укладено Договір поставки №11С, відповідно до п. 2.3 і п. 2.4 якого сторони узгодили в договорі, що право власності на товар і ризик випадкового його ушкодження(псування) переходить від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової накладної, підписаної повноважними представниками сторін, або акту прийому-передачі товару.

Поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару покупцеві у власність, що засвідчує видаткова накладна, підписана повноважними представниками сторін, або актом прийому-передачі й необхідних документів, зазначених у даному Договорі.

Таким чином, сторони у договорі визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягав застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України.

Пункт 3.2 Договору передбачена здійснення Покупцем 50% передоплати за товар у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі виставленого рахунку, решта - 50 %- протягом 30(тридцяти) календарних днів з моменту відвантаження продукції на склад Покупця. З матеріалів справи видно, що рахунок на оплату товару №114 від 1 березня 2013 року( а.с.11) був виписаний і частково оплачений як передоплата 4.03.2013 року у розмірі 200 000 грн., а також 70 000 грн. 24 травня 2013 року, всього 270 000 грн., а також додатково 80 000 грн. 31 травня 2013 року, всього 350 000 грн., у банківських виписках є посилання на цей рахунок і зазначена підстава платежу як часткова попередня передоплата. Тому судом першої інстанції неправильно кваліфіковані ці платежі як сплата за поставлений товар, оскільки необхідною умовою поставки є саме передоплата, що і було зроблено відповідачем (677 678,40 грн. (ціна товару) - 350 000 грн. (передоплата) = 327 678,40 грн.). Проте ця обставина не впливає на правильність прийнятого ним рішення, оскільки вона тільки підтверджує факт передоплати.

Разом з тим, акти виконаних робіт з перевезення та підрядних робіт ( розвантаження) можуть також підтверджувати факт поставки за договором, оскільки вони є складовою частиною робіт, що виконуються позивачем в рамках технічного супроводу (додаток №6 до Договору поставки №11С від 21.02.2013 року (а.с.10). Цим спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що ці докази не мають відношення до договору. Також, з наданих до суду апеляційної інстанції актів виконаних підрядних робіт вбачається, що спірна установка предмет договору поставки була встановлена ним як підрядником при реконструкції незавершеного житлового будівництва житлового будинку №26б по вул.Бульварній у м.Марганець Дніпропетровської області. Це також спростовує твердження відповідача про те, що ця установка не була ним отримана.

Таким чином, хоча порушення договірних умов сторонами по договору поставки дійсно мали місце у цій справі, іншими доказами підтверджується факт його виконання сторонами, у тому числі і з участю третіх осіб - управління житлово-комунального господарства.

В силу вимог ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Доводи апеляційної скарги скаржника зводяться до переоцінки ним доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи, і незгода з висновками господарського суду з оцінки фактичних обставин у справі, а також помилкового тлумачення скаржником апеляційної скарги норм матеріального права, які не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 «Про судове рішення» - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оберег плюс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2014 року у справі №904/372/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2014 року у справі №904/372/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст складений 17.07.2014 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя І.В. Тищик