Ухвала суду № 39778165, 19.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2014 р. м. Київ К/800/31195/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Костенка М.І., Сіроша М.В.,при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року

у справі № 822/1130/13-а

за позовом Приватного підприємства «Меганом»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області

Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Меганом» (надалі також - ПП «Меганом», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 5 лютого 2013 року № 0000981501/217, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 993640,00 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2013 року адміністративний позов Приватного підприємства «Меганом» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби від 5 лютого 2013 року № 0000981501/217.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому залишено без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 5 лютого 2013 року № 0000981501/217 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 993640,00 грн. (в т. ч. 794912,00 грн. - основний платіж та 198728,00 грн. штрафні (фінансові) санкції), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 22 січня 2013 року № 231/15-1/32402509, про порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку завищенням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування на суму 3785295,00 грн., що призвело до заниження нарахованої суми податку на прибуток за три квартали 2012 року на суму 794912,00 грн.

Такі висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивач завищив витрати в сумі 3785295,00 грн., які враховуються для визначення об'єкта оподаткування за рахунок безпідставного віднесення до їх складу витрат, які сформовані внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ПП «Подільська промислова компанія» та ТОВ «Вінінвестсервіс», які не підтверджені даними бухгалтерського і податкового обліку та відповідними розрахунками.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до пункту 138.2 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що правочини позивача з ПП «Подільська промислова компанія» та ТОВ «Вінінвестсервіс» мали реальний характер та спричинили настання правових наслідків, що обумовлені ними. Вказане, згідно висновків судів попередніх інстанцій, встановлено рішенням суду, що набрало законної сили по адміністративній справі № 2270/7697/12, а відтак, є преюдиційною обставиною, тобто обставиною, що не підлягає доказуванню.

При цьому, згідно висновків судів першої та апеляційної інстанцій, наявні в матеріалах справи первинні документи свідчать про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Однак Вищий адміністративний суд України вважає, що такі висновки попередніх судових інстанцій є передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Беручи вищевказану норму в якості основи для свого рішення, суди першої та апеляційної інстанції не врахували того, що правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. А відтак, висновки суду щодо прав та обов`язків сторін не є преюдиційними для інших судів при розгляді ними справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач заперечував та спростовував обставини встановлені в судовому рішенні по адміністративній справі № 2270/7697/12 та зазначав, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не підтверджені даними бухгалтерського і податкового обліку та відповідними розрахунками.

В обгрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що в ході судового розгляду позивачем на підтвердження правильності відображення в податковому обліку господарських операцій з ПП «Подільська промислова компанія» та ТОВ «Вінінвестсервіс» не надані: документи, які свідчать про фактичне оприбуткування цементу, отриманого від контрагентів, на складські приміщення, зберігання та його відвантаження; акти виконаних робіт щодо відповідального зберігання цементу, платіжних доручень та виписки банку, що підтверджують факт оплати послуг по відповідальному зберіганні цементу; документи щодо транспортування товару від контрагентів.

При цьому, відповідач також звертав увагу і на тому, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для здійснення операцій з поставки цементу.

Наведені відповідачем аргументи є важливими, оскільки становлять предмет доказування у вказаній справі, однак всупереч вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України суди попередніх інстанцій не надали їм оцінки.

Разом з тим, наявні у матеріалах справи докази (податкові та видаткові накладні, документи паро якість товару), на які посилались суди попередніх інстанцій, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість та зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат.

При цьому, суди попередніх інстанцій не перевірили обставин використання у власній господарській діяльності позивача товару, що придбаний у ПП «Подільська промислова компанія» та ТОВ «Вінінвестсервіс».

Не вжиття усіх заходів з метою встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору судами попередніх судових інстанцій, надання оцінки доказам без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення та визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішеннях, які переглядаються, зумовлює скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, під час нового розгляду судам слід звернути увагу на наступне.

Оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а інші поняття можуть використовуватися лише в частині, що не суперечить податковим нормам. При цьому обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства - цивільного, фінансового тощо, в той же час платники податків не вправі посилатися на цивільно-правові та інші неподаткові норми в обґрунтування правомірності своєї поведінки.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Також судам слід мати на увазі, що податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, свідчить, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування доктрини належної податкової обачності, безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», в якому зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім того, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року скасувати.

Справу № 822/1130/13-а направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.І. Костенко

М.В. Сірош