Ухвала суду № 39778156, 01.07.2014, Вищий адміністративний суд України

Дата ухвалення
01.07.2014
Номер справи
826/7718/13-а
Номер документу
39778156
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2014 р. м. Київ К/800/57250/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Хоменко В. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 рокуу справі№ 826/7718/13-аза позовомСпільного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Інтербізнесконсалтинг»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2013 року у справі № 826/7718/13-а, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 05.02.2013 року № 0001412280.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 7.4.5 п. 7. 4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі оскаржені судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем правомірності формування податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, складено акт від 21.01.2013 року № 191/22-80/25274023, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, які призвели до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками звітних періодів, в розмірі 1 483 836,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2013 року № 0001412280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 1 483 836, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 225 941,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинах позивача з контрагентами ТОВ «Компанія Прогрес 2010», ТОВ «Геотехкомплект», ПП «Аудит Сервіс 2000», ТОВ «Комплекс Айсем АГ», ТОВ «Елада Стар», ТОВ «СКС Ритм», ТОВ «Рімнус Маркет» підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів вважає погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Аналогічні положення визначені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судам першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів, укладених позивачем та ТОВ «Компанія Прогрес 2010», ТОВ «Геотехкомплект», ПП «Аудит Сервіс 2000», ТОВ «Комплекс Айсем АГ», ТОВ «Елада Стар», ТОВ «СКС Ритм», ТОВ «Рімнус Маркет» підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогами чинного законодавства.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, були платниками ПДВ, мали свідоцтва платників податку та мали право виписувати податкові накладні.

Судами на момент прийняття рішень у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагентів позивача, в тому числі по подальшому ланцюгу постачання, оскільки вони не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань, визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірними контрагентами, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року у справі № 826/7718/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак

Попередній документ : 39778154
Наступний документ : 39778160