Ухвала суду № 39778232, 01.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 року м. Київ К/800/14074/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 рокуу справі№ 826/11578/13-аза позовомДочірнього підприємства «Боспор-Інвест»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2013 року у справі № 826/11578/13-а в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року апеляційну скаргу представника ТОВ «Боспор-Інвест» Ярош Анни Анатоліївни задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2013 року у справі № 826/11578/13-а скасовано та постановлено нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 08.07.2013 року № 0001722280, № 0001732280, № 0001742280.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6, 201.10 Податкового кодексу України, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі оскаржену постанову.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Боспор-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Саноіл Торг» та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» товарно-матеріальних цінностей за період 01.01.2010 року по 01.04.2013 року складено акт від 13.06.2013 року № 50/22.8-15/32984617, в якому зазначено про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем 08.07.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001722280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 804 224,00 грн. (726 392,00 грн. - основний платіж, 77 832,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0001732280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 677 778,00 грн. (577 154,00 грн. - основний платіж, 100 624,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0001742280, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 64 751,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що платником не доведено реальності господарських операцій, здійснених ТОВ «Боспор Інвест» з ТОВ «Саноіл Торг».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки доводи податкового органу, що стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. п. 201.4 та 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Саноіл Торг» підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи, зокрема: видатковими та податковими накладними, які містять підпис та печатку, актами приймання-передачі, специфікаціями до відповідних догорів, виписками з банківського рахунку, документами на підтвердження подальшого використання придбаного товару у господарській діяльності.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, про недотримання п. 3.3 укладених договорів, оскільки зазначені документи не є єдиними документами, що підтверджують постачання товару від продавця до покупця, а лише дублюють відомості, зазначені сторонами та узгоджені у видатковій накладній.

Також обставини ненадання сертифікатів якості, сертифікатів про наявність токсичних елементів, пестицидів та радіонуклідів не є підставою для позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту, TOB «Саноіл-Торг» не було зобов'язано за умовами договору надавати позивачу під час поставки товару сертифікати про наявність токсичних елементів, пестицидів та радіонуклідів. Більш того, враховуючи, що в подальшому товар планувалося відправляти на експорт, позивач самостійно проводив дії для встановлення зазначених показників у сертифікованій лабораторії.

Доводи відповідача про ненадання позивачем документів, які підтверджують навантаження та транспортування товарів TOB «Боспор-Інвест», є неправомірними, адже судом апеляційної інстанції встановлено, що транспортування товару TOB «Боспор-Інвест» не проводилось у зв'язку з тим, що місцем постачання було визначено спеціалізовані термінали у м. Миколаїв, з яких товар в подальшому відправлявся на експорт, у зв'язку з чим в позивача не було необхідності переміщати зазначений товар після отримання його від TOB «Саноіл- Торг».

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагентів позивача, в тому числі по подальшому ланцюгу постачання, оскільки вони не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірним контрагентом, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року у справі № 826/11578/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак